Свідник є далшым русиньскым містом. Выставна скриня українізації вернула ку свому

Русины на Словакії до марца 2023-го року мали лем єдно місто, в котрім вас вітала назва по русиньскы – Меджілабірці. Тото ся змінило вдяка остатнім списованям жытелів, а так само новому наряджіню влады, котрым ся выдає список народностных сел і міст.

Днесь уж нелем Меджілабірці, але і Свідник вітать вас таблічков із свойов назвов по русиньскы, а прибывати будуть і далшы публічны означіня як назвы урядів, публічных будов, уліць. Русиньскый язык став языком урядным в місті. Кедьже Свідник став офіціално і русиньскым окресом, урядна комунікація по русиньскы, написы, основны інформації, суть ґарантованы і на тій уровни урядів.

Місто проґресу

Колись давно, іщі за комуністічного режіму, у Свіднику мож было відити напис: Свідник – місто проґресу. І „проґрес“ комуністы брали всесторонно.

Свідник выникнув аж в 20-ім столітю, у 1944-ім році, злучіньом двох русиньскых сел – Вышнього і Нижнього Свідника. Штатут міста здобыв аж у 1964-ім році. Нововыникнуте місто під Дукльов, без історічной традіції, може днесь послужыти як ґалерія будовательского проґресу соціалістічного зряджіня. В місті не было історічных будов, были лем ґрекокатолицькы храмы і каштель, но зато штілы другой половины 20-го столітя ся ту мож учіти.

Свідник міг дістати грошы на то, жебы збудовати в окресі желізніцю. Намісто того зачав ся іщі перед кінцьом режіму будовати аеропорт.

Но і так має Свідник своє чаро, чому бізовно помагать бронзова пластіка армадного ґенерала Свободы, ці монументалный памятник Червеной армії. Самособов, зробили ся і далшы діла, котры помогли Свіднику дістати містьскый характер і розвивати ся. А ту треба припомянути, же тота переміна діяла ся вдяка ґенералови Свободови, котрый із своїм корпусом ослободжовав тот край.

Наприклад днесь має місто і великый пространный амфітеатер, котрый допоміг културному розвитку нелем Свідника, але і реґіону.

Но бывшый режім ішов іщі дале. Свідник ани втогды, кедь каждый робив, і каждый мав грошы, не міг дістати грошы на то, жебы збудовати в окресі желізніцю. До міста проґресу бы предці так стара технолоґія як штрека ани не пасовала. Намісто того зачав ся іщі перед кінцьом режіму будовати аеропорт. Тот  спустив ся у 1990-ім році.

Ніт, не стигнув служыти комуністічным владарям, жебы комфортно шторік могли прийти  літаком на конець републікы і кланяти ся на Дуклі. Днесь служыть про шпортове літаня і іншы шпортовы ці културны події, а Свідничане, як і цілый окрес, суть і далше одказаны на автобусы.

А кедь ся бісідує о будованю взорового соціалістічного міста, пак самособов не могло ся забыти ани то, же автохтонных жытелів, котры столітя голосили ся ку Русинам, треба шумні-красні зукраїнізовати.

Выставна скриня українізації

Місто Свідник за бывшого режіму досправды стало выставнов скирньов українізації Русинів. На теріторії, де довгы рокы діяв наш соловій, будитель і священик Александер Павловіч, і де іщі в році 1930 голосило ся у Вышнім 61 процент, і Нижнім Свіднику аж 85 процент людей ку Русинам, мав успішно зреалізовати ся і народностный „проґрес“.

Од 1956-го року у Свіднику шторік проходив великый україньскый фестівал, котрый орґанізовав втогдышній Культурний союз українських трудящих (першый річник проходив рік скоріше в Меджілабірцях),  і котрый ненасилнов, културнов формов, мав выформовати і Русинів, жебы знали, хто суть.

По зміні режіму і зачатку нового русиньского возродного руху по 1989-ім році, і орґанізаторы фестівалу актуалізовали ся. Фестівал зачав робити такзваный Союз русинів-українців Словацької республіки, і фестівал змінив назву на Свято культури русинів-українців Словаччини.

Другым, не менше важным елементом быв, а і є, у Свіднику музей. Днешній Словацькый народный музей – Музей україньской културы, котрый выникнув у 1956-і році, а од 1964 є у Свіднику, так само масіровав і масірує мозґы. Музей не є лем єдна будова, належыть до нього і Ґалерія Дезідерія Миллого а величезный сканзен, такой при амфітеатрі.

Самособов, музей выникав у своїм часі, і втогды было лем Українців, а Русинів офіціално нияк. Но і кедь вже 33 років суть Русины вызнаны, ку свому ся не дістали.

Самособов, музей выникав у своїм часі, і втогды было лем Українців, а Русинів офіціално нияк. Но і кедь вже 33 років суть Русины вызнаны, ку свому ся не дістали. Музей у Свіднику далше зіставать україньскым, а хоць має майже вшытко у своїм збірковім фонді, включно сканзену, з русиньскых сел, презентує то як україньску културу, україньску дідовизну.

Десяткы жадостей, скарг Русинів о зміну назвы музея, або холем перенесіня русиньскых експонатів до збіркового фонду Словацького народного музея – Музея русиньской културы в Пряшові, котрый Русины дістали як цукерлик намісто Свідника, дотеперь не помогли.

Лемже днесь є ясне, же ани релікты комуністічной українізації не помогли у своїм часі зукраїнізовати Свідник, не заборонили по 1989-ім році вернути свідницькым Русинам ку своїй ідентіті, а мож повісти, же українізації дав теперь Свідник своє „збогом“.

Русиньске возроджіня і неуспіх українізації

По 1989-ім році русиньскый возродный рух засягнув і Свідник. І з того краю походили люди, котры стояли при основаню Русиньской оброды, пак выникла ту Окресна орґанізація Русиньской оброды, но без огляду на „поділіня в рамках властных“, русиньскы актівісты в місті і цілім реґіоні зачали робити свою роботу, котра якбач впала на уроджайну землю.

Іншак ся ани не дасть оцінити русиньска возродна робота, кедь посмотриме на резултаты списовань.

В місті, де доднесь діє українізачна інштітуція – музей, і де шторік орґанізують українізачный фестівал якось тых Українців не є. Люди вернули ся ку свому, ку русиньскому, што ясно видіти на чіслах. Значіть, кілько є в бывшій выставній скрині українізації Русинів, і кілько Українців? Даны бісідують ясно.

У Свіднику, де днесь жыє нецілых 11 тісяч жытелів, ся ку Русинам, будь в першім або другім вопросі на народность в рамках списованя жытелів із 2021-го року приголосило 3526 людей, што творить 34,68 процента населіня. Українців, так само в першім або другім вопросі, ся в славнім „україньскім Свіднику“ приголосило довєдна 214 людей, што творить 2,1 процента.

Треба ясно повісти факты. Русиньскы актівісты у Свіднику довгы рокы роблять честну, тверду роботу, в котрій знали підхопити і діти, молодеж, і так рух не зістав лем на старых „кадрах“, як то є в припаді Українців. О тім свідчіть то, же у Свіднику каждый рік робить ся Віфлеємскый вечур, котрого одбыло ся вже 30. річників, і в рамках котрого приготовлюють ся діти із школ, жебы зробити русинськый рождественный проґрам.

Свідник так само быв єдным з першыx, де русиньскый язык дістав ся до школы, кедь там діти зачав учіти педаґоґ Мілош Стрончек.

Уж в минулости ся у Свіднику робила подія, в котрій ся каждый рік мала презентовати нова русинька авторьска музика, а по парурічній перерві на тото надвязав конкурз Орфеус, котрый так само підхоплює і презентує молоды музичны таленты, якы хотять творити по русиньскы.

Свою роботу бізовно в тім зробило і існованя Фолклорного колектіву Маковіця і дітячой Маковічкы, де так само підхоплюють ся люди, і прививать ся їм любов до русиньского.

Свідник так само быв єдным з першыx, де русиньскый язык дістав ся до школы, кедь там діти зачав учіти педаґоґ Мілош Стрончек. Тот сам Стрончек є і головным мотором Фестівалу културы Русинів Словакії, котрый выникнув як одповідь свідницькой оброды на продовжованя орґанізації українізачного фестівалу, і тот рік, хвала Богу, одбуде ся вже його 11-ый річник.

