Сто років боротьбы

Перед сто роками, од 17-го юна до 8-го юла 1924-го року, в Москві находило ся 504 делеґатів із 46-ох комуністічных або робочіх партій і робочіх орґанізацій із 49-ох держав світа. В тім часі проходив 5-ый конґрес Комуністічного інтернаціонала – Комінтерны. І „товарищі“ втогды „порішыли“ Русинів.

На 5-ту Комінтерну, од котрой в недавных днях минуло сто років, бы сьме досправды не мали забывати, але „вдячно“ споминати.

Іщі властно ани не встиг выстынути порох на зброї од кінця Великой войны, і комуністы вже мали ясны планы. Розділіня Европы, яке выходило по войні із мірных договорів, не пасовало до інтересів Москвы і їй прислуговачів, котры в европскых країнах основали комуністічны партії.

Чітати заключіня із той події є як чітати пророцтво o тім, што Европу чекать, і чого ся властно Европа дочекала по Другій світовій войні.

В рамках резолуції 5-ой Комінтерны на веце місцях рішыть ся „україньскый“ вопрос. Дочітаме ся там наприклад о тім, же в Чехословакії не є русиньской народности. Меджі народностями, котры суть в Чехословакії, є зарахована лем україньска народность.

Комінтерна так само тискать на то, жебы Чехословакія дала обіцяну автономію „Українцям“ на Підкарпатьскій Руси, але то так само мало быти лем дочасне рішіня. Бо далше ся дочітаме і о тім, же „україньскы теріторії“, котры были „анектованы“ Польщов, Чехословакійов і Румунійов, бы мали, по успішнім діяню містных комуністів, быти „соєдинены“ до єдной совітьской републікы.

На смітиску історії уж давно мали быти комінтерністы. Но тоты затля „декомунізують“.

Но і містны комуністы по тій Комінтерні зачали робити своє. Наприклад на Підкаратю почали выдавати свою ґазету, котра была писана на україньскім языку. І, чудо чудес, у вопросі Русинів, знали собі, так як і в многых іншых припадах, подати рукы комуністы вєдно з націоналістами.

Мы знаме, што наслідовало далше. Знаме, же „анектованы“ теріторії Польщов, Чехословакійов, Румунійов, собі пак досправды взяла Москва, жебы „соєдинити“. А знаме і то, же Русины досправды были на теріторіях, котры были під контрольов Москвы, вычеркнуты з мапы світа на довгы рокы.

Історію не зміниме, поучіти ся з ньой нелем можеме, але є аж моралным імператівом ся з ньой поучіти.

Кедь припоминаме собі сто років 5-ой Комінтерны, мали бы сьме собі усвідомити, же собі припоминаме сто років одкрытой боротьбы проти Русинів, ку котрій ся пак окрім комуністів придали і україньскы націоналісты. (Або то тото саме?)

Наперек тому, же перешло сто років, мы знаме, же тота боротьба тырвать до днешнього дня, бо тоты комінтерністы і націоналісты, котры собі в нашім ділі знали барз приятельскы подати рукы, і кедь офіціално были на протистоячіх боках політічных барікад, мають своїх „внуків“, продовжователів дотеперь.

Країна, де ся їм успішно дарить выховльовати новы ґенерації тых наслідовників, теперь декомунізує, іде до Европы. Але в голові має 5-ту Комінтерну, котра Европу хотіла розбити, і єден народ цалком вымазати.

Мы ту і по сто роках. Сто роках боротьбы проти нас. Але на смітиску історії уж давно мали быти комінтерністы. Но тоты затля „декомунізують“.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.