Траґічный похорон маршалка Трусколяского

В суботу, 16. квітня/апріля 2005 рока, єден з жытелів Полонной (східня Лемковина) порядкувал середину руін місцевой церкви. По выселінях Лемків в 40. роках ХХ ст. село остало опустошеным а храм перенял PGR (Державне Рільниче Господарство). Походячу з ХІХ ст. церков перебудували, обнижыли дах, середину здевастували, а решту выпосажыня спалили. Од того часу был то маґазин xімічных навозів. Доказом сакрального характеру того місца є уж лем окрема, мурувана дзвінниця.

По ліквідациі ДРГ, роками занедбувана святыня обернула ся в руіну, запал ся дах през котрый зачали перерастати самосіючы ся рослины. Протягом років середина церкви заросла гущавином кряча перемішаном з залігаючыма елементами конструкциі даху. При вытинаню кряків під порядкуючым чловеком запала ся підлога, а одкрыла ся цегляста, скліплена крипта, в котрій находила ся метальова труна. Одраз поінформувал одповідні службы.

Одделеґувано поліциянтів з Буковска, жебы пильнували місце перед зберачами злому. Вартували при церкви вночы з суботы на неділю. З неділі на понедільок труну пильнували функцийонеры з Санока. В понедільок рано на місце приіхал др. Пьотр Лопаткєвич з коросняньской делеґатуры Воєвідского Уряду Охороны Памятників. По обсмотріню ствердил, што в крипті находит ся лем єдна труна. Зроблена была з циновой, карбуваной бляхы, найпевнійше в першым десятлітю ХХ ст. По удокументуваню крипты, засыпали єй піском.

Хворота жолудка з фатальным закінчыньом

Неє вантпливости, што в найденій крипті поховали члена родины Трусколяскых, котры од кінця ХVІІІ ст. были властителями Полонной, а тіж – фундаторами церкви. В крипті найпевнійше поховали Владимира Трусколяского, посліднього з саноцкой леніі роду. Вродил ся він 22. марця 1858 рока в Полонній. Його родичами были Леонард Трусколяскій і Розалия з Сярчыньскых. Едукацию зачал в Полонній, де во дворі, під оком родичів, брал наукы. Пак скінчыл реальну школу во Львові і по матурі помагал вітцьови заряджати маєтком, в склад котрого окрем Полонной входили дальшы лемківскы села: Щавне, Мокре, Куляшне і Ославиця. Його пасийом было хованя чыстокровых кони. В 1884 році выбрали го членом повітовой рады та членом повітового выділу в Саноку, а в 1897 році, по смерти маршалка саноцкого повіту Фелікса Ґнєвоша, єдномысльні Владимира Трусколяского выбрали його наступцьом. В 1901 році стартувал в выборах до Державного Сойму Ґалициі. Мандат здобыл. Окрем полніня аміністрацийных функций, был В. Трусколяскій заанґажуваный в соспільне жытя саноцкой землі. Діял тіж в обшыри розвиваючых ся кооператив.

Полніня обовязків посла зышло ся з часом з поважном вередовом хворотом жолудка. Долшый час не хотіл дати ся зоперувати. Рішыл тото зробити аж товды, коли уж одышли му такой вшыткы силы. Уж по операциі, 11. лютого/фебруара 1906 рока, Трусколяскій вмер в шпытали в Кракові. На віст о його смерти над будинками повітовой рады (днес будинок містецкого уряду) в Саноку і ратуша вывісили чорны фаны. Скликали специяльне засіданя повітового выділу, спомнено на памят вмерлого. Так само бургомайстер Санока, Фелікс Ґєля, телеґрафічні зложыл вдовици, Гелені з Балів Трусколяскій, кондоленциі. Заміст вінця од міста на труну, 30 корон передали на голодуючы діти в Варшаві. Подібні зробили тіж інчы жытелі повіту. Як доносила Саноцка Ґазета: панство Лещыньскы з Санока передали по 10 корон на бурсу, на дім для сирот та для Товариства св. Вінцентия де Поля, саноцкій архітект Вільгельм Шомок – 25 корон на тото же Товариство, рада міста Буковска 50 корон і жыдівска ґміна з Буковска 20 корон передала на голодуючы діти в Варшаві. Так само в синаґозі в Буковску одслужыли заупокійне богослужыня за усопшым.

Хто винуватый?

Кінцьом тыжня привезли потягом до стациі Щавне-Куляшне труну з тілом, одкале перетранспортували єй до Полонной. Похорон заплянували на суботу, 17. лютого/фебруара. Участинкы похорону зачали зъізджати ся уж в пятницю. До пополудня приіхала част родины і приятелі – Станіслав Лещыньскій, кєрівник повітового бюра працы в Саноку, та поручник Штефан Яновскій з Фалеівкы, котры мали заняти ся рыхтуваньом похорону. Коло 22. год. положыли ся спати в будинку офіцины (по части достосуваным до мешканьовых ціли), а в своій ізбі казали службі напалити угльом. Нічным потягом приіхали: Віктор Журовскій, Броніслав Лещыньскій, Корнель Пайґерт з Сидорова к. Гусятина і Роберт Праґловскій, котрых помістили в тым самым будинку, в ізбі попри Лещыньскым і Яновскым. Рано, о 7.30 год., нашли іх вшыткых мертвых з причыны розпространеного чадного угльового ґазу. Штырьох з гости, котры приіхали пізнійше, повело ся уратувати, але Лещыньского і Яновского ніт. Реанімацийну акцию вюл др. Владимир Пайончковскій з Санока, котрый пак дальшу добу занимал ся хворыма.

Траґічны подіі шыроко описували в товдышній ґалицийскій пресі, писала про тото м.ін. Саноцка Ґазета, Львівскій Денник, Новый Дзвонок ци Польскє Слово, котре 20. лютого/фебруара 1906 рока реляцийонувало: Гості, котры приіхали на похорон рано, надіхали на розміщены по подвірци тіла і заняте ратуваньом товариство. Очывидно, похорон б.п. Трусколяского зышол на дальшый плян, вельо гости вернуло домів, не ждали на похорон. Тото, што ся діяло того ранка на дворі в Полонній, переходило силу чловечых нервів. Розпач жен, іх плач, загальне переражыня не дадут ся описати. В пару годин по смерти мужа приіхала, не знаючы про тото, што ся стало, п. Штефанія Яновска, недавно зашлюблена. Легко уявити, якій удар задано серцю.

Конец двору

По смерти мужа Гелена Трусколяска переняла маєток, але по парох роках попала в фінансовы поблемы, до котрых найпевнійше причынила ся грошова пожычка 3.000 корон в 1909 році. В 1913 році продала цілый маєток грекокатолицкому священникови з Санока, о. Емілиянови Консантиновичови. Вчас І світовой войны двір в Полонній зарабило царскє войско. Дале, коло 1933 рока, о. Консантинович передал маєток свому сынови Владимирови, украіньскому діячови і адукатови в Буковску. Двір і цілу забудову спалила в 1946 році Украіньска Повстанча Армія. Подворскы землі перенял PGR в 50. роках ХХ ст.