І хоць не все мусиме быти согласны з проґрамом русиньского фестівалу, котрому многы припоминають, же пішов путьов комерції, Стрончек є пересвідченый, же і фесітвал поміг спопуларазітовати Русинів, русинство, і помочі попрощати ся з українізаційов.

А факты знова бісідують на благо того тверджіня. Хоць україньскый фестівал є „традічный“, з рока на рік є о нього меншый, аж жалостный інтерес, покля русиньскый фестівал вітать наповненый амфітеарер. Золотым гвоздиком цілой фестіваловой кавзы є уж і лем тот факт, же україньскый фестівал трубить на выцофаня.

Іщі не так цалком, але властно так. Бо тот рік вже орґанізаторы вырішыли, же лем часть фестівалу буде у Свіднику, і майже 70-річну традіцію ідуть перенести на амфітеатер до Пряшова. Мінлть ся і назва – Свято русинсько-української культури. Меджі арґументами, чом так роблять, самы бісідують, же о русиньскый „недобрый“ фестівал є великый інтерес, а нажаль, о їх якостный не є. І же Русины воюють проти Українцям, докінця і на фестівалі, зато то так є. А притім они, такзваны Русины-Українці, хотять соєдиняти.

Кедь Мілош Стрончек перед 11-ма роками пришов на Округлый стіл Русинів Словакії з думков орґанізовати русиньскый фестівал, бо тым вытисне ся тот україньскый, може малохто му вірив. Но днесь то є реалность.

Люди перестали мати інтерес о українізацію, робота нашых орґанізацій принавертать їх ку свому русиньскому, а як чорне на білім видіти в емблематічнім Свіднику неуспіх українізації.

Гей, мож арґументовати, же іщі і так мало людей голосить ся ку Русинам, кедь місто выникло з двох русиньскых сел. Але ту треба мати на увазі два факты. По перше, в місті уж реално жыють і люди, котры мали походжіня в селах околіці, а в окресі Свідник все были і словацькы села.

По друге, меншы чісла Русинів, в поріваню з минулостьов, не суть неуспіх русиньскго возродного руху, без нього бы обще Русинів уж не было. То неуспіх українізації, бо тота вела лем ку єдному в припаді Русинів – ку словакізації.

Нова капітола міста і окресу

Тот рік про місто і окрес Свідник зачала нова капітола. Поступно будуть прибывати села з русиньскым означіньом, в місті і на окресі вже мож бісідовати по русиньскы, русиньску кіріліцю буде мож видіти на веце і веце публічных місцях.

Релікт комунізму – Музей україньской културы, зіставать. З русиньскыма артефактами. Но боротьба за музей з боку русиньского руху не скінчіла, і вшыткы мають надію, же єй Русины доведуть до перемогы.

Покля там тот релікт стоїть так як є, він одтеперь не сімболізує україньску културу, котру ани ниґда не сімболізовав, але неуспіх українізації. Бо в місті, де майже не є Українців, і котре стало офіціално русиньскым, є на сміх такый музей.

Музей одтеперь не сімболізує україньску културу, котру ани ниґда не сімболізовав, але неуспіх українізації.

Перед пару роками зачали Меджілабірці презентовати ся як головне місто Русинів. Не буду коментовати іґнорацію історічного центра – Пряшова, де суть вшыткы вызначны інштітуції, лем треба припомянути, же днесь мають Меджілабірці важного конкурента. Покля бы сьме мали бісідовати о даякім головнім місті Русинів, пак місто Свідник, котре має веце жытелів як цілый окрес Меджілабірці, і котре вызерать жывотаспособнішым, буде якбач векшым фаворітом.

У Свіднику жыв єден великый і неповторятельный музикант, педаґоґ, пропаґатор Енді Варгола і русинства  – Осиф Кеселиця. Жаль, же новой капітолы того міста ся не дожыв. Бізовно бы зробив од радости порядный „башавел“. Але кедь єм першый раз видів русиньскы написы на Містьскім уряді у Свіднику, спомянув єм собі на нього меджі першыма.

Фото: Верьхня знимка в статі Томаш Михал Бабяк, решта автор статі.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА