Талергофскы Упамятніня

Талергоф в нашій істориі то смутна карта. Хоц од початку поневолінь минуло уж 110. років, то – лемківска громада в Польщы, хоц од років «здесяткувана» – надале наша памят є жывом. Не змінили того давны з нашой точкы пізріня подіі як выселіня, період комуністичного зневоліня, ци просто іщы єден факт – конец поколіня люди, якы Лемковину з єй традициями (в тым традицийом талергофскых упамятнінь) годны были іщы памятати.

Так тіж потомны тых, што не лем были в талергофскым лаґрі неволены, але і наслідникы тых, што памят о Талергофцях плекали, в днях 18.-19. жолтня/октобра 2024 р. одбыли Общелемківскє поломництво до Талергофу, якого орґанізатором был тзв. Талергофскій Комітет.

Поломництво одбыло ся дакус на взір першого більшого поломництва – ґруповой поіздкы з 2004 р., орґанізуваной Стоваришыньом Лемків. Подібні як товды – до Талергофу символично поіхали Лемкы з двох стран – рідной Лемковины і західніх земель – чужыны.

Летовиско

Моя подорож до Талергофу вела через Віден і Ґрац. Поіхал єм гын з дідом Андрийом – уродженцьом Ждыні, як ся пак вказало – найстаршым участником упамятнінь. Першу ніч, з пятниці на суботу – як і більшіст – провели мы в готели, што находит ся поблиз ґрацского летовиска.

І хоц знали сме, што там, де фактично был лаґєр, тепер находит ся бетонове летовиско, аж кєд сме зашли на місце, почули мы, што такой сме в тым місци, котре назначене было терпліньом предків. З выглядів было видно ґрацскій аеропорт, а на першым пляні штреку, котром перед 110 роками доізджали транспорты. Даґде з парусот метрів од нашого готелю находило ся місце, де іщы в 2004 р. стояла будівля давной стациі Абтісендорф. То там доходили потягы з інтернуваныма.

З самым аеропортом вяже ся іщы єдна істория. О ній пару слів пізнійше. Нич до того дійдеме – вернийме до суботнього поранка.

По сніданю вшыткы поломникы перемістили ся до оддаленого о нецілы два кілометры костела в Фельдкірхен бай Ґрац, в котрым мали зачати ся упамятніня. Святыня находит ся в центрі місточка, недалеко цмонтеря, де спочывают мощы Талергофців.

Памят іх з роду в рід

Плян спільнотового поломництва был так поділеный, што перше зачало ся оно молитвом в спомненым костелі. Символичном процесийом до храму зашли мы як лемківскы поломникы. Крест і хоругви приіхали з вірныма з Лемковины, якы, несучы іх, облечены были в чугы і гуні.

Присутных в храмі привитал грекокатолицкій священник з Войводины, якій наштоден служыт в Відни, о. Борис Голошняй. Ґу заскочыню певно і самых орґанізаторів, до богослужыня долучыл і другій грекокатолицкій священник – о. Богдан Карпляк, якій обслугує украіньску парохію в Ґрацу. Священник дознал ся о подіі на пару дни перше і схотіл молитовно припомнути русиньскы жертвы талергофского лаґру.

Божеска літургія, яку одслужено в памят жертв Талергофа, вызвучала по церковнославяньскы. Співал хор зложеный з приіздных поломників. Цікавым было чути, што о. Голошняй одпрявлял подля русиньской вымовы, знаной в Войводині, а хористы співали так, як є то приступне на лемківскых парохіях.

В проповіди до згромажденых припомнул, што зышли сме ся в місци страданя великых люди. Слово было по русиньскы і німецкы. В храмі вчас молитвы присутны были місцевый римокатолицкій парох та бургомайстер Фельдкірхен, Еріх Ґош.

Окрем самого свідоцтва памяти, лемківскы поломникы хотіли вказати фалаток свойой культуры. По літругіі вязанку патріотичных і мелянхолійных пісен запрезентували найперше Юлия Дошна з Мирославом Боґоньом, а пак зо свойом родином выступил Андрий Перегрим. Він тіж вєдно з наймолодшым поколіньом поломників на сам конец достойно выконали Русенковый гымн «На Лемковині». Вынятково в тым місци звучалы фразы «На Лемковині і в Талергофі // Невинна кров пролята // Най в нашых серцях на все остане // Памятка – вічна і свята».

Концерт модерувал спілорґанізатор Павло Ханас, секретар Талергофского Комітета, наштоден Ведучый Головной Ревізийной Комісиі Стоваришыня Лемків.

Дальшый звязок з подіями сперед 110 років то присутніст на упамятнінях правнучкы священномученика Максима Ґорлицкого, Татияна Сандович, яка враз з приіздным з західніх земель Павлом Стариньскым одчытала фраґменты з «Дневника Лемка з Талергофу» авторства др. Теофіля Куриллы. Свідчыня вызвучало по лемківскы і німецкы – так, што было зрозуміле для присутных місцевых австрийскых гостів.

Пут недалека, але символична

Символів, што годны сме іх были видіти того дня – было певно більше. Єдным з них был пут – процесия, яку одбыли сме з фельдкірхского костела на поблизкій цмонтір. Дало ся чути, што ідеме до місця важного, святого, выполненого даком глубшом леґендом, а при тым для нас – місця, якого дітхнеме першыраз в жытю. Гын же, в каплици-ротунді спочывают мощы талергофскых мучеників, в тым чыслі поневоленых з Лемковины, якым не было писане вернути ся домів. Ім поклонити пришли ся потомны, несучы вінці, квітя і свічкы памяти.

Каплиця, під стріхом котрой сохранено косты Талергофців, стоі в тым місци од 1936 р. Згідно з інформацийом, яка є там подана, спочывают в ней мощы 1756 русиньскых мужчын, жен і діти, давных громадян Австо-Мадярской Монархіі. Значыт мощы не вшыткых, што положыли своє жытя в лаґрі. Зас вертаючы до офіцийной інформациі подаваной на табличці при каплици – «через хвороту і голод померло в лаґрі Талергоф в 1914 – 1918 роках 2093 особы». Ротунда єст місцьом перепохованя кости талергофскых мучеників, кєд же згідно з чысленныма поданями помершы были хоронены на обшыри лаґру на цмонтери званым «Під соснами». Тота обшыр по войні была новій Австриі потрібна до чогоси інчого – мала служыти як летовиско. Так тіж тлінны остаткы были з місця іх первістного спочынку перенесены до побудуваной ротунды на цмонтери в Фельдкірхен бай Ґрац, яку спорудил Бундесгер. За проєкт каплиці і єй будову был одповідальный старшый лейтнант, дипломовый інжынєр і архітект Гаймо Герцоґ.

Першу – знану нам, як Лемкам в Польщы – панахіду за жертву лаґру одслужено в 2004 р. вчас спомненого стоваришыньового поломництва. Товды одправили єй оо. митр. Роман Дубец з Ґорлиц і Любомир Воргач з Ліґниці. Тепер, по двацтетьох роках, лемківску поминальну молитву вознюс парох православной церкви в Морохові, о. митр. Юлиян Феленчак, саноцкій декан.

Ци симболів было більше? Было. Іщы перед нашым выіздом з готелю, о. Феленчак выявил, што має зо собом молитовник Талергофців, котрый специяльно взял, штобы приложыти іх до мощы в тым місци. Так тіж панахіда была одслужена з книжочкы «Хліб душы» Александра Духновича, яку о. Феленчак отримал од свого семінарийного приятеля – єпископа Афанасия. Владыка набыл єй в Америці. Молитовник є по Талергофцю – Мадзеляні (таку має внутрі інскрипцию).

Єдным голосом

По проповіди о. Юлияна Феленчака, голос за Талергофскій Комітет мал Богдан Ґоч, наштоден Ведучый Музею Лемківской Культуры в Зындрановій. Подякувал місцевым властям за участ в упамятнінях, як тіж привитал вшыткых, што гын пришли і прилучыли ся до общелемківскых упамятнінь.

В делеґациі з Лемковины был Петро Вірхняньскій з Ґладышова (Вірхні), якій безпосередньо припомнул траґічну долю Лемків в 1914 р. на прикладі свого і свойой жены дідів. Єден з них не вернул з лаґру і по правді выявило ся, што не знатя, де спочыват. На таблицях з назвисками помершых, што находят ся всередині в каплици, ніт його мена.

