Зуб мамута

Раз

Во свидницкым Музею Украіньской Культуры, окрем інчых експонатів, вказуют і зуб мамута, котрий нашли деси в околичным селі. В надзвычайно інтересуючій експозициі, в рамках придуманой давно тому концепциі, основном презентацийом єст тота культурно-історычна. Як пишут на офіцийным сайті міста Свидник, в тым на сайті украіньского музею, реалізуют єй епохами, дотримуючы детермінацийны антрополоґічны теориі. Зато, як першы сут гин представлены флора і фауна, котры были головныма прапричынами одвічного прожываня Украінців на Східній Словациі та іх соспільно-економічного розвитку за період од плейстоценьской ледовой епохы через февдализм, капітализм, аж по сучасніст. Окрем мамутовых іклів, сут там вказуваны і камінны сокыркы, ножы, топорці та прадавны мериндяшкы, горці і інче старожытне ґратя. Хронолоґічні музеальникы дале вказуют середньовічны стародавны документы, котры «засвідчают про нацийональну приналежніст західньоукраіньскых жытелів». Особливу увагу присвячают документациі «літературных діянь Русинів-Украінців» на Словациі.

В тым музею засвідчают і документуют аж до болю зубів. Тоты електризуючы інформациі не сут выдуманы злонаміреныма русиньскыма каберетовыма творцями. Мож іх роками чытати на спомянутых офіцийных сайтах Свидника, міста славного чысленныма фестівалями. Хоц епоха інтернету, а што за ним одраз ся зъявило – вынахід парадных мультіязыковых сайтів і інформацийных порталів, пришли до Свидника і до тамтышнього Украіньского Музею за памяти вельох з чытальників, то приведены тексты чытат ся, гейбы іх переписано з підручника метаязыка минулых епох.

Музей Украіньской Культуры во Свиднику, подібні як Музей Русиньской Культуры в Пряшові, єст одділіньом Словацкого Народового Музею. З тым, же окрему русиньску інституцию культуры сотворено 1. січня 2007 р. Украіньскій музей не творили. Він возникнул подля правил історычных процесів розвитку социялізму і клясовой борбы з неусвідомліньом та другыма пережытками, пошырюваныма в грекокатолицкых рускых школах на териториі цілой Чехословациі. Музей, котрий діял наперед в Пряшові, а пак во Свиднику, был єдным з оружів украінізаторів в рамках веденой комуністами та братнім народом совітской Украіны політыкы украінізациі Русинів. Од часу свого основаня незмінно функцийонує як осередок, котрий вказує русиньску, лемківску культуру як доказы украіньской культуры, вытвореной Украінцями на – як то написане – західньоукраіньскых землях. Артефакты, стародавны памяткы, записы співанок, проявы соспільной памяти, од 1956 р. громадили, забезпечали і записували докладаючы стараня чысленны ґенерациі музейных робітників, медже нима значучы русиньскы діячы, фактычны дослідникы. Ходили не по, постулюваным зеленогірскым публицистом, Космосі, лем по русиньскых селах Пряшівской Руси. Заходили до хыж, стрічали ся з людми – Русинами, і то од них заберали памяткы, ноты і тексты в материньскым языку своіх кореспондентів. Ци обертали ся до них шевченківскым языком, а доставали одповід в черкасскій говірці? Пак приносили вшытко до музею, жебы русиньскы цінности науково опрацувати. І од того переломного моменту зачынала ся альтернатывна істория, паралельна до фактычной. Свою робітку почынали робити ідолоґы, фантасты-фальсифікаторы. З радяньской псевдонаукы переберали аметодолоґію. З того моменту вшыткы тоты творы культуры уж не мали походжыня од автохтонічного карпаторуского народу, як деклярували самы респонденты, лем мали остати такыма, якыма сой желали трудолюбны комуністычны і нацийоналистичны украіньскы товаришы. Доєден мали одтепер підпорювати выдуману праісторию славного украіньского роду. Народу, ославленого не лем козацкым фестівальовым фольклором, але і спараліжуваного новом совітском науком, котра завитала рівно і під свидницкы стріхы.

Два

За комуністычных часів раз єден пішол єм на украіньскій фестіваль до Свидника, орґанізуваний товаришами з Культурного Союзу Украіньскых Трудящых. З того, што єм запамятал з тамтого часу, то лем помішаня з поплянтаньом. Надіял єм ся, што буде вшытко по нашому, што по роках жытя на чужыні найду ся в світі, котрий буде припоминал тот можливий паралельний – лемківскій, сперед выселіня сороковых років. Але во Свиднику зо склеповых выглядів одраз били по очах написы в чудачній говірці – ВЗУТТЯ. Але мециі. В нас, хоц не мож было нияк черевіків купити, то о тото коли іх «шмарят», мож было ся звідати по свому в склепі пані Кобасовой. Дале, попри сцені переслуханя ґруп. Ансамблі шумны. Співают, вера Боже, по нашому. Серце росне. Звідую ся єдных, одкале сут? Повідают, же з окресу Спишска Нова Вес. Ани не знам де то… Може деси на Спишу. Режысер концерту рядит, проґрам тілько минут і давайте другого. Коменды по лемківскы. Професийоналізация – полна.

Зачынают фестіваль. Вшыткы конферуючы і офіциєлі надают по украіньскы. Там до фраса. Та в нас ани никотрий з украінізаторів не знат доднес пригварити ся по украіньскы. А професийонализм тамтышніх трудящых товаришів врыє ся мі в памят на три декады. Мают діалектычний підхід і до фестівалів. Повідают, што украіньска співанка гевса, сеса і нона. Як тому вірити, коли іх співают по нашому, а в нас в цілым місті жыл лем єден Украінец, до того женатий з Лемкыньом з Боґушы, і він одріжнял співанкы тоты русиньскы од украіньскых?

За комунізму в моді был і інтернацийонализм. І на нон ся мож было позерати во Свиднику під конец вісемдесятых років. Але товды він не был смішний. Од тамтой ярмачной подіі одставал стильом і змістом, прото о выступі ансамблю Лемковина з Білянкы во Свиднику буде даколи інчий текст.

Три

І украінскій музей во Свиднику, і фестіваль фольклору Русинів-Украінців во Свиднику, підпоруют державны і самоурядовы чыновникы. Офіцийный сайт Свидника ведений є тіж за публичны пінязі. Сміх то само здоровля, лем ци здоровотну, наукову і культурну діяльніст треба лучыти досправды выставляти на смішніст?

Чудую ся дирекциі Словацкого Нацийонального Музею, же надале підпорує зъідеолоґізуваний, полний недоречности язык, котрий был придуманий совітскыма ідеолоґами. Тамты часы были по нижній революциі одшамрены не лем в цілій Чехословациі, але і во вшыткых посоциялістычных державах. Релікты, остаткы плекают в некотрых державах бывшого Світского Союза. Чом украіньску псевдонауку надале укріпляют придаючы єй свого авторитету? Осмішат тым способом не ідеолоґів-украінізаторів, але, повім патетычно, інституцию словацкой державы. Тоту ненаукову наррацию роками вводят і баламутят позераючых на експозицию, тоты, котрым в голові досягніня не едукацийных, лем пропаґанодвых украінізацийных цілів перевзятых з найбільше темных часів тоталитаризмів – гітлерівской окупациі (в Польщы) і большевицкого поневоліня народів середущой части Европы.

На тоты недоречности смотрят і люде зо світа, котры пак оповідят в себе, што во Свиднику позерали і на зуб мамута, котрий «засвідчат про нацийональну приналежніст західньоукраіньскых жытелів». Та най бы словацкы, польскы і сербскы так державны, як і самоурядовы власти не дозваляли ся самы осмішати, підпераючы пропонуваний дослідничий рівен родом з минулой епохы. А самых позераючых заохочам, жебы на культурно-історычну експозицию Украіньского Музею во Свиднику позерали як на фестівальове представліня, на маскараду, де вшытко, што русиньскє, надале ся переоначат на украіньскє. Пропонує ся ім, як свидницкым Русинам, смішний червцьовий кабарет. З пілзапертым оком поплітат ся хоц-што, підпераючы ся авторитетом «наукы». Треба раз за час здемаскувати тот кабарет, жебы заквестийонувати пропонуваний Русинам, Лемкам моральний релятывізм, насильне зъєднуваня фальшу з правдом, лучыня досправдовой наукы з ідеолоґіом.

Свидницкы, містецкій і музейный сайт, то лем оповіданя фантастычных байочок про синьо-жолты мамуты, котры заселяли прадавну західньоукраіньску свидницку землю. Намаганя продолжати політыку депрецияциі вшыткого, што має русиньскій рід, ідут дальше. Надале, граючы на мамутовых трубах, дружно вперед, украіньскы ідеолоґы довершат одвічну мрию зорґанізувати, конец-кінців, славний Фестіваль Русинів-Украінців-Русинів на цілу вселенну. І бою ся, же найдут союзників серед урядників, котры спокійно берут кажду смішноту. Шак сут лем людми, а фестівалі люблят.

В проґрамі вызвучалa лягерна співанка пн. Товаріщ Сталін – авторства Юз Алешковского. Співала єй Діна Вєрни на выданій в 1975 р. платні “Блатные песни”. На фото таблиця при вході до украіньского музею во Свиднику.