Скоропис: Пару позначок ку річніці смерти єпіскопа Ґойдіча

Якраз 17-го юла 1960-го року, в день своїх 72-ых народенин у вязніці в місті Леополдов вмер єпарха втогды іщі все русиньской Пряшівскій ґрекокатолицькой єпархії Павел Петро Ґойдіч. Минать точно 60 років од того часу.

В рамках річніці думав єм, же треба дати даяку інформацію, кедьже іде о вызначну особность нелем церьковну, але і особность русиньского народа. Но єдночасно задумовав єм ся над тым, ці знова повторяти вшыткы тоты інформації, котры вже і на нашім порталі о блаженім Павлови Петрови Ґойдічови были вецераз публікованы.

Сітуація ся сама вырішыла, бо намісто того, жебы повторяти вшытко, што вже было написано, треба зареаґовати на офіціалный комунікат, котрый ку тій річніці дала Пряшівска ґрекокатолицька архієпархія.

Не є нам чудным, же з архієпархії вышла інформація (котру нажаль беруть за жрідло вшыткы словацькы медії), в котрій не є ани словком спомянуте то, же єпіскоп Ґойдіч быв Русин. Бо то вже пару років ся робить в Пряшові з єпіскопа Ґойдіча чоловік без народности. О Русинах при темі Ґойдіча не чути нич. Но є на велике задуманя, кедь ся перекручають і основны факты.

Якбач лем жебы не было нич русиньске в повязаню з Ґойдічом, статя, котру выдала архієпархія ку річніці смерти, має позмінену і назву ґімназії, яку Ґойдіч основав. Не дочітаме ся в тім матеріалі, же то была Ґрекокатолицька руська (розумій русиньска) ґімназія, а просто Ґрекокатолицька ґімназія в Пряшові.

Ку тому лем тілько. В писмі презідентови Томашови Ґарікови Масарікови, котрым ся жадало зряджіня ґімназії, владыка Ґойдіч написав: „Не просиме златы горы, лісы, не жадаме одпустити нам дани, ани поміч про людей без роботы, не жобреме алмужну. Жадаме лем тото, што нам давать Конштітуція на основі природного права – абы русиньскы діти в русиньскых селах могли ся учіти по русиньскы.“ І пак выникла Ґрекокатолицька руська ґімназія.

Ґойдіч любив свій русиньскый народ, жыв про нього, што му запричінило і много проблем. Зато не пасовав ани властям Словацького штату. Веце о тім мож прочітати наприклад і в статі архієпіскопа Кіріла Василя, котра вышла ку 90-ій річніці од єпіскоского рукоположіня владыкы Ґойдіча.

А не забывайме ани на документ, котрый выдав у 1940-ім році ку перепису населіня. Уж втогды діяли і проукраїнськы впливы і намагали ся розбити русиньскый напрям і на Пряшівщіні. Распоряженія єпархії обсягує тоты слова Ґойдіча:

„Смотря на то, что вопреки тому, что хотяй всѢ належиме до одного великого Русского племени, уживаютъ наши люде различны названіе: русинъ, руснакъ, русскій, подкарпатскій россъ, украинецъ итд., что насъ безъ всякой основы раздробляетъ и ослабляетъ, прото дуже прошу, чтобы для однообразности всѢ мы дали вписатися при найблизшомъ народочисленіи за русина, за русинку, якъ насъ наш батько Духновичъ назвалъ.“

В прикладах бы сьме могли продовжовати. Але не то є ціль. Ціль є, жебы собі компетентны усвідомили, же покля зроблять з Ґойдіча чоловіка без народности і зачнуть перекручати історію, суть на найліпшій дразі скінчіти плано. Уж не бісідуючі о тім, же не знам, на якый одказ Ґойдіча ся хотять одкликовати, кедь з його особы ріжуть єдну доста основну часть.

Іде перепис населіня, думам, же Ґрекокатолицька церьков буде потребовати, жебы ся ку ній люди штонайвеце голосили. А і Русины будуть потребовати, жебы ся люди ку Русинам голосили. Церьков і народный рух собі можуть помочі. Вірю, же зміна назвы ґімназії была лем непозорностьов автора. Покля то быв замір, пак така путь, яка ся вказала днесь, ку взаємній помочі не веде.

Жрідло фотоґрафії „Распоряженія“: www.gojdic.wbl.sk

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА