Візія є добра або хто мать досправды будовати?

В суботу быв участный засіданя Округлого стола Русинів Словеньска Віктор Ясань, котрый є повіреным ґенералным директором Словацького народного музею, якого частьов є і русиньскый музей в Пряшові. Темов бісіды было русиньске музейницьтво. Участь Ясаня можеме цілково оцінити позітівно. По перше, є то першый директор, котрый пришов міджі Русинів і мать намагу рішати вопрос нашого музейницьтва. По друге, є то першый директор, котрый Русинам презентовав якусь візію того, о чім бы мало русиньске музейницьтво днесь быти і як бы ся музей в Пряшові мав розвивати. Але якраз візія ґенералного директора має і свої прінціпіалны хыбы, котры Русины не можуть акцептовати. А не акцептовав бы їх ани жадный іншый народ.

То, же Ясань має візію, є штось чудесне. Нарозділ од тых, што музей лем зрядили, жебы Русины конечно были тихо і зохабили го лем так, він повів дашто конкретне. Самособов, музей дістав по роках будову, але концепція… якбач лем реконштруовати будову, што буде робота на пару років. То была ціла концепція Братіславы. Музейна діяльность як з букваря музеолоґії. Раз дарьмо. Іщі чудесніше є то, же Ясаньова концепція ани не є так плана. Але не рішать корінь проблему.

Ґенералный директор за округлым столом повів, же його візійов є, жебы музей в Пряшові быв будованый на русиньскых особностях, жебы быв будованый і як едукатівный центер, де бы могли ходити і діти а молоды, котры бы ся могли дізнати інформації о Русинах, їх історії, културі. Самособов. Днесь музей не мусить быти лем о позбераных артефактах, коло котрых є куртый попис, назва артефакту і місце походжіня. На тім не є нич плане. І єм за то. Лемже Ясань ани з іншов візійов не міг прийти, бо як чоловік з фаху добрі знать, же вшыткы основны і цінны русиньскы артефакты вже позбераны суть і так хотіти будовати музей в Пряшові на артефактах бы была так дакус наукова фантастіка. І якраз тото є проблем, перед котрым собі Русины не зохаблять заліпити очі тым, же в Пряшові выбудуєме (і то не знам коли), музей на особностях з едукатівным заміряньом.

Ясаньова візія є лем половинов рішаня проблематікы музейницьтва. Ясань, так як і вшыткы включно, людей з міністерства, добрі знать, же вшытко цінне, што творить матеріалну културну дідовизну Русинів, вже давно было позберане, в тім чіслі і цінны хыжы, ці церьков, але не суть збірковым фондом Русинів. Суть збірковым фондом Музею україньской културы у Свіднику, інштітуції, котра продовжує в українізачній політіці з добы комунізму, інштітуції, котра нашу дідовизну презентує як україньску, і котрой директор бісідує, же Русины не єствують. І то вшытко ся діє в державі, котра Русинів вызнала а докінце з фінанчнов підтримков той державы. Значіть, кідь собі Віктор Ясань думав, же візійов будованя музею в Пряшові поможе забыти на то, же нам лада з покладом лежыть у Свіднику, де собі єй хтось привластнює, якбач буде скламаный.

Русины будуть підтримовати Ясаньову візію музею в Пряшові, то істо. Пряшів є історічный центер Русинів і така інштітуція, яков є музей, ту доіста належыть. Но дале будуть жадати і то, жебы ся рішав проблем музею у Свіднику. Є на то веце причін. По перше, тота дідовизна належыть потомкам тых, котры єй будовали і по собі лишыли. По друге, є то якбач цілосвітовый унікат, жебы музей, котрый є народностный, не мав в експозіції матеріалну културну дідовизну свойой народности, але іншой. Особно ся барз чудую, же то Українцям не є брыдке, жебы великый народ, котрый має свою богату історію і културну дідовизну, і то думам зо вшытков важностьов, мусив десь на северовыході Словакії паразітовати на чуджім народі. Лемже, тот музей ани так не є потрібный Українцям, як українізаторам. По третє, однародньовача політіка сперед 1989 року, основана на лжі і фалсіфікації історії, є днесь неприпустна і кібы за тов політіков была така велика держава, яков Україна є.

Кідь собі то вшытко зрекапітулуєме, выходить з того ясный резултат. Віктор Ясань презентовав свою візію розвитку музею в Пряшові, значіть русиньского музею. Візія є добра але мала бы мати і далшу адресу. Бо Ясань быв мав мати нелем візію розвитку пряшівского музею. Так, як быв міджі Русинами, мав бы іти і до україньского музею і презентовати їм візію розвитку україньского музейництьва. Бо будовати музей не зеленій луці бы не мали Русины, але якраз Українці. А нашу дідовизну бы нам мали вернути. То они бы мали ходити по селах і глядати артефакты, або робити едукатівне заміряня музею. Буду першый, хто підпорить, най собі можуть взяти до свого музею вшытко, што найдуть україньске. А нелем артефакты, най беруть і цілы хыжы і церькви, котры ту од 50-тых років, коли ся ту політічно зъявили, выбудовали. Я їм першый дожычу. Таксамо можуть будовати свій музей на своїх особностях, котры ту мають. Лем не знам, ці бы з того іщі быв україньскый музей, або музей комунізму. Тот Словакія довгодобо одмітать зрядити. Може, бы ся так порішали два музейницькы проблемы єднов ранов.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА