Євген Місіло: Більшіст Лемків, котрых привозили до Явожна, бесідувала, што сут лемківской нацийональности

Приносиме до увагы чытачів інтервю проведене нашыма редакторами з др. Євгеном Місіло, автором моноґрафічных прац посвяченых Акциі «Вісла». Своі звіданя Наталия Малецка-Новак і Севериян Косовскій дали вчас 42. Лемківской Ватры на Чужыні, де др Місіло презентувал остатню книжку пн. «Лаґєр Явожно. Непокараный злочын».

Наталия Малецка-Новак: Витайте, Пане Євгене. Повіджте, што найдеме в книжці і чом єст она важна для Лемків?

Тота книжка є важна, зато што є то по правді перша книжка про Явожно і перша з трьох, якы я написал, дві дальшы будут публикувати в будучым. Важна зато, што є то книжка памяти. Поміщены сут в ній біоґрамы вшыткых тых, якы были вязнены в лаґрі в Явожні вчас Акциі «Вісла», в тым з Лемковины. То веце як 3870 назвиск, в тым 660 фотоґрафій, полна інформация про імя, назвиско, мена родичів, дату народжыня, місце арештуваня, дату увязніня, звільніня, але тіж полны інформациі і біоґрамы тых, котры были гын замучены – 162 вязнів, якы вмерли або были вбити в Явожні, і веце як 50 тых, котры вмерли в інчых вязницях, де част вязненых з Явожна была тримана і засуджена.

Дотепер вязнены в Явожні не дождали ся вызнаня іх жертвами сталіновскых репресий. Не дочекали ся права до ревізиі выроків – тых, якы были выданы Войсковым Рейоновым Судом в Кракові, а то 550 вязнів Явожна. Они не дождали ся наданя ім прав, якы прислугуют Полякам, прав, якы надає ся польскым громадянам – вязням такых самых комуністичных, сталіновскых концтаборів, што означат, же позбавлено іх не лем громадяньскых прав, але тіж материяльных – прав до дармового лікуваня, додатковой грошовой рекомпенсаты до емеритуры. Основном цілю книжкы є припомнути, што в Польщы, в теперішній незалежній державі, дале є ґрупа люди, якым одмавлят ся права до вызнаня іх жертвами сталіновскых репресий.

Наталия Малецка-Новак: Мате уж дакы реакциі з польского середовиска на книжку?

Тяжко повісти, бо то єст іщы свіжа справа, книжка явила ся два тыжні тому. Не сподівам ся позитивных реакций вызнаня вязнів Явожна жертвами сталіновскых репресий в Польщы, аж не буде тиску з боку украіньской і лемківской громады. Памятайме, што в справі Явожна, з мойой ініциятивы, ведене было Інститутом Нацийональной Памяти досліджыня, тырвало 15 років. Справу піддали ремісиі з браку, як то подала прокуратура, доказів на тото, што дошло до злочыну, і з причыны невыкрытя справців того же. Не єст то серіозне. Мі, як історикови повело ся найти назвиска праві 100 слідчых, функцийонерів Уряду Безпекы, якы перебывали в Явожні і знущали ся над вязненыма. Прокураторы ІНП заявили, што они не можут тото провірити з браку часу, з браку документів.

Наталия Малецка-Новак: Може быти такій арґумент?

Каждый арґумент є добрый, жебы скоротити справі леб. Прокуратор, што вюл досліджыня, заявил, што не може дослідити слідчых ани судовых акт вязненых – тых 550 осіб, якы были засуджены Войсковым Судом в Кракові, зато што тото перебільшує його часовы і персональны можливости. То неприпадкове рішыня. Коли прокуратор бы взял до рукы акта, нашол бы там назвиска слідчых, жертв, протоколы з судовых розправ, в котрых вязнены подают, што зознаня были вымушаны, што вязнены были биты, тортуруваны. То бы были основны арґументы до того, жебы в току досліджыня вызнати, што іх засуджыня было безправне, злочынне, і надати тым людям право вызнати тоты вырокы за неважны, тым самым дати право до регабілітациі, а в наступстві – право до фінансовой рекомпенсаты. Того тых люди свідомо позбавили в ІІІ Польскій Республиці. Книжком хочу дати імпульс, што може то быти послідній момент, жебы раз іщы зачати досліджыня і надати людям, хоц і посмертні, право до регабілітациі.

Наталия Малецка-Новак: Ци тяжко было дойти до джерел тых вшыткых документів? Як сте на них трафили? Част то державны архіва, але давали сте тіж оголошыня до люди, жебы провірили своі родинны архіва, і хто зможе, жебы ся поділил.

Відомо, што нихто тых документів не дал мі просто так. Вшыткого мусіл єм глядати. Одкрыто мушу повісти, што з боку польскых державных архівів, архіву Інституту Нацийональной Памяти, войскового аріхву, не было ниякых проблемів, жебы отримати материялы.

Найвекшым проблемом было іх найти, зато што сут міцно розсіяны, барз часто злі описаны, напр. спискы Лемків арештуваных в Освєнцімі мают наголовок «Украіньскій нацийонализм…». Неє там слова про Освєнцім, слова про Явожно. Кєд бы-м кєрувал ся выключні гослом Явожно, то николи бы-м тых материялів не нашол. Певністю реляциі люди были тіж барз цінны. Зберал єм іх уж од 70., 80. років ХХ ст., коли тоты люде жыли. Тепер в векшости іх уж неє.

Так само як іде о фотоґрафіі. В книжці публикую 660 фотоґрафій і мож повісти, што в 99% я іх зобрал іщы в 90. роках, коли зберал єм материялы од люди. Тепер кєд прібую найти ориґіналы, іх потомкы не знают, де знимкы сут, же деси пропали по смерти діда, бабы. То єст проблем. На жаль я мал мало часу, жебы докінчыти тоту книжку, а на посліднім етапі вказало ся вельо цінных материялів, напр. ориґінальна картотека вязнів Явожна, котрой я уж не встигнул схоснувати. Думам, што є то робота для наступных поколінь істориків, якы можут на основі мойой книгы піти дале в досліджынях і напр. зосередити ся на істориі репресий сел Лемковины ци даяк інакше.

Севериян Косовскій: Як днес выглядат доступ до архівів? Ци сут з тым проблемы?

Повім так, што днес неє проблемів з тым, жебы достати ся до материялів, якы очывидно сут явны, бо не повідам о тых, якы надале сут секретны. То єст лем проблем часу і того, жебы знати, де глядати. Сут базы. Справа є тіж в техніках, якы хоснує ся в гляданю. В архіві в Інституті Нацийональной Памяти не мате доступу до тых фондів, лем каждый історик має свого опікуна, якій вынаходит інформациі на дану тему. Тепер тых опікунів так поділили, што як я ім подавал по сто сиґнатур справ, то ділили іх на десятьох і більше опікунів, так што не знатя было, з кым бесідувати.

Тяжко было достати материялы зо слідства Інституту Нацийональной Памяти в справі Явожна, але поіхал єм до пані прокуратор Кой до Катовиц, побесідували сме і бесіда была тяжка, але наступного дня подзвонила до ня секретарка і повіла, што мам згоду. Очывидно была тіж моя писемна заява. І так єм отримал тоты материялы. Што більше, отримал єм згоду на сфотоґрафуваня і опубликуваня того. Тоты фраґменты материялів зо слідства Інситуту Нацийональной Памяти, якы публикую, то основа той книгы. То єст найціннійше, бо як бы-м надрукувал спомины друкуваны на еміґрациі в украіньскых і лемківскых выдавництвах, то люде бы повіли, што то не є вірогідне і правдиве.

