Вмерла русиньска поетка Любка Сеґеди-Фалц

У віторок 10-го апріля 2018-го року у вечорных годинах добило сердце русиньской поеткы, актівісткы і учітелькы – Любкы Сеґеди-Фалц із Хорватії.

Народила ся 10-го апріля 1932-го року в Петровцях, на теріторії днешньой Хорватії. Учітельску освіту здобыла в Осієку. Наперед учіла в Овчарах, потім короткый час робила в Міклошевцях і наконець довго жыла і робила в Дреновцях. На пензію одышла у 1988-ім році.

Писати поезію зачала вже як 18-річна. Їй перша збірка під назвов Подоба з далєка вышла у 1975-ім році і дргуга збірка під назвов Класки была надрукована в році 1999. Як раз за тоту збірку поезії здобыла у 2006-ім році Премію Александра Духновіча за русиньску літературу. Тітул лавреата і премія їй были переданы в Криниці почас IV. Бєнале русиньской/лемківской културы. Творы Любкы Сеґеди-Фалц были надрукованы і в різных часописах, ґазетах, календарях ці антолоґіях.

Любка Сеґеди-Фалц была єднов із основателів і першов председкыньов дружства Руснак, три рокы была членом Світовой рады Русинів і тако само была членом Світовой академії русиньской културы.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Любка Сеґеди-Фалц: Мойо коренї

Мойо коренї то длугоки
гони житних польох моїх дїдох
у браздох глїбоких,
лєсох и винїцох.
мойо коренї то поля прекрасней
ценкей, до шалєнства пахняцей
желєней конопи.
то черчанє церлїци, клопотанє витернїци.

Мойо коренї то загради и гумна
по котрих попресцерани
били платна на билєню,
то кантичка глїняна
з кислим млєком
и била груднїца
у котрей ше оцекал
сирец.

Мойо коренї то длугоки нїтки
бабовей предзи,
то шмих, радосц на шерцу цо шедзи
од дзециньства,
кед сом з вечара,
а уж спадла роса,
по заквитнутей бетелїни
бегала за гачецом
боса.

Мойо коренї то древена лада
белава з ружами
полна тканого платна
и гадвабних шматох,
паньски хустки
и байки и менти,
хусточка з мишанима
до котрей ше моя баба
вязала
на богато.

То кудзелї котри у
жимских длугоких вечарох
кажда свою писню шпивала, бо
кажда на свой способ
шкрипела и клопотала.
А поверх тей писнї
мацери и баби
свою
милу циху писню
полну радосци, любови
и слизох надкладали.

Мойо коренї то писнї
котри сом шпивац почала
скорей як сама себе
глєба резац,
то приповедки котри мой дїдо приповедал.
То нє були байки, то бул корень
то бул прам -дїдо ми ЯЩИК котрого
пан обешел бо вжац цудзе мено нє сцел.
То гроби моїх дїдох порозшевани
од Карпатох по Дунай,
од жимних Бескидох по цепли гони сримски.
Мойо коренї до жеми глїбоко засадзени,
отадз по поля, лєси и брехи
бескидски.