Веце смілости

В неділю єм быв участный на отворіню Літньой школы русиньского языка і културы. Окрім іншых людей єм там стрітнув і чоловіка, котрого жывот присвяченый Русинам собі высоко ціню. Тым чоловіком є ґрекокатолицькый священик отець Франтішек Крайняк, єден із авторів і першых інціаторів (іщі перед роком 1989) русиньскых біблічных і літурґічных тлумачінь. Повів мі єдну інтересну річ.

Опросив ся ня, як думам, же бы сьме кодіфікованый язык могли дістати міджі людей, жебы собі го освоїли вшыткы долины а і кідь будуть бісідовати своїм діалектом, будуть знати і літературный язык. Правду повісти, не знав єм наскоро дати одповідь. Вшытко, о чім єм думав, мі пришло як слаба одповідь. Він не чекав далше, і кідь видів, же одповідь не дам, повів мі сам. Язык міджі людей можеме найпростіше дістати, кідь будеме хосновати нашы русиньскы тлумачіня в церькви. Продовжовав бісіду в тім, же то може видіти у своїй парафії, де уж малы діти в церькви молять ся по русиньскы, співають паралітурґічны співанкы по русиньскы і беруть то просто так, же то „по нашому“. Все єм знав, же душпастырьство по русиньскы є барз важне, але аж теперь знам, чом і єм з тым повно согласный.

У церьковных вопросах міджі Русинами на Словакії і в Польщі існують дакотры стереотіпы. Тым першым, котрый є єднакый в єдній і другій державі, є то, же Православна церьков є тота, котра робить про Русинів. Але руку на сердце, одкыль ся тот стереотіп взяв, кідь з чістым сумліньом треба признати, же служіня по церьковнославяньскы є днесь нам так близке, як біблічный ґрецикый язык і тот модерный ґрецькый Ґрекам. Мав єм можливость учіти ся і єден і другый і не є то тото саме. Яка то є потім прорусиньска підпора, кідь іншы народы можуть мати свої тлумачіня, лем православны Русины суть втогды добры і прорусиньскы, кідь служать в языку, котрому не розуміють порядно а много раз абсолутно? В чім потім є тото прорусиньске?

Другым стереотіпом є, же Ґрекокатолицька церьков є тота, котра діє проти Русинів. Лемже, покля будеме порівньовати сітуацію Русинів на Словакії і в Польщі, є ту велика різниця. Русины на Пряшівскій Руси мали історічно свою Пряшівску єпархію, котра была сотворена з Мукачівской, і котра была веджена як русиньска єпархія. Гей, днесь є то словацька метрополія і в многых парафіях служыть ся днесь вже лем по словацькы. Даяку „заслугу“ мать на тім і церьков, але своє зробила і природна асімілація Русинів. Лем на марґо, перше словацьке тлумачіня Літурґії св. Йоана Златоустаго было зроблене іщі в 40-тых роках 20-го столітя, коли быв єпіскопом владыка Ґойдіч, о котрім нихто не може похыбовати, же быв великым русиньскым патріотом. Лемже уж в тім часі ся віруючі зо словакізованых сел скаржыли, же не розуміють церьковнославяньскы. То, же тлумачіня зістало лем на папірю, за то мож „дяковати“ войні і потім штораз складнішій сітуації церькви по войні, коли требало рішыти вопросы пережытя церькви, не тлумачінь.

Гей, по обновліню церькви у 1968 році єпархія змінила ся якым-сь чудесом на словацьку єпархію і зачала робити словацькы тлумачіня. Мож бы на тім было много крітіковати, лемже, по перше, якы русиньскы тлумачіня ся мали робити, кідь не было кодіфікованого языка і народ офіціално не існовав? На другім боці, днесь є на Словакії єдина церьков, котра уж даякы русиньскы тлумачіня мать в єдній з карпатьскых варіант языка, хоснує їх, і кідь з великов любвов до того ся не стрічаме. По друге, зміна на словацьку єпархію, котра має центер на Словакії, і кідь ся нам то не мусить любити, є і так іщі цалком лоґічна. Нелоґічне є тото, што ся стало в Польщі. По третє, і кідь дотеперь без резултатів, но предці існує довгы рокы діскузія о русиньскій єпархії на Словакії, ці холем о владыкови про Русинів.

Ґрекокатолицькы Русины на Лемковині не мали свою єпархію, ани єкзархат. Но даякый час мали холем Адміністрацію Лемковины. Акція Вісла была лем остатньов точков в складній історії той адміністрації. Но што є абсолутно хворе, то є то, же днесь Русинів з Лемковины комплетно тримать під собов Україньска ґрекокатолицька церьков, котра намісто того, жебы діти учіла в церькви по свому, учіть їх язык чуджого народа, в котрім веде вшыткы богослужіня. Інтересне є, же кідь Ватікан говорить, же не хоче робити адміністратівны цілкы, котры бы ішли поза граніці держав, коло Україньской ґрекокатолицькой церькви з тым проблем не мать, і зохаблять Русинів на Лемковині українізовати, хоць сама держава уж пару добрых років тот народ признавать за окремый. Іщі лоґічніша бы мі пришла, кідь уж, полонізація, кідьже є діскузія о Польщі. І лоґічна бы мі пришла Польска ґрекокатолицька церьков, кідь уж. То, же там мать своїх Київ і вєдно мать на старости етнічных Українців і автохтонных на тій теріторії Русинів, є дашто, што є про мене неприятельне. І што на то Русины на Лемковині? Нич. Намісто того, жебы жадали обновліня адміністрації, сідять тихо і зохабляють себе і свої діти дякуючі церькви українізовати далше.

Ґрекокатолицькым Русинам на Лемковині треба веце смілости. Смілости жадати у церьковных справах про себе своє. Так, як то роблять і Русины на Словакії. Іде то помалы, але іде то. А тоту смілость бы требало і православным Русинам, так в Польщі, як і на Словакії. Бо утримованя лем церьковнославяньского языка не є абсолутно прорусиньске. Де собі потім нашы люди можуть освоїти літературну норму? І кідь є в Польщі веце дітей, котры ся учать язык в школі, як на Словакії, найприроднішов формов бы было, кібы од маленька в церькви чули свій язык а і дякуючі молитвам в тім языку, пришов їм цалком природный, без огляду на то, як ся бісідує дома.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА