Юлиян Яворскій, чествуваный вченый – проґрам «Говорить Пряшів» – пятниця, 18.10 год.

Радийо Русин.фм з Братиславы як каждый тыжден приносит порцийку вісти о плянуваных культурных подіях і роботі русиньскых інституций – музею, театру і ансамблю Пульс.

В Книжници.фм пан бібліотекар, Ігор Латта, буде чытал вершы Штефана Сухого зо збіркы «Русиньскій співник»: Стара мати в місті, Хлоп думат, Порада сусідови, Цимборскє наводжыня і Валалскій філософ.

Єдны повідают,

же добрі уж было,

другы – же лем буде.

Якій же там добрый світ,

кєд сут смутны люде?

Добрі є ся раховати

«вірным» комуністам,

або і демократам,

што набыли касы.

Я лем на почтаря

чекам.

І не про пінязі,

а на ліпшы часы

Нашым Целебритом того тыжня буде Юлиян Яворскій зо села Більче при Жыдачові, галицкій учытель, поета, фольклориста, літературознавця і політичный діяч.

Вродил ся 27. листопада/новембра 1873 р. в селі Більче, недалеко Львова. Вчыл ся наперед в дрогобычскій, самбірскій, а на конец во львівскій ґімназиях. З той остатньой был вышмареный за чытаня вчас лекций росийской літературы. Дальшы університетскы студиі робил во Львові, Відни і Чернівцях. За студентскых років Юлиян Яворскій голосил одкрыто проросийскы погляды та был за дотримуваньом східньой традицийной реліґійной культуры в рамках грекокатолицкого обряду.

По тым коли в 1893 р. взял участ в протестах против політиці намістника Галичыны і пізнійшого премєра Австро-Мадярской Монархіі – Казімєжа Бадені, і коли выступил з критиком латинізацийной і украінізацийной політикы, яку вюл товдышній галицкій грекокатолицкій митрополита Сильвестер Сембратович, был примушеный перервати студиі на Віденьскым Університеті. Закінчыл іх на університеті в Чернівцях, жебы зас вернути до Відня робити дальшы студиі над славяньскыма літературами. Докторску дисертацию оборонил в 1903 р.

Потім вернул до Галичыны і зачал роботу як учытель в ґімназиях і публициста. Перше своі політичны ідеі Юлиян Яворскій высловил іщы в 1899 р. в статях напечатаных в выдаваных собом ґазетах «Живая мысль» і «Живое слово». В 1904 р. выіхал до Росиі, де аж до 1920 р. учытелювал в ґімназиі і як доцент на Кыівскым Університеті. В 1913 р. был єдным зо спілоснователів Карпаторуского Вызвольного Комітету, якій мал на ціли ідеове приготовліня ґу прилучыню до Росийской Імпериі тых земель габсбуржской монархіі, де жыло русиньскє населіня (Галичыны, Буковины і Підкарпатской Руси). По большевицкій революциі не міг дале вчыти на університеті, зато в 1920 р. вернул до Польщы. До кінця жытя презентувал яскравы антибольшевіцкы, антикомуністичны погляды. Во Львові зачал роботу над редаґуваньом і приготуваньом до друку першого тому монументального труду «Талергофскій альманахъ» (1924). В тексті поміщеным як вводне слово першый назвал табір для інтернуваных Русинів – Галицкая Голгофа. В 1922 р. во Львові опубликувал два томы своіх поезий і прозы – «Блудные огни» і «Беззвучныя пѣсни и другія стихотворенія въ прозѣ». Інспірацию до іх написаня дали му рокы прожыты в рідным селі під Карпатами.

Петро Медвід в Перличках прочытат пару короткых вісти, котры были надрукуваны в підкарпатскій ґазеті «Неділя» в жолтни/октобрі 1944 р. Буде о тым, же не буде дале головным редактором ґазеты др Василь Шерегі, бо достал ся на функцию грекокатолицкой учытельской бурсы, буде і про діамантовый ювілей консисторного совітника Емілияна Іґреші в церкви в Севлюшу, про великій смуток в родині Ортутайовых. Редакция ґазеты напоминат своіх пренумераторів, што нич на світі дармо.

В Припоминці Теодозія Латтова буде роздумувала над рубаньом лісів. Люде звыкли лем брати а не давати од себе. І дерево тнут і возят тоты, котры ани єден стром не посадили. На конец дійдеме до смутной констатациі про часто стрічану корупцию, яка єст доказом неозераня ся на другых, браку емпатиі.