По ним слово мала др Мирослава Копыстяньска, яка представила ся як репрезентантка Лемків/Руснаків в Спільній Комісиі Уряду та Нацийональных і Етнічных Меншын Польской Республикы.

Делеґацию Стоваришыня Лемків представляли Секретар Головного Заряду СЛ Севериян Косовскій та Богдан Копча, Член Головного Заряду СЛ, але і другы поломникы, што приналежат до Стоваришыня Лемків і полнят в ним ріжны функциі. Слово од Стоваришыня Лемків мал Севериян Косовскій, якій подякувал Талергофскому Комітетови за орґанізацию і припомнул, што в поломництві з 2004 р., вчас котрого Стоваришыня Лемків одкрыло пропамятну таблицю. Серед присутных тым разом были три особы, якы брали участ в першым поломництві перед двадцетьома роками. Припомнул єм тіж коротко значыня самого Талергофу для пізнійшого часу Лемковины – коли інтеліґенция, яка з него вышла, внет яла ся роботы на нацийональній ниві, через політычны діяня 20. і 30 років ХХ ст.

Патріотычны середовиска репрезентували і члены другых лемківскых орґанізаций. За Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях присутны были Ведуча Наталия Малецка-Новак і Член Заряду Павел Малецкій.

Як послідній голос забрал член орґанізацийного комітету – Андрий Перегрим. Подібні як в костелі, за його выконаньом і родины вызвучала при мощах Талергофців патріотична пісня «Горы нашы».

І зас летовиско…

По спільным полуденку, порядным австрийскым шницлю, помалы зачали сме ся розходити. Єдны до буса в рідны Горы, другы глядали місця назад на західні землі. Перед єдныма і другыма была далека і крута (дослівні) дорога.

Як єм уж спомнул, моя пут до Талергофу вела через Віден і Ґрац – што было єдиным можливом розвязаньом, кєд ся гын полетіло літаком з краківскых Баліц. Як ся в тот спосіб чловек там дістал, так тіж в подібный спосіб треба было вертати. На вечерній автобус до Ґрацу мали мы запас добрых трьох годин. Так тіж пішли сме з дідом Андрийом, Наталийом, Павлом і Богданом глядати дальшых слідів того, што остало уж лем на давных, і так нечысленных фотоґрафіях. Направили сме в сторону ґрацакого аеоропорту, бо штоси не давало нам спокою.

Отже, на спомнутій таблици (назвийме єй інформацийном), што пошівена є при вході до ротунды, вычытали сме, же в 2010 р. на ґрацскым ареопорті мала быти одкрыта якыса то таблиця, посвячена русиньскым жертвам І світовой войны.

Чловек, што сідил в тзв. інформациі, нич не знал о тым, же на ареопорті має деси вісити деяка таблиця. Думам, же міг ани не знати, што колиси находил ся гын лаґєр, в котрым поневолено галицкых Русинів. Приємным заскочыньом в тым вшыткым было тото, што заанґажувал ся в гляданя з нами реченой таблиці так барз, што аж было тото кус чудне. І вкінци ся повело – Богдан скоро прилетіл, бо трафил на місце, на котре вказал єден з прихыльных нам туристів – прислухуючых ся перше бесіді з чловеком з інформацийного пункту.

Кєд бы сте даколи были в Ґрацу – не найдете єй легко. Хоц теоретично находит ся на обшыри ареопорту, то треба зайти даяк на бічну сторону. Таблиця, одкрыта украіньском меншыном, дакус закламує образ історичных подій. Хто знат – може попри ній буде внет окдрыта і лемківска памятка – о чым уж шыроко дискутувано в кругах Стоваришыня Лемків.

Наше поломництво заверышло ся аж на другій ден – сіли мы до літака з Відня на Краків. І коли сме вернули домів – думам, же штоси до нас дотерло. Добрі ся стало, же сме гын были. Вшыткы, ґрупом, разом. Общелемківско оддали сме поклін предкам, представникам нашого Народу.

фот. Пшемыслав Поляньскій, Павел Малецкій, Павел Стариньскій, Богдан Копча, Севериян Косовскій