Слабость

Прияти закон о дежавнім языку не є нич, што бы было незрозуміле. Незрозуміла може быти його твердость, час, коли то треба рішыти, припадно то, же парламент, котрый має до ошаліня депутатів, якы самы не бісідують державным языком, докінця ани в парламенті, знать вытворити такой три пропозіції закона, котрый бы мав поміцнити позіцію державного языка.

Бісіда є о Україні. Моментално є в тій державі уж вшытко вырішено, не є жадного проблему, і так пришов час вырішыти закон о державнім языку. Спомяньме собі. І тото помогло по перевзятю властей діятелями Майдану одкрыти пандоріну скринку боїв на выході Україны. Бо депутаты не знали перше што робити, лем рішыти в державі, в котрій колабує сістема, де є много неспокійных, до безнадії загнаных людей, жебы не мож было хосновати російскый язык. Бо язык є якбач виноватый.  Гей, бо тото є ціла основа і ціль закона о державнім языку на Україні. Не хосновати російскый язык.

Но Київ собі коло того не усвідомлює дві справы. По перше, твердый языковый закон ся не дотулить лем російскоязычных гражданів Україны, а і далшых народностей, котры там жыють. По друге, в державі, в котрій і многы найвысшы представителі не знають (або не хотять) бісідовати по україньскы, в державі, в котрій чоловік не має основны условії про достойный жывот, в державі, в котрій суть меншынам непризнаваны права – в такій державі тяжко научіш людей патріотізму, гордости на державу і на державный язык. І як раз навспак, рештріктівным законом, котрый бы чоловіку тот патріотізм мав обоязково дати до ґенів під грозьбов кары, може держава досягнути ефект того, же іщі і тоты, котры мали дяку быти патріотами, можуть єй на протест стратити.

Зо словацькой скушености можу повісти, же як раз націоналістічны пропозіції закона о державнім языку з боку Словацькой націоналістічной партії, при условіях, же майже цілый юг Словакії є мадярьскый і Словакія має веце як 450 тісяч Мадярів, не выкликали нич інше, лем остру крітіку як той найвекшой народностной меншчыны жыючой на Словакії, так і „нормалных“ Словаків, котрым закон, якый не хотів дозволити ани точку в языку народноснтой меншыны на публічных місцях, быв цалком проти серсти. Самособов, же закон ся мусив „помягчіти“. Днесь не є проблем, жебы коло державного языка функціоновав будьде і язык меншыны.

І то, жебы было ясно, не бісідуєме лем о табліцях на зачатку ці кінцю села. Бісідуєме о вшыткых урядных документах (мож собі выжадати), о означіню уліць, рішыть ся означіня желізніці – всядыль там, де народностна меншына досягне в переписі населіня 20-процентну граніцю. І теперь тото основне – не вшытко є рішено законом о хоснованю языків народностых меншын, дакотры із тых справ рішыть прямо закон о державнім языку, котрый хотіли словацькы націоналісты так твердый.

Но думам, по перечітаню дакотрых статей україньского законопроєкту, же і словацькых націоналісты бы ся мали што учіти од Києва.

Не знам, як собі Україна хоче порадити з такыма словами, котры суть інтернаціоналізмы. Бо закон хоче, жебы ся офіціално хосновали лем україньскы слова. Але не мусиме ходити ани ку темі інтернаціоналізмів. Можеме ся опросити іншак. Слово закон – буде російске, українське, русиньске, чеське, ці яке? І буде го мож хосновати, кідь го має і російскый язык? (Хто буде рішыти?) В абсурдітах того закона, котрый нич інше, лем силов леґіслатівы хоче зничіти вшытко, што не сидить ідеолоґії, бы сьме могли продовжовати.

Кажда держава має право на то, жебы собі леґіслатівно вырішыла позіцію державного языка. Но патріотізм не є, і не буде ниґда збудованый на приказах. Твердыма законами можеме досягнути точно опак того, што бы сьме хотіли. Україна має тілько непорішеных проблемів, же три пропозіції закона о державнім языку в парламенті, котрый із половины і так не бісідує по україньскы, є траґікомедія.

Властно то не є траґікомедія. Є то слабость. Слабость, котра ся проявлює як раз в політіці втогды, кідь політіци не знають рішыти досправдовы проблемы людей.

Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm.)