Триюмф поезиі Лемків – лемківскы вершы на краківскых салонах

По успішній презентациі в выдатных просторах Палацу Потоцкых в Кракові, лемківска поезия трафлят до Старого Театру. Творці высокой штукы краківской інституциі сягнули по збірку поезиі пн. «Вертаня. Антолоґія лемківской поезиі». Свою інтерпретацию лемківской вражливости вкажут в найблизшу неділю 12. марця в рамках Краківского Салону Поезиі.

Вершы Петра Мурянкы, Володислава Грабана, Олены Дуць-Файфер, Павла Стефановского і Стефаніі Трохановской презентуваны будут в рамках Краківского Салону Поезиі. Выбір творів походит з найновшой антолоґіі лемківской поезі пн. «Ritorni / Powroty / Вертаня», в котрій поміщены сут тіж тлумачыня на італияньскій язык авторства Сільвіі Бруні.

Вершы, при музичній асисті выдатных клясичных музиків – Марка Шлезера (фортепіан) і Яна Каліновского (віолончеля), зінтерпретуют акторы Наталия Стшелецка і Ґжеґож Лукавскій. За сценарий видовиска оповідат Галина Ярчык.

Долов публикуєме пословія авторкы тлумачынь, а тіж думкодавчыні і реализаторкы збіркы – Сільвіі Бруні, поміщене в антолоґіі. Вказує оно, што розумліня поезиі не знат границ, а вражливіст і одкрыта душа на універсальны вартости передаваны стихами сут приметом люди о шырокым думаню і глубшым одбераню світа. Почуйте тото і вы.

Вертаня – пословія

Презентувана гев поетицка збірка отверат нам двері до культуры, котра вратувала ся перед загыбніньом завдякы розмаітым ініциятивам направленым на одзысканя і захованя спільнотовой памяти, а тіж систематичным досліджыням і заінтересуваню штораз більшого чысла ентузиястів. Явискам тым помагат постепенне вертаня лемківской спільноты на рідну землю, яка тягне ся од шырокых і зеленых верхів Низкого Бескіду аж по околиці Нового Санча. Вертаня выспіване наголовком той книжкы.

Авторы запрезентуваных в антолоґіі вершів належат до ґрупы найважнійшых голосів лемківской літературы. Петро Мурянка (Петро Трохановскій), Володислав Грабан, Павел Стефановскій, Штефанія Трохановска і Олена Дуць-Файфер вродили ся уж по акциі «Вісла», проведеній в 1947 році. В 1990 році операцию осудил Сенат Польской Республикы.

По розсіяню соспільности, лемківска поезия прибрала барз сильны, автентичны і ріжнорідны тоны, абсолютного привязаня до рідной землі, улюбленой Лемковины. А єст она єдночасно «універсальном поезийом, пережываючом гуманістичне вшытко: вшытко, што зворушат люди каждой нациі і каждого языка»[1]. То сублімация однесінь до історичного факту і до його найінтимнійшых і найдетальнійшых наслідств в выконаню авторів, зрыхтувана дорогом анализы основных вартости, што противляют ся одвічному злу: пошаны другого чловека, любови до того, што створене, почутя сакрум.

З такых аспектів родит ся выбір, якій представляме чытачови як раз той части лемківской поезиі, в антолоґіі, цілю якой є приближыти єй Італиянцям першый раз. Тій літературній спадковині – наказаню до етичной поставы, яка несе людям спасіня – і цілій лемківскій спільноті, яка днес рахує парунадцет тисячів осіб, іде о протиставліня ся забытю через переданя найбарже характеристичных вартости, котры выходят поза ґеоґрафічну обшыр прожываня той спільноты, і о заохочыня до єй глубшого познаня.

Дополніньом вершів будут фотоґрафіі вказуючы краєвид, архітектонны елементы або елементы фольклору і штоденного жытя, зроблены на рідній земли Никыфора і Енді Варголя завдякы перенимаючій вражливости Сімоны Оттоленґі і Роберта Ґабрієле.

*

Лемківска поезия выражат глубоку духовіст і правдиву humanitas, што воплощены в народных деревяных фіґурах святых, трансценденциі, котра выполнят етеричны інтерєры церкви і славит шырокы просторы гористой Лемковины. Попри герметичных творах, полных барже або менше алюзийных однесінь до конкретных осіб, місц, звыків ци подій з минулого, сут тіж легшы в семантичным і фіґуративным присвоіню тексты. Выбрано літературу, яка написана переважно по лемківскы, і з єй польского перекладу зрыхтувано тлумачыня на італияньскій язык.

Найважнійшыма аспектами poiein лемківской лірикы сут простый язык, спокійный, медитацийный ритм, короткій стих. Ілюзорне єст єднак почутя, же мож зрозуміти тоты вершы одраз. Мішанина учуть, вражынь, колективных проблемів ховат ся часом за еліптичныма фразами, за получынями конкретных елементів наррациі, в піл дорогы медже рахуванком а метафором. Рідко стрічат ся порівнаня, а часто персоніфікациі місц і елементів характеристичных для краєвиду, котры здают ся дыхати, сут жывы, полны памяти. Осніжены верхы вказуют ся як молодиці, ліс уособлює людску спільноту, а чашы лем што отвертого квітя припоминают церковны бані, сут пунктом стрічы земского світа і небесной сферы, знаменитым символом етнічной достоменности. Сеса поезия часто одкликує ся в клясичный спосіб до елементів рідной землі: до рікы, мосту, креста, церкви, вітру, сонця, цілой Лемковины, часом з чутливым здрібніньом (Бранденбуржска Брама, Видіти і вмерти). В смутным краєвиді назначеным тишом і неприсутністю, єдиным монументом сут сині горы і корені прадідів «што оплітают недра землі» (Світ мій), ліс явит ся іконостасом (Жебы не згасли свічкы); теперішніст пережывана є през калейдоскоп контемпляциі части рока, запаху квітя, співу птахів, візуального і материяльного контакту з земльом, травом, росом (Богатство, Літо), на котрых одтинат ся часом в грі світла і тіни фіґура улюбленой (Може быти). Повторне заістніня залежыт од ініциятивы, яка має перекрислити права істориі. Одтале імператив, лем привидні інтимный ци індивідуальный, жебы «записати слова, […] з так вельох значынь / створити брылу простору / зопнути обручом / розсыпаны пейзажы»[2] (Записати слова) – позволити поезиі стати ся угольным каменьом будучности. Світ каждого Лемка перетырват як «кавальчык простору / в абсолюті» (О. Дуць-Файфер, *** Мій світ), «меншый як кленовый листок», а вєдно з ним кажда хыжа, хоц бы «без вікєн і стін / выліплена з тишы»[3] (В. Грабан, Світ мій i Предомном). Спадковина предків перетырват в свідомости будучых поколінь, котры заховают тото, што найважнійше, духовы вартости, представлены в особі дітины (Єдно слово).

Не смотрячы на iсторичну цензуру 1947 рока, час поезиі іде безперерывно. Характеристичном приметом тых вершів є одшмаріня пунктуациі, котра могла бы означати ґрафічне затриманя потока поезиі, часом лем появлят ся маюскула на початку речыня (Вертаня, Осіню, Може быти, *** моя хыжа, *** впілперек, Єст такій вечер), часто перенесіня (Світ мій). Часом паратакса, в котрій пряме дополоніня єст єдночасно підметом наступной выповіди, a апозиция єст приписувана паром підметам, з частыма лоґічныма і реторичныма пересунінями (Другій лемківскій святый, *** Росне камін, *** Колесами світа, Літо). Веліст способів лектуры розтігат форму верша і заперечат ілюзиі, яку выкликує короткій текст.

До слів кєруваных безпосередньо до Бога, частых в поезиі Грабана полной безусловной любови, контраст становлят емфатичны вершы Мурянкы і Стефановского, напрявлены радше на підкрисліня історичных і політичных фактів. Спискы подій і назвы місц, што вынесены до символів веце як тисячлітньой лемківской реальности, наберают в іх поезиі тон властивый для Святого Писма, переплітуючый ся з тоном клясичной поезиі, што направленый на переданя полной вражынь колективной памяти. Павел Стефановскій пропонує в тій збірці, медже інчыма, два «політичны» вершы. Творы Дуць-Файфер утриманы сут в подібній тонациі, то голос теперішности, конкретный і рацийональный. Колесо, символ вічности, часто є прикликуване, жебы представити фізичне і інтелектуальне заанґажуваня, необхідне для одзысканя і захованя достоменности. В етеричным, сенсуальным і надчасовым пізріню Трохановской, деликатне етнічне коріня прикликує медженародны сучасны напрямы. Лемківскє походжыня, вєдно з цілым репертуаром кристаличных образів повязаных з натуральным краєвидом, кус уступує під жіночым пером – свіжым, ориґінальным, сучасным.

Сільвія Бруні

тлумачыня Наталия Малецка-Новак

[1] Z. Siatkowski, Zielone słowa gór, пословія до збіркы Rozsypane pejzaże Володислава Грабана, Крениця 1995, с. 70.

[2] Тлум. за О. Дуць-Файфер, Повыселенча лемківска література як етос тырваня, в: Ци то лем туга, ци надія. Антолоґія повыселенчой лемківской літературы, ред. і выбір О. Дуць-Файфер, Ліґниця 2002, с. 23.

[3] Тлум. за О. Дуць-Файфер, там же.