Сучасна лемківска штука. А што то такє?

Ци маме лемківску штуку? Заженме ся дале – ци маме сучасну лемківску штуку? Не треба ся задумувати ани над єдным, ани над другым, одповід є ясна. Маме. Выбір творів презентуваных на выставі «Внутрішній і зовнішній простір. Образ Лемковины в сучасній штуці» в Етноцентрі Коросняньской Землі є того добрым доказом. Выставу мож обзерати до 28. січня/януара 2024 р., а вернісаж прошол в минулу пятницю 8. грудня/децембра.

Зачнийме противзміннi, од кінця. З якыма учутями лишат ся выставу? Чловек выходит з недоситом. Але мож тото двойні брати – чловек з недоситом є неспокійный, але хоче веце, зачынат думати, глядати, вертати. Значыт іде то на хосен выставы – не лишат она чловека обоятным, бо адресат експозициі хоче познавати дале, ліпше, барже. Другій недосит є дослівный – было за мало, а знаме, же є веце і то о вельо веце.

Але в однесіню до выставы не остаєме обоятны без огляду на тото, ци было єй за мало, бо выбір зробленый был так, жебы кажда презентувана робота мала на тілько великій емоцийональный ладунок, жебы учутя шаліли. Куратор выставы Михал Шымко одраз ся оправдал на атак о речене «за мало». Причына барз прозаічна – от, такій, а не інчый простір был до заґаздуваня і, правда, схоснуваный был праві же до посліднього центиметра. А сам выбір робіт был міцно субєктивный, подля задуманой концепциі куратора – памят і єй універсальніст в контексті творіня сучасной лемківской достоменности. Кєд іде о часовы рамы, то выстава обнимат роботы зроблены в періоді од другой половины ХХ ст. по сучасніст, бо є то час, якій умовні принимат ся за початок формуваня ся сучасной штукы.

Безголосный крик

Пунктом выходу для выставы є фільм Енді Варголя «Outer and Inner Space». Мож наголовок фільму тлумачыти так само, як і наголовок выставы – зовнішній і внутрішній простір, або як космічный і внутрішній простір. Фільм Варголя по першым показі «заперли в шулфяді» і вказали зас аж по парудесятьох роках. Як пояснял на кураторскым опроваджяню М. Шымко, то подібні як з Лемками, котрым одобрали голос, можливіст рішаня о собі аж і на долшый час, «і тото діє ся дотепер» – повіл Михал Шымко. Што вымовне, перша з артисток, котрой роботы отверают цілу выставу, Евеліна Коґут, то Полька, котра голос Лемкам привертат, привертат ім памят. Єй образы то не лем голос – то міцный, інтенсивный, глубокій i гіркій крик про тото, што невыречене было роками і над чым артистка барз боліє – брак справедливости в контексті выселіня, перемолчуваня того в публичным просторі, брак регабілітациі за злочын. Кєд получыме тото з тілько што запрезентуваным становиском Інституту Нацийональной Памяти в Польщы, символика робіт Коґут стає ся не до знесіня боляча.

«Хоснуючы природу і натуру, значыт штоси, што є барз деликатне, што ся скоро мінит, [різбяре – прип. ред.] хотіли заховати штоси, што было для них найважнійше, почутя дому» – так лемківску різбу на прикладі різбярства Андрия Сухорского характеризує Михал Шымко. І коли получыме тоты слова з тым, што іщы было повіджене на выставі, што Лемкам на вельо способів одберано голос, в тым – украінізувано, асимілювано до польской культуры, то є то особливо важне, же лемкіскы різбяре хоронили лемківскіст, будучы далеко од свого дому – і то там, де дотепер одберат ся Лемкам/Русинам право до самостановліня – в наслідстві «добровільных» переселінь нашли ся в Украіні (праві ціла Вілька і Балтуянка, гніздо лемківской різбы, дала ся омамити кобасам на плотах). Іх памят про дім, хыжу, рідне, тото, в чым ся выховали, ожыват в кавальчыку дерева. Аж бы ся просило, жебы при народным артисті Сухорскым была тіж напр. різба Григория Пецуха, професийного лемківского різбяря, высоко ціненого в світі штукы.

Не было Пецуха, але был Карел. В Нацийональным Музею в Кракові находит ся кресло проєкту Станіслава Выспяньского спід долота Богдана Карела, самоука. Хоц певно част асоциює го головно з сакральном сницарком, то на выставі презентуваных было пят примірів пласкых, барз модерных і заскакуючых в вымові і формі різб в дереві авторства того артисты.

Своі, не своі

Формoм так само побавила ся чергова артистка, Анна Мария Зиґмунт. Як проєктантка облечыня рішыла, што хлопску чугу переробит на жіночый плащ-камізельку до ношыня не лем на модовых показах, што клясичный плісуваный кабат замінит на легку, банкєтову сукєнку, а з кошелі з пачісного полотна зробит неочывидну сукню. Видно в тым легкіст, свіжіст, думку на реінтерпретацию традицийного облечыня – червены лінеарны гафты ци лайбик перенесеный до формы короткых ґачів, то явиско. Коле лем, што головный мотив, ґеометричный прінт, не ма з Лемками нич спільного – aвторком ромбу (на основі мотиву люблиньской вытинанкы) є Кристина Жендян і є то елемент лоґо СКБП Люблин, нанесеный был на хыжу в Завадці Рыманівскій, де ведут студенстку, туристичну базу… от такій то звязок з Лемковином.

Mіцны звязкы з Лемковином має дальшый артиста – Давид Здобыляк. Малярство Здобыляка то знаментый примір професийного артисты, якій перетворює мотив памяти. Кольоры сут здушены, атмосфера густа, образы переразливо смутны, апокалиптичны, скупаны в темряві – бесідуют о найвекшій травмі, котра выкоренила люди, вынищыла культуру і о тым, кілько треба старань, жебы одбудовувати достоменніст. Переконал ся про тото і сам артиста, якій фурт є в дорозі доходжыня до свого, одвертаня того, што принесло минуле. Ци смерт з косом, літаюча над выселяным, горіючым селом, але облечена по народному, символизує, што і мы самы, Лемкы, причыняме ся до нашого падіня? Но бо якій єст стан нашого соспільства?

Песимістино низкє чысло бесідуючых дома выключні по свому (даны з посліднього Повселюдного Спису) дає того єднозначный образ. Як раз і в векшыновым языку творит поетка Катажына Шведа, єст тіж фотоґрафком. Знимкы порожньой Лемковины, поміщены на суровій дощці, нашли своє місце в дальшій части выставы. Михал Шымко прочытал до них єден з вершів. Шкода, што лемківскій язык был тым непруситным гостьом. Уж по офіцийній части, Шымко признал, же язык то найважнійшый елемент достоменности, і же чує ся як без рукы, што сам не выховал ся в тым языку… Міцно запало то в памят. Постарал ся єднак, жебы плякат выставы, в тлумачыню на лемківскій, істнувал в інформацийным просторі на рівни з польском версийом.

Чыста памят

Дальше были зоставлены роботы Теодора Кузяка, Володислава Ревака та Михала Федака. To представникы чыстой штукы – так згідні з актуальном номенклятуром называт ся наівных, непрофесийных артистів. Нашы чысты артисты сут стражниками памяти, яка дає аркадийскій образ сельского жытя на Лемковині, як краєвид – то все з горами, церковцьом, хыжками; як кольоры – то все жывы, ясны, щыры. Така і є іхня Лемковина, чутлива і проста. Oсобливы являют ся в тым зоставліню роботы Кузяка, бо доправлены гумором, іронійом і сатиром, і то спричынят, што сут о вельо цікавшы. Чысты артисты то голос старшого поколіня, вродженого іщы перед войном. Молоде поколіня може брати з іх робіт, то ясне, звіданя ци хоче?

Як выглядала бы Лемковина неназначена выселінями? Ци докладні так, як в образах нашых чыстых артистів? Певністю была бы барже присутна, заполнена. Може така, як на коляжах Михала Шымка і Домінікы Хмєлевской. То образ сельского населіня, тримаючого вшытко, што народне, привязаного до традиций, церкви, вшыткого, што іде згідні з давным порядком. Непокій вводит червеный, кырвавый округ, іконічный символ. Ци звіщат, што і так крес єст близкій? Може наоборот – світло побідит темряву?

На выставі видіти мож іщы працу Мажены Майкы, Короснянкы, котра малює портреты люди з масками звірят, з вельома природничыма і локальныма бескідско-лемківскыма елементами. Сут тіж дві інсталяциі. Єдна А. Зиґмунт, друга Якуба Якубовича, дальшого польского творці. Тот інтермедияльный артиста выховал ся в сусідстві Вількы і єден з проєктів посвятил як раз темі привертаня памяти о селі і його різбярскій славі. О кілько фільмове награня презентуване на выставі може не робити вражыня, о тілько інчы інсталяциі, будучы частю вількового проєкту (мож іх легко выґуґляти), приносят абсолютне захопліня – заскакує підхід до презентациі темы, думка на реализацию, єй форма. Феноменальне.

За трендами

Йоанна Спяк то артистка, котра так само як Давид Здобыляк, вродила і выховала ся уж на чужыні. То поколіня, для котрого Лемковина є знана нибы утопійна краіна, до котрой ціле жытя тужат дідове, споминают, або ніт, родиче. Йоанна робит плякаты, святочны карткы, в посліднім часі aж і карты до гры, значыт є дізайнерком ужытковой штукы і в модерный спосіб перераблят народны мотивы, одкликуючы ся до того, што вынесла з хыжы, што од все товаришыло єй в соспільным жытю. На выставі видиме зоставліня окремых штырьох чуг в ріжных кольористичных вариянтах, гейбы штырі часты рока, гейбы навязаня до творчости Варголя і його мультіплікуваня. Бо і гей, нашы артисты інспіруют ся інчыма нашыма артистами. Своіх наслідників, обще, має бо і Варголь, і Новосільскій, і Никыфор… Лем же коли уж береме Варголя, то наша обшыр заінтересуваня винна ся розвинути на дальшых русиньскых творців, а тых єст на копы! В великым чыслі презентуваны были і сут на ріжных лемківскых/русиньскых подіях (лем в Польщы то напр. Лемківска Творча Осін, Бієнале Лемківской/Русиньской Культуры, аж і Лемківскій Єрусалим, хоц тот, з малыма вынятками, презентує міцно зукраінізуваный напрям), іх роботы находят ся в музейных і приватных колекциях, є окремый стиль, подля котрого малювали, і то не лем русиньскы творці – славна підкарпатска школа малюваня.

Наша обшыр заінтерсуваня єст єднак ясно задефініювана – то сучасна лемківска штука. В тым місци мож бы было порозважати, чым в загалі є лемківска штука? Ци штука мусит быти доокрисляна, нацийональна? Ци каждый нарід потрібує свойой нацийональной штукы і ци така штука буде несла інчый зміст як штука реализувана через членів даной спільноты, але іде о штуку без патріотичных однесінь? Ци выхованя в даній культурі дає єдине право, жебы выповідати ся на тему соспільности, важных для ней квестий, як напр. на тему достоменности, на тему памяти? Ци може рішат про тото вражливіст артисты? Ци Лемко може творити штоси інче, што не буде безпосередньо звязане з лемківском спадковином? А кєд так, то ци тото дале буде лемківском штуком?

Выстава в Етноцентрі Коросняньской Землі може быти помічна, жебы спрібувати найти одповіди на сесы звіданя. Певністю вказує на потенциял, якій в лемківскых артистах є і на тото, што Лемковина з єй болячом історийом є невычерпным джерелом інспіраций.