Знаме ся, ци так не барз?

Близко 500 років жыєме попри собі. Тото сусідство не оставало без влияня на нашы культуры. Лемкы переняли вельо од Погірян, і в другу страну – Погіряне од Лемків. А так з руком на серци – хто бы знал пооповідати дашто про культуру нашых сусідів? Каролина Мярецка, маґістрантка з Ягайлоньского Університету, рішыла штоси з тым зробити. Розписала великій проєкт пн. «Змапувана спадковина». Нацийональному Центрови Культуры ся сподабало і грошы дал. Проєкт реалізує Осередок Культуры Ґміны Ґорлиці.

– В часі досліджынь до маґістерской роботы здала-м си справу з того, што Погіряне нич за вельо о собі не знают. Лемкы знают о собі барз вельо, але не барз ся тым знаньом ділят. Разом з працівниками Осередка Культуры Ґміны Ґорлиці рішыли сме зробити штоси, што заєдно нас получыт, але і даст нам дакє знаня – бесідує Каролина Мярецка, думкодавчыня проєкту.

Основе о Погірянах

Погіряне, кєд іде про бывшый ґорлицкій повіт, прожывали в пілнічній і середній його части. Тепер тото ся дакус поміняло. За роботом, мужом, женом, словом – ліпшым жытьом, люде перенесли ся до міст, інчых части Польщы. Коли в примірі Карпатскых Русинів польскы науковці зачали хоснувати окрисліня Лемкы, так для нашых польскых сусідів выдумали окрисліня Погіряне, бо скорше называно іх Глухонімцями. То етноґрафічна ґрупа німецкоязычных люди, котрых в пізным середвічы оселено в польскых Карпатах. Тепер нихто з них по німецкы уж не бесідує, бо ґрупа ся спольонізувала. Є то далеко ідуче упрощыня, бо в реґіоні медже Дунайцьом а Саном істнувал і польскій, і рускій етнічный елемент. По перемішаню ся, то дале є міцне упрощыня, маме окрему ґрупу, котра одріжнят ся од Сандецкых Ляхів – по західній страні, од Долинян – по східній, та од полудня од Лемків. В денекотрых квестиях ся ріжниме, але маме тіж вельо спільного.

Великом частю нового проєкту Осередка Культуры Ґміны Ґорлиці буде мапуваня, значыт теренове анкєтове досліджаня дідовизны. Жытелі лемківскых і погіряньскых сел звідуваны будут о тото, чым є для них спадковина, якы елементы до ней причысляют, чым є для них достоменніст. Результатом буде публикация, в котрій поміщены інформациі походити будут безпосередньо од джерела.

Кєд переіхали бы сме ся через Жепєнникы, Мощеницю, Сташківку ци Лужну, виділи бы сме деревяны хыжы в цілости побілены вапном, або лем част зрубу помалюваного в великы округлы крапкы, або лем сам побіленый зруб, а двері і выгляды обниманы білыма квадратами. Лем мусіли бы сме тото зробити дакых сто років тому. На пальцях єдной рукы мож бы было тепер найти і лемківскы хыжы прикрашены характерным малюваньом. А якым? Но власні, хто знат? Треба провірити в скансені.

Не так далеко од Ґорлиц, властиві то барз близко, бо в Шымбарку, находит ся Скансен Погіряньского Села. Є в ним 15 обєктів «вынятых» з материньского села і перенесеных на обшыр Скансену, м.ін. хыжы, ґаздівскы будинкы, вітракы, кужня. Цікавым є, што Погіряне дост скоро «вышмарили» звірята зо своіх хыж, даючы ім окремы будинкы, а хыжам додавано на переді декорацийны веранды. Проста хлопска хыжа ставала ся вілльом підмістного типу з богатом детальном архітектонічном прикрасом.

Подібні як Лемкы, Погіряне вішяли під повалом, в єдным шорі, святы образы. По пару штук. Оправлены были в темны деревяны рамы. Прикрашано іх в святочным періоді квітками зрыхтуваныма з кольоровой бібулкы, перед нима вішано палука з соломы, часом з бібулкы. На кінцях соломок додавано малы кружкы або звіздкы з кольоровой бібулкы. В меджевоєнным періоді тоты прикраскы мож было найти праві в каждій хыжы.

«Осіння Геца» і вельо інчого в рамках проєкту

– Маме в пляні реґіональны варштаты ведены через локальных артистів, м.ін. через Аркадиюша Каплона, Аґнєшку Быліцу, котры вкажут нам, як зробити дашто гарде своіма руками, буде дакус вышываня, різбы, вырабляня з глины. Хочеме, жебы і діти, і дорослы брали в них участ – бесідує Каролина Мярецка. – Будеме іщы інформувати, коли конкретні запросиме на тоты варштаты. Першом частю проєкту был концерт, якій прошол 28. липця/юлия 2019 р. в Білянці. Выступили ансамблі Терочка, Серенча, Бескіды і Спід Пустек. Надіяли сме ся, што лемківскы ансамблі притягнут свою публику, а погіряньскы свою, через што при нагоді єдны послухают і другых – продолжат думкодавчыня проєкту.

