Твої ногы суть теперь легкы і земля Лемковины мягка

Боґдан Ґамбаль, наш Боґдан, мав єден великый дар. Він нелем спаяв людей, він творив родину. В каждій родині суть даколи складнішы моменты, але родина є навсе родинов.

Петре, Петрусь, брате мій… то слова, котры мі тілько раз повів, тілько раз написав. А кедь єм іщі вчера тому не приписовав велике значіня, днесь суть тоты слова про мене тото найцінніше, што мі звучіть в тім тиху, котре по нім зістало.

Гей, Боґдан быв нелем чоловіком, котрый із своїма вынятковыма позоровательскыма способностями, інтуіційов, знав точно выбрати собі людей на співпрацу, але він з тых людей робив єдну родину. Мы сьме про нього были його братя, сестры, але і його діти.

Моя жывотна путь з Боґданом зачала десь у 2012-ім році, кедь сьме зачінали на Словакії приготовльовати зачаток высыланя русин ФМ, котре Боґдан од зачатку підпорьовав а із своїм, о дакус старшым радіом лем фм став його партнером. Поступно зачав слідовати різны статі, коментарі, котры єм втогды, кедьже єм быв „одыйдженый“ з втогдышньой редакції ґазеты інфо Русин, публіковав на днесь вже неіснуючім порталі holosy.sk. По часі мі запропоновав, ці бы єм такы статі і такы коментарі не хотів робити про лем фм. І так у юні 2013-го року зазвучало в ефірі радія перше Вступне до контроли, котрому назву выдумав він.

І пак уж нич не было так як перше. Боґдан ня втягнув то дой русиньской файты із северного боку нашых гір, і я єм нашов мою Лемковину, мою родину.

Быв інтеліґентный, мудрый, счітаный чоловік, чоловік многых талентів і знань. Ренесанчный чоловік ся тому говорить. Гей, не знав співати, сам о тім знав, і так ся до того радше не пущав. Кедь даколи зачав, такой сьме го заставили. Сміяв ся. Але іншак вшытко, до чого ся пустив, робив найліпше як міг, давав тому ціле сердце, давав тому ціле жытя, і оно то досправды, хоць даколи барз помалы, але приносило свої плоды. І мы ся од нього могли много приучіти.

Боґдан быв позорный, ласкавый слухач, быв то чоловік, котрому мож было выповісти вшытко, радости і трапліня. Тішыв ся з нашых успіхів, радостей, старав ся, кедь в нашых жывотах пришла складна сітуація. Він нас доправды не брав лем як колеґів, приятелів, але як своїх. І він быв наш. Дав довєдна людей, котры бы може ниґда довєдна не робили, і все то мав барз добрі продумане, все знав, што робить, все знав, же мы ся властно потребуєме, і кедь тому може днесь не розумієме.

І кедь ся тым ниґда не хвалив, быв то чоловік, котрый кедь видів матеріалну біду у дакого, намагав ся помочі. Потихы, без аплавзу публікы.

Єдночасно то быв діяч, котрый реално робив тото, што собі деякы конґресы, гормады і стрічі русиньского руху лем давали як ціль, але практіковати то уж было тяжше. То він свойов діялностьов, тым, як всядыль ішов, всядыль быв, як складав редакцію, як пропаґовав Русинів з каждого куточку своїма проґрамами, надвязовав реалну співпрацу меджі Русинами в різных державах, вказовав, же сьме єден неділительный народ, одкрывав нам, з нижніх русиньскых теріторій тоту горі, і тым горі теріторії долов. Давав вшытко до того, жебы Русины, будьде бы не были, чули, же суть єдно, же суть свої. Він быв жыюча Карпатьска Русь.

І быв прінціпіалный. Прінціпіалный в справах, в котрых іншы глядають компромісы. Бо знав, же в тых справах не мож робити жаден компроміс, бо є то о нашім бытю і небытю.

За тоты рокы, што єм міг пережыти з Боґданом, суть якбач міліоны моментів, котры не забуду. Нашы довгы писаня через Facebook о різных темах, нашы довгы телефонічны розговоры, його поміч і добре слово, котры пришли і о півночі, кедь было треба. До скорых ранных годин тырваючі розговоры, кедь быв у мене, в котрых сьме обговорили вшытко, од русиньского руху, через політіку, історію, театер, музику аж по так просту справу, а єдночасно найскладнішу – любов.

Ниґда не забуду на вшыткы тоты подорожіня на Підкарпатя, до Мадярьска, Сербії, Хорватії за Русинами, де го люди знали, вітали, і він з нима награвав годины розговорів. На то, як мав все наладоване множество музикы в авті, котру сьме слухали по дразі і одкрывав мі тым новы музичны горізонты. На много веселых хвіль, на гумор.

На Міні Ріпертон, котра нам співала, кедь сьме ся з чудным смутком вертали з подорожінь назад домів. На нич з Боґданом ся не дасть забыти, а ани не хочу.

Дорогый мій Боґдане, єсь неповторятельный. Все, кедь сьме ся стрітили, кедь сьме десь были, кедь єсь ся вернув од мене, написав єсь мі: Дякую ті за вшытко, Петре. Не знав єм, за што дякуєш, бо то ты ся все старав о нас, ты єсь нас обогачовав, і тот, хто мав дяковати, єм быв я. Зато холем днесь.

Дякую ті за вшытку довіру, котру єсь до мене вложыв од самого зачатку, бо і вдяка тобі єм днесь такым чоловіком, якым єм. Дякую ті за тоты рокы приятельства. За вшытко, што єм з тобов міг пережыти. За каждый момент. За кажду поміч, за кажде выслуханя, добре слово, кедь было тяжко, за кажду твою старость о мене, о нас. За твою щіру любов до свого народа, до цілой Карпатьской Руси і наймилішой Лемковины. За вшытку твою роботу на наш, русиньскый хосен.

Памятам точно, як сьме ся остатній раз у мене прощали. Кебы єм знав, же то остатній раз, повів бы єм: Іщі не понагляй, іщі кус зістань. Памятам точно мій остатній телефонічный розговор з тобов. Кебы єм знав, же то остатній, повів бы єм: Іщі не кінч, іщі штось повідж.

Кедь єм днесь рано встав, чув єм, же фалаток мого сердця є десь інде. Же го маш зо собов. Але єдночасно єм собі усвідомив, же кусочок твого сердця є в тім моїм. І так го мам ціле, і кедь днесь дакус болить. І думам, же ціла твоя редакція то так чує. В нашых сердцях є фалаток того твого, і з твоїм сердцьом одышло дакус тых нашых. І зіставаме твоїма, може іщі близшы собі, кедь нам теперь бракуєш ты. Дякуєме за вшытко.

Вірю, же теперь твої ногы суть легкы і земля небесной Лемковины мягка. Твоя путь уж є приємна. Без страждань. Твоє сердце нас міцно обняло. Поздоров їх там горі, тых великых Русинів, меджі котрых єсь ся записав і ты, хоць сьме тя ту не все знали доцінити.

Нам, ту долов, твоїй редакції, єсь зохабив сліды, по котрых підеме дале і будеме продовжовати в тім, про што так горіло твоє сердце, про што єсь запалив і нас. Єсь наш, все будеш, і мы будеме твої. Любили сьме тя, любиме тя. Знам, же першый раз ті так повім, але вірю, же то будеш чути там горі: Боґдане, Боґусь, брате мій! А пробач, же єм то не знав повісти скорше.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА