Василій Гопко: „Да вси єдино будутъ“. О любви до свойой церькви і екуменізмі в практіці

В тых днях припоминаме собі 120 років од народжіня русиньского священомученика, блаженого Василія Гопка, помічного єпіскопа пряшівского, тітуларного єпіскопа міділеньского.

Родак із села Грабске, Бардейовского окресу, належыть меджі найвызначнішы особности Ґрекокатолицькой церькви русиньской традіції, яка выходить із Ужгородьской унії, а Русинів обще. В тій статі не хочеме детайлно заподівати ся біоґрафійов блаженого Василія, хоць і тоту не мож холем курто не спомянути.

Но веце хочеме ся заміряти на два важны рисы, котры мож видіти в жывоті того русиньского єпіскопа. Першым є любов до свойой церькви, котра є іншпіратівна і про днешнього чоловіка. Тым другым є, же кір Василій слова, котры выбрав як своє єпіскопске мотто, знав указати і в практіці.

„Да вси єдино будутъ“ – най будуть вшыткы єдно, як пише ся в Євангелії од Йоана, што стало владыковым єпіскопскым моттом, кір Василій із щірого сердця повнив у тых найскладнішых часах нелем про Ґрекокатолицьку церьков у втогдышній Чехословакії, але і про нього особно.

Курто із біоґрафії

Владыка Василій Гопко народив ся 21-го апріля 1904-го року в Грабскім. Теолоґічну освіту абсолвовав на Ґрекокатолицькій богословскій академії в Пряшові і 3-го фебруара 1929-го року быв рукоположеный на священика. Наслідно быв призначеный адміністратором парохії в Пакостові.

По еріґованю парохії в Празі го втогдышній апостольскый адміністратор Пряшівской єпархії, блаженый Павел Петро Ґойдіч, призначів за першого пароха. В роках 1936 аж 1941 быв шпірітуалом в пряшівскій семінарії, причім у 1940-ім році став доктором богословя.

Од року 1941 быв єпіскопскым секретарьом, од року 1943 быв професором пасторалной і моралной теолоґії на Высокій школі богословскій в Пряшові. Рукоположеный на єпіскопа быв 11-го мая 1947-го року, коли вже з Ґрекокатолицьков церьквов у Чехословакії не была добра сітуація вдяка повойновій політіці.

По такзванім Пряшівскім соборі із 28-го апріля 1950-го року комуністічны власти поставили Ґрекокатолицьку церьков у Чехословакії мімо закон. Владыка Василій быв у домашнім арешті, пізніше быв інтернованый в Бачі коло Шаморина, і в Глоговці. Там быв 18-го октобра затриманый і по веце як році одсудженый.

15 років арешту, фінанчна кара 20 000 чехословацькых корун, страта честных гражданьскых прав на 10 років, конфішкація вшыткого маєтку. То была кара про владыку лем зато, же не хотів перейти на правослану віру.

Його „єпіскопскыма палатами“ стали арешты в Братіславі, Ілаві, Леополдові, Празі, Мірові і у Валдіцях. З важно підломленым здоровльом быв 12-го мая 1964-го року условно пропущеный „за добре справованя і зо здравотных причін“. Веце як 13 і пів рока в нелюдьскых условіях, якы были характерістічны фізічным насилством, зимов, малым множеством стравы, недостаточнов лікарьсков опіков, выбрало собі свою дань. Владыка з арешту вышов фізічно підломленый, но не духовно.

Не міг вернути ся на теріторію Словакії, далшы рокы жыв у місті Осек в северных Чехах, в Xарітнім домi, де став духовным отцьом про там інтернованы монашкы. Мав там домашній арешт і быв слідованый комуністічнов безпеков.

По обновліню Ґрекокатолицькой церькви у Чехословакії у 1968-ім році, нажаль, выграло словакістічне крыло священиків, і так подарило ся досягнути, же хоць уж не жыв владыка Ґойдіч, і кір Василій быв єдиным єпіскопом, котрого ґрекокатоликы в Чехословакії мали, не став Русин пряшівскым єпархом, і зістав аж до смерти помічным єпіскопом.

Вмер 23-го юла 1976-го року в Пряшові. Як є написано в записі о переглядці мертвого, „в наслідках вязніня“. Почас ексгумації його тілесных остатків было токсіколоґічным тестом потверджене, же владыка мав у тілі отрову – арзен, котрый му подля аналіз мусив быти подаваный довгодобо в малых множествах.

14-го септембра 2003-го року, на праздник Воздвиженія Честного Креста, Папа римскый Йоан Павел ІІ. выголосив у Братіславі владыку Василія за блаженого. Ґрекокатолицька церьков на Словакії припоминать собі в літурґічнім календарі блаженого Василія 11-го мая, ґрекокатоликы в США 23-го юла.

Я ґрекокатолик: Любов владыкы до свойой церькви

Владыка Василій цілым своїм бытьом, цілым сердцьом любив Ґрекокатолицьку церьков. Найліпше о тім свідчіть його публікація з назвов Greko-katoličeskaja cerkov, котра была выдана Єпархіалным правительством в Пряшові у 1946-ім році з нагоды 300-ой річніці Ужгородьской унії.

Як пише в публікації, „Brušurku latinikoju pisal, čtoby vsi greko-katoliki mohli ju čitati.“ Уж у вступі, з котрого будеме цітовати, видіти, як владыка любив свою церьков, як гордый быв на то, і вдячный Богу за то, же є ґрекокатоликом.

Цітації приспособили сьме до сучасного русиньского языка, але мали сьме намагу штонайвеце зохабити лексіку владыкы.

„Так милозвучно звучать тоты слова: Я ґрекокатолик. Будьде чую я тоты слова, заставлю ся, інтересую ся, што говорить ся о ґрекокатоликах, бо і я ґрекокатолик. Покля чітам ґазету або книгу, а нагодно в тій ґазеті або книзі находить ся тото слово – ґрекокатолик, мої очі такой на першый момент заставлять ся над ним. Я не можу із того!

Уже материньскым молоком ссал єм тоту любов ку вшыткому, што є ґрекокатолицьке. І все повторям, же Господу Богу не годен єм достаточно поблагодарити за то, же я родив ся ґрекокатоликом. Многы стыдять ся за то, же родили ся ґрекокатоликами, одчуджують ся, скрывають свій властный крестный лист і смутны суть про судьбу, же родили ся ґрекокатоликами. Не можу тото порозуміти іншак, лем так, же не познають свій обряд, свою Церьков. Хто што не познать, не може то ани любити, не може за тым одушевляти ся!“

Далше владыка прямо зверать ся до людей словами: „Братя і сестры під Карпатами! Радуйте ся і денно дайте Богу благодаріня за то, же вы родили ся праві у Ґрекокатолицькій церькви, і за то, же нашы предкы уже перед 300 роками соєдинили ся з Римом, бо то велика благодать!“

Штири рокы перед тым, як Ґрекокатолицька церьков у Чехословакії мала пережыти своє найвекше страданя, офіціалну „смерть“, і чекати на своє воскресіня, кір Василій пише: „Із любви ку нашій любимій, многострадальній, часто пронаслідованій, ненавидженій, Ґрекокатолицькій церькви я написав тоту брожуру…“

Любиме вас, братя

Покля бы сьме зістали лем при тых цітаціях, виділи бы сьме блаженого Василія лем з єдного боку його особности.

Но правдов є, же наперек аж фасцінуючій, а і  про днешні ґенерації людей прикладній любви до свойой церькви, кір Василій уж і в тій публікації занимать ся можливостьов соєдиненя церькви, по чім він сам барз прагне.

„І далше мы повинны много молити ся, і любити єден другого. І тота брожурка хоче быти обєктівна, хоць обєктівна правда даколи неприємна, но і так не хоче быти нападом на восточных несоєдиненых братів, бо суть нам найблизшыма братами,“ пише владыка о православных.

„Любиме вас, братя, і праві з любви желаме вам істинного блаженства“, пише далше блаженый Василій, котрый в остатній части публікації описує можливости соєдиненя католиків і православных, звертать увагу на мосты, но і проблемы, котры на тій пути можуть быти.

Закінчує брожуру словами: „Як імпозантно было бы, мати 10 – 20 патріархів, тілько восточных кардіналів, як мило бы было видіти на Римскім Престолі восточного римского отця, што бы при всеобщім соєдиненю можливым было. Жебы тото стало ся, жебы сьме сповнили желаня Хріста Да вси єдино будутъ, вшыткы братя мольме ся при святій літурґії: О соєдиненіі всихъ, о соєдиненіє віры Господу помолимся! Господи помилуй!“

„Да вси єдино будутъ“ або екуменізм в практіці

О тім, же владыка Василій высше спомянуты слова, як і ціле своє єпіскопске мотто думав серьйозно, свідчіть історія владыкы і отця Франтішка Данцака, котрого можеме знати і як обявителя а популарізатора Емілія Кубека, першого русиньского романописателя з теріторії Пряшівской Руси.

Франтішек Данцак (9-го фебруара 1939 р. – 18-го новембра 2018 р.), быв од 1-го септембра 1964-го року православным священиком в роднім селі владыкы – Грабскім. Село довгы рокы не мало священика, люди не хотіли прияти православну віру, душпастырьство выконовав лем православный священик із Снакова, а за цілых 14 років, од 1950-го, быв у Грабскім православный священик лем два рокы.

„Кедьже віруючі вже прагнули по духовній страві, прияли ня з любвов. Уж і зато, бо ня знали,“ пише Данцак в книжці з назвов, котра одказує на єпіскопске мотто блаженого Василія – Aby všetci jedno boli, яка была выдана у 2002-ім році по словацькы.

„Наперед обновили сьме фару, котра была в дезолатнім стані. Пак пришов шор на на храм. Віруючі до роботы залучіли ся з одушевліньом. Село, котре было реліґійно розділене іщі з 20-ых років того столітя, соєдинило ся, і вшыткы почали ходити до храму. Вісти о реліґійній сітуації донесли ся і ку отцьови єпіскопови до Осека. Отець єпіскоп мав із того велику радость. На його приказ дня 12-го фебруара 1966-го року Михал Петренко приніс на фару сині різы і золоту чашу з далшыма річами. Тоты подаровав отець єпіскоп по своїй єпіскопскій хіротінії про храм в Грабскім. В році 1950 їх по насилній православізації віруючі взяли з храму і крыли цілых 16 років,“ пише Данцак в книжці.

Молодый православный священик брав за почливе, жебы за тото велике ґесто з боку ґрекокатолицького вязненого єпіскопа подяковав. І так до Осека єпіскопови написав писмо. В писмі ся представив, інформовав, же дістав сині різы, котры му передав братранець владыкы Михал Петренко.

„Сині різы нам іщі все хыбили, бо маєме лем білы, жовты, червены і чорны, а навеце суть барз стары. Зато приймите од нас вшыткых щіру подяку. Якраз в днешню Мясопустну неділю при святій літурґії молили сьме ся в молебени О призываніі помощі Святаго Духа за Ваше Преосвященство, жебы Вам Господь Бог дав іщі много сил і здоровля пережыти межі нами – На многая і благая літа.“

Є рік 1966, Ґрекокатолицька церьков у Чехословакії є вже 16 років мімо закон, владыка Ґойдіч вмер в арешті, а другый єпіскоп є у выгнанстві в Осеку, в домашнім арешті. Множество ґрекокатолицькых священиків і їх родин, але і віруючіх, котры поставили ся за свою церьков, так само терпить.

Переслідованый ґрекокатолицькый єпіскоп в тім часі подає помічну руку православному священикови у роднім селі, і тот му в писмі напише, же ся за нього в неділю в церькви молили. Мож бы было повісти, же то аж неможливе.

Но властно як іншак бы то мало быти в жывоті чоловіка, котрый выбрав собі як єпіскопске мотто слова Да вси єдино будутъ з Єванегелії од Йоана?

Молю ся, жебы сьте были апостолом соєдиненя

Із 16-го фебруара 1966-го року є датоване писмо, котре як одповідь Франтішкови Данцакови написав владыка Василій в Осеку.

„Высокопреподобный отче! Дякую за писмо, котре сьте мі загнали, і в котрім дякуєте за сині різы. Послав єм Вам їх, жебы то быв сімбол будучого соєдиненя, же уніятьскый єпіскоп, Грабчан, дає православному священикови різы. Я то робив у екуменічнім дусі, подобно, як ся то робило теперь в Римі, кедь з Рима і іншых міст давали мощі православным,“ пише кір Василій.

„Наперед єм Вам написав довге писмо, в котрім єм спомянув многы діла. Но тото довге писмо єм Вам не загнав, бо то даремне. Вы особно не сьте одповідный за то, што ся стало,“ продовжує далше владыка, чім непрямо вказує на рік 1950 і наслідкы, котры по нім пришли.

За звернутя увагы стоїть і то, же владыка покорно себе в писмі означів за „уніятьского“ єпіскопа, хоць в тім часі то вже спринимало ся як пейоратівне названя ґрекокатоликів з боку православных.

„Учте чісту моралку, напоминайте молодеж, най жыє подля Божой волі, і робте то так, жебы Ваше сумліня было спокійне, же зробили сьте вшытко, што дало ся зробити. Молю ся за Вас, жебы сьте были апостолом соєдиненя, бо маєме приказ од Хріста Господа: Да вси єдино будутъ! О соєдиненіє всихъ Господу помолимся!“

Блаженый Василій як приклад і про актуалну добу

Тыма писмами почала довгодоба і інтензівна корешпонденція меджі ґрекокатолицькым єпіскопом і православным священиком. Корешпонденція, котра досвідчує братьску любов меджі двома духовными, двома хрістіанами, людми, котры наповно зрoзуміли і повнили слова Євангелія і в так складных часах.

Кедь у 1968-ім році почас куртого періоду Пражской яри подарило ся леґалізовати в Чехословакії Ґрекокатолицьку церьков, отець Франтішек Данцак быв меджі першыма священиками, котры вєдно із віруючіма вернули ся до свойой – Ґрекатолицькой церькви, котрой были вірниками до 1950-го року. До смерти владыкы быв отець Данцак близкым співпрацовником помічного єпіскопа.

А вєдно з Франтішком Данцаком вернуло ся і много далшых священиків, котры вже были рукоположены по 1950-ім році як православны священици, а з нима і їх духовне стадо. Бізовно і вдяка прикладу покоры, доброжычливости, чістій вірі і сердцю владыкы Василія.

Його приклад є доднесь актуалный. Він не бив ся за „свою правду“, але давав приклад свого властного жывота, котрый притігав і тых, якы єден час стояли на „другім боці“. Все є актуалный його приклад великой любви до властной церькви, но вєдно з тым і щіра туга по єдности церькви, а екумензім в практіці. Все суть актуалны слова Євангелія: „Да вси єдино будутъ.“