Умер писатель і фолклоріста Михайло Шмайда

В неділю, 30-го апріля 2017-го року, в Братіславі умер у віці 96 років Михайло Шмайда, писатель, збератель русиньского фолклору.

Шмайда народив ся 2-го новембра 1920 року в селі Красный Брід, меджілаборецького окресу, де пережыв і цілый свій жывот. Напрік тому, же не абсолвовав жадны высокошкольскы штудія, мав скінчену лем міщанку, став ся з нього писатель і вызначный збератель русинського фолклору на Пряшівщіні. Свою творчость наперед зачінав із поетічныма творами і оповіданями, но пізніше ся з нього став романописатель – новеліста.

Кідьже почас його творчого жывота не мож было писати в русиньскім языку і вызнати собі русиньску народность, Шмайда выдавав свої творы в україньскім языку. Є автором першого роману написаного в україньскім языку, котрый быв по Другій світовій войні выданый в Чехословакії під назвов „Тріщать криги“ (р. 1957). Іщі перед тым му вышла книжка оповідань під назвов „Вязка ключів“. З далшых творів мож спомянути трілогію „Лемки“, оповіданя „Паразити“ і много далшых прац і статей. У своїх романах „Тріщать криги“ і першім томі трілоґії „Лемки: корчмарський слуга“ (р. 1965) Шмайда  занимав ся і проблематіков примушеной колектівізації і змінов народностной і церьковной ідентічностей Русинів.

В далшім успішнім романі „Роз’їзди“ (р. 1970) писатель росповідать чітателям о смутных судьбах русиньскых робітників коло будованя фабрикы ВСЖ Кошыці (Выходословацькы желізарні Кошыці).

Михайло Шмайда не быв лем романописательом. Є честованым етноґрафом, о чім свідчіть і його велика робота, котру по собі зохабив з єпохы років 1960 – 1971, коли працовав про Музей україньской културы, но і пізніше.

По 1968 р. быв єдным із тых, котрых новы міцны репресалії комуністічного режіму поставили на бік дісідентів і заказаных авторів. Аж до 1988 р. быв і вдяка Васильови Білякови переслідованый ШТБ (комуністічна спецслужба в бывшій Чехословакії) і были о нім веджены записы як о барз небеспечнім чоловіку і про самого Біляка. В тім часі быв у робітницькій професії.

Почас його робітніцькой роботы зозберав велике множество русиньскых співанок, котры были по револуції выдрукованы і книжно в двох томах – „А іші вам вінчую“ (р. 1992) і „Колискові пісні“ (р. 1993)

На початку 90-тых років Шмайда вітав політічны зміны, вітав русиньскый рух і выдаваня статей по русиньскы в україньскій пресі (русьньска іщі не была), быв єдным із першых підпорователів втогды выникаючой Русиньской оброды. Но сам ниґда не став ся їй членом і не прияв далше прямованя орґанізації. Напрік тому ниґда публічно не выступив проти русиньского народного возроджіня по 1989-ім році. На святкованя його 90-ых народенин в Міджілабірцях были зарпошены і представителі Русиньской оброды.

Общество Ендіго Варгола і Музей модерного уменя Ендіго Варгола в Міджілабірьцях його пропоновало на Премію Ендіго Варгола за 2004 р. за вклад до области етноґрафії, фолклорістікы і антрополоґії Русинів на Словеньску. В 2008 р. му передав втогдышній презідент Словацькой републікы, Іван Ґашпаровіч, із нагоды 15-го юбілею выникутя Словацькой републікы Прибинів крест ІІІ. класы за вызначны заслугы о културный розвиток Словацькой републікы. В тім самім році быв Шмайда записаный і до персоналной енціклопедії Who is Who.

Похоронны обряды будуть проходити в суботу 6-го мая 2017-го року, од 13.00 год. в Краснім Броді.

Вічная память! Хрістос воскрес!

Жрідло фотоґрафії: pravda.sk

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА