Юрій Шиповіч, котрый уж даякый тот час робить про радіо lem.fm проґрам Голосы Русинів Підкарпатя, уж много раз розкрыв про мене інтересного чоловіка, котрого жывот, думаня є збогачуючім і іншпіратівным. Так то было і у выданю, в котрім бісідовав із Олексом Дудом.
Честно признавам, же тото імя про мене было непознате. Притім Олекса Дуда належыть меджі тых, котры были при початках нашого возродного руху на Підкарпатю, на переломі 80-ых і 90-ых років минувшого столітя.
Дуда быв єдным із основателів Общества підкарпатьскых Русинів, а так само быв першым директором Русиньского народного дому в Мукачові. У 1991-ім році быв участником 1-го Світового конґресу Русинів у Меджілабірцях. Споминать на тоты часы, споминать наприклад і на професора Павла Роберта Маґочія ці Василя Турока-Гетеша, з котрыма ся особно спознали.
Проблемов не є тото, же автор того тексту не знав дотеперь Олексу Дуду. То лем потверджує, же іщі все знам мало, а іщі все є того доста, што ся учіти із нашой історії. Але проблемов є, і думам, же не єм далеко од правды, же люди як Олекса Дуда неправом впали до забытя, і днесь їх знає малохто.
Было аж неприємне чути, кедь єден із патріархів нашого третього возроджіня, нашого ренесанса по роках офіціалного „неіснованя“, говорить, же дотеперь є гордым Русином, но в нашім русі веце не анґажує ся. А повість і єдну з причін, і то, же нихто собі на нього не знать спомянути ани кедь має даякый юбілей.
Є то ганьба на три зимы. А може і на омного веце зим. Іншак, подобно, в тихости, забытый вмер наприклад і Іван Біцько, котрый так само стояв при початках нашого руху. О його смерти дізнав єм ся аж о пів рока по тім, як вмер.
Фактом є, же то вдяка їх запалености, вдяка їх роботі, і мы днесь сьме
Є абсолутно нормалне, же одкликуєме ся на нашых будителів із 19-го столітя, же споминаме і нашы вызначны особности з меджівойнового періоду. Але якось як помеджі пальці пісок уникають нашій увазі часто особности, котры стояли при початках того возродного руху, вдяка котрому ту днесь сьме.
Такых людей як Олекса Дуда є омного веце, а нелем на Підкарпатю, і фактом є, же особности з того періоду, котры ся веце або менше заанґажовали до нашого ренесанса, маєме мало здокументованы.
Є то просте зохабити впасти тых людей до забытя. Но є то властно тото саме, што зохабити впасти до забытя важну часть нашой історії. Героями третього возроджіня бы сьме ся мали занимати веце. А мали бы сьме їм дати ясно знати, же они мають честны місця в нашій історії. Мали бы сьме на них не забывати, але тримати їх в нашых споминах, в нашій історіоґрафії, в чести.
Світовый конґрес Русинів уж дакілько років уділює Премію Василя Турока-Гетеша. Вопросом є, же окрім того, же тым конґрес нагородить сучасных русиньскых актівістів, хто іншый, кедь нє герої початків возродного руху, колеґове Василя Турока-Гетеша, бы мали таку премію дістати?
Ніт, тот коментарь не має быти о тім, жебы крітіковати або вказовати на дакого конкретного, хто зробив хыбу. Скоріше бы автор тексту хотів покликати нашы честованы русиньскы кругы, жебы сьме серьйозно почали занимати ся і історіоґрафійов по 1989-ім році, і не зохабляли нашых героїв, із котрых многы іщі жыють, і много од них ся мож дізнати, што не є в книжках, впасти до забытя.
Бо фактом є, же то вдяка їх запалености, вдяка їх роботі, і мы днесь сьме, а можеме наприклад робити і нашы медії.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Pixabay.com.