В обороні історичной правды

28. листопада/новембра 2023 р. Інститут Нацийональной Памяти (поль. Instytut Pamięci Narodowej) оприлюднил комунікат (доступный ту), в котрым інформує o ремісиі слідства в справі рішыня о акциі «Вісла».

Тота державна інституция ствердила факты, з котрыма в ниякій спосіб не годен ся погодити. Не зато, што хтоси може мати інчый погляд на даку тему (бо бесідуєме о сфері фактів, а не опіній), але зато, што высновкы ІНП в явный спосіб перечат знаню о выселенчій акциі, проведеній ярю і літом 1947 р. через польскы комуністичны власти. Знаня тото, окрем вельократного досліджыня темы істориками, покріплене є предовшыткым реляциями свідків тамтых подій – жертв беззаконной депортациі, што в примірі Лемків довела до знищыня іх натуральной, одвічной культуровой обшыри і вплынула на асиміляцийны процесы.

Єдиницьом прокуратуры є Комісия Гоніня Злочынів проти Польскому Народови, яка становит начальну комірку слідчого піону ІНП. То як раз тота структура мала в рамках прокураторского слідства провірити, ци выселіня в рамах акциі «Вісла» было злочыном проти людства або комуністичным злочыном (обі формулы сут правничыма понятями, маючыма оддзеркаліня в законодавстві).

Кєд явил ся комунікат, в якым в цинічный спосіб кривит ся історию, треба ся нам з ним просто пункт по пункті розправити.

Акциа «Вісла» была евакуацийом. Не была репресийна, а хоронила

Прокураторскій уряд діючый в рамках ІНП ствердил, што подія знана під назвом акция «Вісла» была евакуацийом (!) осіб о украіньскій, лемківскій і польскій нацийональности і мала она превенцийный і охорононный (!) характер, а на репресийный.

По перше, треба ся однести до стверджыня, што была то евакуация. ІНП на потверджыня свойой тезы пише, што рішыня о проведіню выселенчой акциі мало на ціли охорону люди на обшыри, де діяли єдиниці Орґанізациі Украіньскых Нацийоналистів – Украіньской Повстанчой Арміі. Через акцию «Вісла» люде тоты могли быти евакууваны (!), бо на тій обшыри мали быти проведены змасованы войсковы діяня. Ідме дальше – ІНП твердит, што в тот спосіб комуністична держава хотіла запевнити безпеку людям.

Признам щыро, же так далеко ідучого внескуваня хыбаль єм іщы не досвідчыл. Евакуация може быти товды, коли когоси ся вывозит в інче місце, але при нагоді того не позбавлят ся го на все цілого маєтку, не заберат ся му права до власной нацийональной достоменности і не піддає політичным репресиям. Додатково така евакуация колиси мала бы ся скінчыти – значыт коли кінчыт ся стан загорожыня особы, якы были евакууваны, повинны мати право вернути там, де перше жыли. Выселены в 1947 р. такого права не мали. За своі выборы поворотів были переслідуваны і гноблены.

Дальшым кривдячым і явні незгідным з переказами выселенців стверджыньом є, што «евакуация одбывала ся в гуманітарный спосіб», а в транспорті помагало войско, якє давало іджыня, лікы і дохторску поміч выселяным. Не знам, в якым рівни мож бесідувати о «гуманітаризмі», коли выселенців гнано під ґверами. Не дост, же были психічно гноблены, то при нагоді тзв. заладовчых пунктів найчастійше доходило до актів фізичного насильства, хоц не было ґу тому ниякых основ. Войско знущало ся над молодыма мужчынами, вывідуючы іх о участ в структурах УПА. Так потрапил мій дідо, выселеный з ґорлицкого повіту, якій на стациі был взятый на «гуманітарне» переслуханя. Щестливо не нашол ся в Центральным Лаґрі Працы в Явожні.

Явожно то тым разом пункт, о котрым ани слова не найдете в реченым комунікаті. Хоц рахує він (по выдрукуваню) 3,5 стороны А4, то слідчы ІНП не взяли до увагы репресий, якым были піддаваны выселекцийонованы выселенці, што пак без суду были вязнeны, терроризуваны і над якыма фізично ся знущали.

Никого не дискримінувано

В дальшій части комунікату чытаме, што особы, якы были підданы тій же «евакуациі», не были дискримінуваны з причыны іх нацийональной ци реліґійной приналежности, што нихто не был змушаный лишыти свій язык, культуру і традицию.

То дальше явно неправдиве стверджыня. Як ся оно має до того, якым ключом были обниманы люде, што были закваліфікуваны до выселіня? Чом в такым разі выселено цілу обшыр Лемковины і інчых земель, якы не были заселены етнічныма Поляками? Чом – кєд была мішана лемківско-польска родина – могла она остати на своім дотеперішнім місци прожываня? Такых примірів знаме вельо і свідчат они єднозначно о тым, што ключом до выселіня была конфесийна і нацийональна приналежніст. Абсурдальны тезы ІНП зчуват як сталіновска пропаґанда.

Слідство было ведене односно до рішыня о початку акциі «Вісла». Згідно зато з процедуром карного поступуваня было найпевнійше осаджене в даным часовым просторі, але не можеме зохабити того, што в наслідстві акциі «Вісла», значыт уж по 1947 р., Лемкы досвідчыли цілковитого заперечыня іх істнуваня. Были выняты спід права такой до демократичных перемін, якы наступили аж в 1989 р.

Чудує іщы єдно, што інституция, яка мала бы стояти в обороні історичной правды, познавати єй, выясняючы вшыткы проблемы повязаны з даном темом, наконец в комунікаті пише фактичні історию наново, проти тым фактам, якы сут уж знаны і досліджены, тіж польскыма істориками. Як ся мают стверджыня поданы в комунікаті до того, што в 1990 р. схвалил Сенат Польской Республикы?

Товдышні сенаторы в постанові з 3. серпня/авґуста 1990 р. записали м.ін., што люди позбавлено маєтків, а через вельо років люде не могли вертати в своі стороны, а пак стрічали трудности. Як ся тото має до стверджыня в реченым комунікаті, де написано, же коли в 50. роках зачато выдавати позволіня на повороты, нагоду тоту схоснувала лем частина родин? А ци ІНП бере до увагы арґументы, же вертаючы з выгананя были неприязно приниманы місцевыма осадниками? Ци дахто зо слідчых провірил, же жебы вернути на своє, неєднократно треба было дати одступне (чыт. купити) за свою хыжу з ґаздівком од осадника? А чом до новосандецкого повіту не мож было нияк вертати? Не беру тых арґументів з космосу, знам іх на власным родинным прикладі.

Зміна на ліпше

З комунікату выходит, што выселены в ацкиі «Вісла» досвідчыли зміны на ліпше, што в єй наслідстві за лишены крыты стріхом хыжы отримували в новым місци муруваны будинкы, в части з електриком і водопроводами. То наступне неправдиве стверджыня, якє нияк ся має до фактів.

А факты сут такы, што в 1947 р. коли выселенці трафили на західні і пілнічны землі новой Польщы, більшіст добрых понімецкых ґаздівок і хыж была уж занята польскыма осадниками, якы трафили на тзв. Одзсыканы Землі в 1945 р. – значыт в більшости на два рокы перед акцийом «Вісла». Лемкы, што были оселяны на тых же землях, не могли достати хыж, о якых по близко уж 80 роках пише ІНП. Лемкы приходили на розшабруваны ґаздівкы, хыжы были без выглядів, подліг, часто повал. Хотіл бы-м познати такого выселенця, котрому трафило ся тото щестя, же достал нияк незнищену понімецку хыжу. Не перечу, што дакотрым з выселенців 10-15 років по выселіню могло зачати ся ліпше жыти, бо достали хоц-бы ліпшу землю до ґаздуваня. Але ци так было в більшости? Ніт. В більшости люде досвідчыли великой социяльной біды, а до того были обтяжены стереотипом Украінця-бандерівця, якого треба ся бояти.

Польскій історик, проф. Ґжеґож Мотыка в інтервю даным Польскій Пресовій Аґенциі з лютого/фебруара т.р. повіл просто, што акция «Вісла» была комуністичным злочыном і злочыном проти людства. Історик в 2011-2016 рр. был членом Рады ІНП, а од 2023 є членом Колеґіі ІНП.

Згідно з арт. 7 Римского Статуту Медженародного Карного Трибуналу з 17. червця/юнія 1998 р. злочыном проти людства є м.ін. депортация або примусове переміщыня людности. То як рішыня польской інституциі має ся до медженародных законів?

Зас комуністичный злочын (в розумліню уставы о Інституті Нацийональной Памяти – Комісиі Гоніня Злочынів проти Польскому Народови) то чын доконаный функцийонером комуністичной державы в періоді од 17. вересня/септембра 1939 р. до 31. липця/юлия 1990 р., основа якого в стосуваню репресий або інчых форм порушыня прав чловека односно до особы або ґрупы люди.

Цинічне завершыня

«З усталінь слідства єднозначно выходит, же переселіня мали превенцийный і охоронный характер. Іх цілю не было переслідуваня якой-небуд нацийональной ґрупы, а тым барже єй знищыня» – то конклюзия комунікату. Слідство не дало доказів і на тото, што піднимано діяня на шкоду публичной або приватной корысти.

О што в тым вшыткым іде? Ци така повинна быти задача інституциі, яка мала бы хоронити памят о своіх громадянах? Бо Лемкы не были чужы. Были рівноправныма польскыма громадянами, односно котрых застосувано тзв. ґрупову одповідальніст. Потерпіли найбільше зо вшыткых, што были обянты выселенчом акцийом.

Поколіня, што в дозрілым віку досвідчыло сесой «евакуцациі» і пак отримало тілько «добра» од комуністичной державы, уж такой ніт. Сме мы, іх потомны, якы маме обовязок голосно кричати, коли бют памят о нашій доли. Не хочеме дуже – лем права до справедливой памяти. Лем ци годны сме тото достати?