Вдяка за хліб душам

Общество святого Йоана Крестителя припоминать собі округлых двaдцять років од свого обновліня. А тота принагода собі заслужыть пару слов, кедьже общество за тот час зробило фалат роботы.

Кедь у 2004-ім році ґрекокатолицькы русиньскы священици на Словакії вырішыли офіціално зареґістровати і обновити общество, не была в Ґрекокатолицькій церькви на Словакії найпрязніша сітуація односно Русинів. Не є жаднов таємніцьов, же одношіня до Русинів і їх потреб з боку втогдышнього пряшівского єпархы, пізніше архієпіскопа і митрополіты Йоана Бабяка, было, евфемізмом выражене, компліковане.

Наперек тому ґрупа русиньскых священиків, котры ішли в слідах нашых будителів як Павловіч і Духновіч, і котры уж мали за собов і выданы дакотры русиньскы переклады церьковных текстів, не почали цофати, а наопак, „зорґанізовали ся“ до общества, жебы іщі веце і сістематічно могли робити на благо Русинів і душпастырьской практікы меджі Русинами.

Не будеме знова повторяти, што вшытко ся обществу, але і русиньскым священикам перед обновліньом общества, подарило. Є того много. Резултатом є, же днесь маєме русиньскы села, де русиньскый язык є хоснованый в богослужобнім жывоті, а головно, і там, де то може іщі так не є, маєме тексты, на основі котрых мож тото запровадити до практікы.

І кедь сітуація не є ідеална, но я пересвідченый, же якраз священикам, котры перед 20-ма роками обновльовали Общество святого Йоана Крестителя, подарило ся заставити процес, котрый бы на нашых селах не скінчів іншак, лем цілковов словакізайов, як ся то стало в многых селах перед 1989-ым роком.

Вшытко тото є минулость, і не подарило ся нашых русиньскых родолюбів знеохотити до роботы, котру виділи як потрібну.

А то вшытко в сітуації, коли за свою роботу не діставали жадны грошы навеце, не просили жадных ґрантів, робили свою выдавательску і перекладательску роботу попри свойой душпастырьской роботы на парохіях, а жебы того не было мало, треба повісти, же много раз з тым, же ся на них смотрило не як на добрых душпастырів свого стада, але як на даякых партізанів, котры „штось выдумують“.

Спомяну за вшыткы лем єден приклад, кедь втогдышній архієпіскоп і митрополіта ішов „покарати“ священиків общества тым, же на десять років хотів дати заказ на русиньскы літурґічны переклады.

Вшытко тото є минулость, і не подарило ся нашых русиньскых родолюбів знеохотити до роботы, котру виділи як потрібну. Они суть на своїх місцях, і кедь іншы уж на своїх місцях не суть. А докінця ся сітуація змінила так, же днесь одношіня меджі новым архієпоскопом і Обществом святого Йоана Крестителя може быти коректне.

Што бы найвеце помогло, кебы тоты односины не были лем коректны, але і доцінены. Каждому заінтересованому до тых діл мусить быти ясне, же то якраз тото общество бы мало быти нелем яковсь „орґанізаційов“ русиньскых священиків, але же бы то мав быти ключовый елемент і головный партнер в офіціалных діскусіях што до темы, як выконовати душпастырьску роботу меджі Русинами.

Кедьже єм затля дар пророкованя не дістав, зіставать мі лем вєдно з чітательом слідовати, ці общество, котре теперь святкує двадцять років плодной роботы, дістане в рамках Ґрекокатолицькой церькви на Словакії тоту позіцію, котра му правом належыть.

Але і без того, жебы сьме знали, што буде, уж теперь можеме сконштатовати єдно. Є простіше збудовати памятник з каміня, як збудовати памятник духовный. Священци з Общества святого Йоана Крестителя уж теперь мають за вшытку свою роботу, за літурґічны переклады, котры вже ниґда не счезнуть, збудованый тот другый памятник, котрый так само уж не счезне із сторінок нашой історії.

Парафразуючі назву молитвенника, котрый написав Духновіч, зіставать уж лем додати вдяка, нашы духовны отці, за хліб душам, котрый нам цілый час в подобі вашой препотрібной роботы даєте.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.