Тридцятьрічна война

Тридцятьрічна война є термін хоснованый про конфлікт в Европі із 17-го столітя. Но треба собі усвідомити, же єднако довгый час уж ведуть одкрыту войну, нащастя без зброї, україньскы націоналісты проти Русинів на Підкарпатю. Зачаткы суть якраз в році 1991.

В атмосфері Ґласности, і по діях 1989-го року в іншых довтогды комуністічных державах, у фебруарі 1990-го року выникло в Ужгороді Общество карпатьскых Русинів. За председу установлююча громада выбрала Михаіла Томчанія, котрый быв головным архітектом Ужгорода.

Общество такой в осени схвалило Декларацію о навернутю Русинам прав самобытного народа і обновліню русиньской автономії, і пожадало презідента Совітьского союзу Михаіла Ґорбачова о зрушіня узнесіня з 22-го януара 1946-го року, котрым выникла Закарпатьска область Україны. В януарі і фебруарі 1991-го року представителі общества, Томчаній і Петро Годьмаш, їднали в Москві, быв там наприклад і Александер Дзасохов, член політбюра, о зряджіню автономной Підкарпатьской Руси як части Україны. Підкреслюю, же як части Україны, кедьже тридцятьрічна война проти Русинів нараблять з наратівом русиньского сепаратізма.

Тоты їднаня наконець не были успішны, головно вдяка московскому пучу і слідуючому розпаду Совітьского союзу. Москва просто вже мала іншы проблемы. Но іщі перед тым, в юлі 1991-го року, громада членів общественных орґанізацій народностных меншын коло обновленого памятника куруців Франтішка ІІ. Ракоція у Вілоку, схвалила Декларацію о автономнім статусі Закарпатя і загнали то до вшыткых союзных републік. Знова підкреслюю, же ішло лем о автономный статус і не были то лем Русины, але і далшы представителі історічных народностей той области, котры то підпорили.

Наконець, тота позіція была ясно декларована і пізнішым референдумом з децембра 1991-го року, в котрім ся нелем даякы представителі орґанізацій, а уж нияк не лем русиньскых, але ясна векшына населіня той теріторії выразила за автономію в складі Україны.

Парарелно з тыма діями зачала і война проти Русинів. В марці 1991-го року „Десант“ україньскых націоналістів з Галичіны, на чолі з вождьом націонално-возродного руху Вячеславом Чорновілом, зорґанізовали провокатівну подію в Хусті при нагоді 52-ой річніці выголошіня незалежности Карпатьской Україны.

Уж в апрілю націоналісты выголосили войну Обществу карпатьскых Русинів. Концентровали ся на розбитя веджіня общества, і так председа Томчаній і його заступникы „стратили“ роботу. Томчаній быв наконець примушеный одыйти до Мадярьска, дакотры членове веджіня з екзістенціалных причін орґанізацію опустили.

Діялность общества ся тым не закінчіла. Але война, котру выголосили націоналісты в апрілю 1991-го року, тырвать до днешніх часів.

Но є в тім єдна різніця. Покля україньскыма націоналістами з Галичіны выголошена война была заміряна на єдно общество, в обставинах новой незалежной Україны то стало державнов політіков, а є то заміряне обще на русиньскый народ.

Ніт, не іде теперь о то, же Україна ани не наповнила резултаты референдума із 1991-го року, котрый сама выписала. Іде о омного простіше діло.

Тридцять років минать од часу, коли была выголошена война Обществу карпатьскых Русинів, а штохвіля буде тридцять років, як выникла незалежна Україна, котра не выголосила офіціално жадну войну Русинам, но практічно єй веде цілый час.

Проявлює ся то тым, же дотеперь вшыткы намагы Русинів, просьбы, писма домашніх але і Русинів з іншых держав, были властно іґнорованы. Русины не мають свій статус, котрый бы на своїй теріторії мали мати, не мають свої права, а наопак, много раз суть обвиньованы, застрашованы, означованы за будьшто неґатівне, што пасує „войновій“ пропаґанді.

Скінчіть тото даколи? Зробить Україна, рихтуюча ся до Европы, тот про ню малый, але про Русинів великый крок, і вызнать корінный народ? Історія знає і термін Сторічна война. Хочу мати надію, же о сімдесять років тот термін не буде мусити хосновати в даякім коментарі іншый русиньскый автор.