Я ся ограничыл предовшыткым до прокураторскых протоколів переслухань Інституту Нацийональной Памяти, жебы не было зашмарюваня, што тото є выдумане, або што тото є тенденцийо мном добране. Мам десяткы реляций в своім архіві. Ограничыл єм ся лем до тых, жебы показати, што тоты люде бесідували пред прокуратором, зобліґуваны до бесідуваня правды і лем правды під загорожыньом кары.

В Інституті Нацийональной Памяти днес можете достати вшытко. Лем треба знати, де глядати, і мати грошы на копіюваня. Материялы до той книжкы зберал єм остатніх десят років, ден в ден до архівів.

Наталия Малецка-Новак: Знаме, же тоты, котры были вязнены в Явожні, не хотіли про тото бесідувати. То была перемолчана, вкрыта тема, нихто ся не признавал до того, же был гын мученый. A ци было так, же по тым, як сте дали оголошыня, што зберате такы а такы материялы, дахто ся до Вас одозвал, же зачал звідувати в своій родині і дознал ся про неоповідану скорше історию?

То барз цікаве звіданя, бо роблячы над книжком, я зачал публикувати выбраны материялы на Фейсбуку. Писаня там мало ціль заохотити люди пожертвувати на стипендию Калины, завдякы котрій я, як емерит, міг два рокы робити над книжком. Але при нагоді выявило ся, што в вельох примірах вписы выкликали заінтересуваня молодого, третього поколіня, часто уж засимілюваного, якє не было свідоме свого походжыня. Тота ґрупа люди была свідомо позбавлена інформаций про тото, што діяло ся з іх предками. Тоты люде ся просто бояли. А не лем бояли – они перед звільніньом были зобовязаны підписати папір заховати в таємници побыт в лаґрі. Каждый увязненый был фотоґрафуваный і нич достал посвідчыня звільніня, мусіл підисати документ, што николи не выявит, же был вязненый в Явожні. Окрем того горозили ім, што коли повідят, што ся гын діяло, то вернут і николи уж з лаґру не выйдут.

Тоты люде были так застрашены, што ани своім женам, дітям до кінця жытя не оповідали, што гын пережыли. І то може тіж єдна з тых причын, што так мало знаме про траґедию поєдных осіб. Думам, што тым веце тота книжка може быти цінным імпульсом для молодого поколіня, жебы аж і по смерти дідів заінтересувати ся. Дале доступны сут документы, персональны акта, зознаня слідчых. Вартало бы, жебы молоды взяли до рук папері і зрозуміли, чом баба ци дідо вкрывали страшну правду про Явожно.

Наталия Малецка-Новак: А ци в тых документах появляют ся інформациі, чом тоты, а не інчы люде были браны до Явожна?

В документах тото є. Tо страшне, бо неє в постановах о тымчасовым арештуваню ниякого доказу, што дана особа была членом підземля, ци помагала, ци давала штоси, просто іх брали до Явожна, бо они были Украінцями, бо были Лемками. Лемкы, котрых привозили до Явожна, бесідували, што сут лемківской нацийональности, надіючы ся, што може не будут іх трактувати так остро як Украінців. Часто давало то одворотный ефект, бо Полякы не одріжняли хто Лемко, хто Украінец, і каждый, хто прібувал вкрыти свою нацийональніст, был іщы барже підозреный, же шпіон ци член підземля.

Правда є така, што до Явожна брали люди так само як выселяли – на основі ґруповой одповідальности. Не было доказів на тых люди. Векшіст з них по піл рока, по році звільняли без ниякого покараня, але брали ім здоровля, в вельох примірах і жытя. Правда є така, што до Явожна заберали найвеце свідому част народа, добрых ґаздів, членів Просвіты ци Товариства Качковского, учеників Учытельской Семінариі в Креници, грекокатолицкых і православных священників, учытелів, прим. з Ґорлиц взяли знаного дохторя Сміґєльского і його жену, інжынєра з Ґліника, а предовшыткым брали ґаздів, якы скорше одмавляли выізду до Росиі.

Але тіж брали тых, котры по Акциі «Вісла» прібували вернути на Лемковину зобрати зерно. На заході был великій голод, зато они і так ішли і ся наражали. Функцийонеры УБ мали наказ арештувати такы особы і вывозити до концтабору в Явожні. То был розказ но 0010 з 17 липця 1947 рока. Было в ним выразно написано, же люди, котры вертают на жнива, треба арештувати і выслати до Явожна.

Севериян Косовскій: Пане Євгене, повідали сте мі скорше (і споминате о тым в книжці), што вязні явожняньского лаґру деклярували свою нацийональну приналежніст. Вельох вязнів з Лемковины подавало свою нацийональніст як лемківску або русиньску. Ци можете розвинути тоту тему?

Як іде о книжку про Явожно, то в актах, значыт в тзв. Księgach Obozowych, неє нацийональности, але є звіданя о віроісповіданя. Реальніст была така, што вельо люди (повім так: серед Лемків то были вынятковы ситуациі) подавало римокатолицкє віроісповіданя. Лемкы подавали православне або грекокатолицкє. Николи не подавали римокатолицкого.

Звіданя о нацийональніст є лем в тых реґістрацийных картах, якы выполнювали по транспорті вязнів до лаґру, але они іх вкрыли, ховаючы до тзв. Kartoteki Volksdeutsche i jeńców wojennych. Вдало ся мі іх найти на остатнім етапі досліджынь і роботы над книжком. Нашол єм іх цілком припадком в Інституті Нацийональной Памяти. Отримал єм лем част тых документів, на решту єм уж не мал часу. Тото, што бесідую про нацийональніст, подане є в справописах зо слідства. Так як каждый был переслухуваный в лаґрі, то подавал свою нацийональніст, а як іде о Лемків, то подавали, што сут лемківской або русиньской нацийональности. І так то в більшости выглядало. Зас як іде о саму Акцию «Вісла», то там нацийональной деклярациі не было.

Наталия Малецка-Новак: Де мож книжку здобыти?

На разі мож єй придбати через Allegro, а тіж особисто ізджу по ватрах, фестівалях, книжка вышла лем два тыжні тому. Был єм на ватрі в Ждыни, тепер єм на ватрі в Михалові. Думам, што каждый, хто хоче, може єй придбати. Мам надію дополняти інформациі в книжці на основі архівных і родинных джерел. Може появит ся другє дополнене выданя. А найвекша радіст як автора буде товды, коли книжка стане ся імпульсом для молодых люди, для третього поколіня, котрого дідове, прадідове были в Явожні, може зачнут ся інтересувати іх траґічном дольом, спишут родинны біоґрамы, родинны істориі.

Наталия Малецка-Новак: Яком темом будете ся тепер занимати?

Я думал, же як перейду на емеритуру, то не буду нич робил, а ту наоборот. Отже тепер є уж праві готова друга част трилоґіі про Явожно. То будут біоґрамы тых 550 вязненых в Явожні, котрых вывезли під суд і во вязници Монтелюпіх в Кракові засудили на ріжны кары, включні на кару смерти. Праві 90 вязнів Явожна засудили і в векшости розстріляли. Два року тому повело ся мі найти іх гробы на Раковицкым Цмонтери. То такій мій приватный успіх, же тоты люде мают своі місця, мают гробы, мож ся гын за них помолити.

Третя книга то буде полна популярна істория Явожна – од моменту арештуваня через дорогу до лаґру, а тота могла быти ріжна, часом найперше вывозили до повітовых арештів, пак транспортами з Ґорлиц, Ясла, Коросна, Нового Санча везли до Явожна. Част Лемків заберали в Освєнцімі, зато для Лемків Освєнцім єст такым символьом як для Жыдів. През Освєнцім переізджали вшыткы транспорты выселенців – охорона одкрывала таємну, залякувану коперту і там вырішали, ци даный транспорт піде на Нижній Шлеск, ци в познаньскє, щеціньскє, ци в ольштыньскє. Але там тіж одкрывали двері і заберали вшыткых молодых хлопців, бо они думали, же каждый молодый мусіл быти в УПА.

Было там вельо траґічных ситуаций, коли хлопців, мужчын заберали од родин, і пропадали они на долгы місяці, нихто не знал што з нима, а іх брали з ваґонів і під ескортом жолнірів вывозили до Явожна оддаленого о 20 км. Про тото буде тота третя книжка, думам найвеце динамічна до чытаня, не буде там документів, лем така істория написана на основі двох попередніх томів і моіх вельолітніх досліджынь.

Наталия Малецка-Новак: Ждеме на них, уж тепер мож повісти, што будут то цінны публикациі.

Надію ся на тото як автор і дослідник. То бы была для ня найкрасша нагорода, коли бы чытачы взяли іх до рук, прочытали, а може то буде для них заохота, жебы тему дале описувати. Чую часом голос, же кілько мож про Акцию «Вісла» і Явожно писати. Недавно я был в Освєнцімі, то інча скаля, відомо, але был єм в осередку культуры, якій є при музею, мож гын видіти, кілько є публикаций про Голокауст, кілько є в книгарнях книжок про Волынь і мартиролоґію польского народу, а про Явожно неє ниякой книжкы, ниякой. Хочу зробити іщы єдну книжку про выселеных Лемків, але ци зможу?

Севериян Косовскій: Ци видите можливіст спілпрацы лемківского середовиска з Вами при творіню «Книгы выселеных Лемків»? Як тота робота могла бы выглядати?

Моя думка на «Книгу выселеных Лемків» єст така, жебы створити редакцию і поділити роботу на повіты, бо єдна особа того не огорне. Перше, што треба зробити, то опрацувати назвиска выселеных, так жебы тота книга – як повстане – была джерелом інформаций для наступных поколінь. Треба добавити там фотоґрафіі, так як є тото в книжці про Явожно (частина Лемковины є добрі зілюструвана). Можна бы было схоснувати фотоґрафіі з архівів, проілюструвати окремы місцевости, села, але так само додати реляциі люди, листы, фраґменты споминів, свідчыня, выімкы з войсковых рапортів што до окремых сел. Жебы не было монотонне. Моя перша мысель на тоту публикацию є така, жебы была в електронній версиі, яку мож дополнювати.

Тоту думку на основаня ансамблю люди до опрацуваня «Книгы выселеных Лемків» прібую зреализувати уж што найменше од двох років. Як єм гварил: не бесідую за дуже, а дію. Отже, зачал єм од тзв. розпознаня джерел. Провірил єм, де сут материялы до книгы выселеных. Поіхал єм до Перемышля, поіхал єм до Інституту Нацийональной Памяти ітд. Знам властиво вшытко, што де ся находит. І знам, кілько тото може вымагати часу, і знам, што сам того певно не зроблю. Не бесідую ани о фінансовых справах.

Од лемківского середовиска залежыт, ци долучыт до той думкы, ци ніт. Я в політику ся не бавлю. Єм документалистом, роблю над тым мериторично. О ріжницях мож написати во вступі, в анализі джерел, в социйолоґічній анализі, в наслідствах Акциі «Вісла». На тото єст там місце. Треба тоты жертвы порахувати, треба в першій черзі створити базу джерел, де они сут, а того є ціла маса, бо то не лем Репатрияцийный Уряд, то єст тіж Інститут Нацийональной Памяти, то сут архівы на Вроцлавщыні і в місцях оселяня, де сут так само копіі тых выселенчых списків, якы вымагают верифікаций. Отже, то є думка, яка деси там в моій голові сідит, і яку мам замір зачати по завершыню прац над Явожном.

Автор др Євген Місіло веде соспільну збірку фондів на оплачыня друку книжкы «Лаґєр Явожно. Непокараный злочын». Збірка ведена є на сайті www.zrzutka.pl, де мож найти деталі і фінансово спомочы выданя. Книжку мож придбати на сайті Allegro в промоцийній ціні.