Од 15. вересня/септембра буде мож послухати концертів церковной музикы. В церквах в Білянці і Шымбарку та в костелі в Кобылянці выступлят хоры Роса, Зоря і Арка з Кобылянкы та Мужскій Камеральный Хор Осередка Православной Культуры «Клірос» з Ґорлиц. – Кінцьом вересня/септембра заплянували сме «Осінню Реґіональну Гецу». Буде то конкурс, в котрым запрошены ансамблі та пані з Кружків Сельскых Ґаздынь зрыхтуют 15-минутовы показы дакых обрядів – реклямує подіі Каролина Мярецка.

Приймийме, што лемківскы обряды добрі знаме і не сут нам чудны, а што з тыма зза сусідского плота? Кєд іде про родинны звыкы серед Погірян, то приміром груба баба (і не чыплям ся гев, яка кого вага) не могла переходити через поворозы, жебы дітина вчас родів ся не удусила, не могла сідати на пнячку, бо дітина малa бы велику головку, ани на порозі, бо не хотілa бы ся вродити. Коли жены были бременны, не могли брати участи в ниякых соспільных подіях, зато не ходили по весілях, ани нихто іх не брал на кумы. Є того іщы веце, але неє нич про будучых нянів… Є аж і такє, же коли дівча без шлюбу было бременне, одраз было на языках цілого села, мусіло закладати хустку на голову, а в костелі не моглo уж стояти медже паннами, лем при бічным олтари медже замужныма.

Обряд весіля є долгій і богатый. Призрийме ся лем початковым, рыхтуючым практикам. Коли родиче будучого молодого рішыли женити сына, высылали особы, до котрых мали довіря, на так зване розпознаня (по поль. «zwiady»), котре мало дати інформациі о велькости віна будучой молодиці, а тіж про моральніст дівчате. Догваряно термін того гейбы сватаня. Участ в тій стрічы брали дружба (в роли «pytaka») з молодым і його родиче. Коли вчас стрічы молодиця не взяла до ґамбы принесеного напитку, значыт – не хотіла піти за того фраіря. Коли ся напила – переходили до конкретів. Рішано дрібниці передшлюбного догваріня в справі віна і весіля. Нераз по пару годин торгували, нич ся доґадали про чысло моргів ци сплату віна. За молодого бесідувал дружба. На такій стрічы рішано тіж про чысло гости, котрых запрашано на пару дни перед весільом. Отец молодиці рыхтувал трасу обізду по родині і сусідах, а «просячы» (по поль. «proszoki» або «prosoki») на конях підізджали до каждой хыжы і без зсіданя з коня промавляли з запрошыньом. В денекотрых селах гості од страны молодиці запрашала она сама. Обходячы хыжы, клячала на єдно коліно, цілувала по руках ґаздів і запрашала на весіля. І ту ся затримаме, бо ціліст довколавесільного і весільного обряду то сценарий на добре представліня.

Як і серед Лемків, богата была обрядовіст звязана з реліґійныма святами, зо змінами пір рока, і так само як на Лемковині – Погіряне занимали ся головні ґаздуваньом і триманьом звірят, розмаіты были практикы звязаны з рільництвом і худобом. Вельо з традиций было подібных, як приміром тото, же приносило ся на Велию снопок до хыжы і ставляло го в куті, давало сіно під обрус або під стіл, ци выкрикувало ся, же капуста брыд, жебы ся єй хробакы не імали. Але уж ходжыня на Новый Рік по щодрорках (ходили тзв. драбы, дзяд і циґан) в нас не было. Так як і не было такого як бабскій цомбер ци дзвоніня о пілночы во вшыткых костелах на знак кінця запустів і початку посту, а тот мал своі права і звыкы…

Може дакотра ґрупа рішыт як раз тото прирыхтувати на конкурс, якій буде проходил протягом «Осінньой Реґіональной Гецы», значыт на передостатню част проєкту «Змапувана спадковина», котрый реалізує Oсередок Культуры Ґміны Ґорлиці. А бороти будут ся ансамблі о Велику Пацьоху, значыт о велику лжыцю. – Хотіла бы-м, жебы зробила ся з того циклична подія. Жебы ансамблі могли ся презентувати не лем на дожынках, не лем в єдным селі, але на більшій імпрезі, котру з рока на рік орґанізували бы сме деінде, раз в Домініковицях, пак в Шымбарку, Білянці ітд. А на закінчыня проєкту пройде конференция – реферує Каролина Мярецка. – «Спадковина мойой малой вітчызны» – такій єст єй наголовок. Буде підсумуваньом нашых тереновых досліджынь, запрезентуєме нашу книжку, буде тіж фотоґрафічна выстава – кінчыт.

Знаме ци ні, єст нагода, жебы познати ліпше, або познати в загалі погіряньску культуру. Концерт «На пограничу культур» в Білянці уж прошол, але в проґрамі остали іщы: концерты церковной музикы (од 15. вересня/септембра), конференция (28. вересня/септембра), «Осіння Реґіональна Геца» (29. вересня/септембра) та розмаіты варштаты, терміны котрых будут іщы оголошены.

Фот. Нацийональный Діґітальный Архів