Скоропис 2019/3

Йой, як сме зачали тот Новый Рік 2019… Не знам, ци сам Лучіяно Паваротті – тот Лучіяно з найліпшых років свойой чудовой розспиваной карєры – зміг бы вытягнути славне высокє «до» в тій октаві, в якій мы зачали тот новый рочок.

Писати дашто о православных – злі. Не писати нияк – таємный список і пакт з грекокатолицкыма лоббистами. Але бодай вказує ся по кількости реакций на послідній «Скоропис», же сут іщы люде, котры знают зложыти кіриличны буквы в слова і прочытати даякє речыня. Ци зо зрозумліньом (або радше з заміреным незрозумліньом) того, што єм хотіл передати – не знам. Але все то даякій плюс. Як добрі знаме, знаня чытати – і то не лем кірилицьом – то днес велика цінніст. На жаль…

***

То не вшытко. «Йой, як сме зачали тот Новый Рік 2019…» – же аж і самого себе зацитую з предшого абзаца, бо цитат был міцный, правда? Находиме ся в такым часі, коли по траґедиі, яка стала ся в Ґданьску, вшыткы доокола остали експертами од аналізы языка ненависти і його наслідств. Каждый експерт бесідує, хто і коли (або одколи) сіял і сіє языком ненависти, найчастійше вказуючы – што не тяжко ся додумати – на свойого політичного, ци ідеолоґічного противника. Сут і такы експерты, для котрых она траґедия была лем потверджыньом того, што уж давно бесідували, же то ТАМТЫ сіют ненавист і аґресию, а лем МЫ як ягнятка – спокійны, терпеливы і лагідны. Зато і радо єм прочытал аналізу мойой (як ся додумую) особы в моіх улюбленых украіньскых періодиках, яка ся явила в недавным часі. Тото, што мя тішыт, то синхронізация переказу в тых часописах, понеже найперше і в «Нашым Слові», а пак і в «Ватрі» о мі дакус писали, хоц не од першой заявкы было оно так ясне, же то як раз о мі, бо автор «НС», звіданый, нияк мі не одповіл. Найперше 16.12.2018 «Наше Слово» подало в незнаным мі, хоц дакус зрозумілым языку, пробачте – говірці, же (і ту подаю в ориґіналі) «Барз прикро вшиким стало, колі голова [О’бєднання Лемків – дописок мій Д.Т.] поінформував о словній агресії до нас зо страни організації при «Рускій Бурсі». Найбарже болит, што тоти атаки є перед владом польском, колі там не ма представників ОЛ». То правда. Щыра правда. Стоял єм цілу єдну ніч перед Соймом Польской Республикы перед засіданьом Соймовой Комісиі Нацийональных і Етнічных Меншын, а коли уж єм был спокійный, же нихто з ОЛ ся не явил, вошол єм, тріснул пястуком в стіл і пояснил перед Высоком Комісийом, де і коли польскы власти нарушают в оденесіню до Лемків законы о меншынах. Аґресивно і брутально. Вшыткы ся мя бояли, а і я сам себе бодай найбарже! Но і іщы друга част, той емоцийной істориі, яка явила ся в першым тогорічным часописі «Ватра». Ту уж персонально (лем як іде о мене, бо автор ся забыл – пробачте – забил підписати). «…Стоваришыня Лемків і Руска Бурса уважают, же найвекшом загорозом для нас є перманентна українізація лемків. То сут слова Демка Троханівского, повіджени 11.09.2018 р. на засіданю Сеймовой комісії нацменшин. Коментар до того лишаме читачови, а ми зас уважаме, же найвекшом шкодом є польонізація і пропагуваня през згадани вижше дві організації так званого «політичного русинізму». Што-ж мі речы. Так єм повіл, хоц што найвыже як шеф іпредставник другой з тых орґанізаций, бо до першой не приналежу. А політичный русинізм? Назвати еманципацийны стремліня так, жебы были постеріганы страшно – то така метода, жебы зас мочы повісти – будме єдно, придте до нас (бо в них страшыт!!!).

***

Но і маме. Было уж о тых, было о тамтых, але Владиміра Путіна того рока в «Скорописі» не было. Зато тота інформация най буде дедикацийом для вшыткых його любителів, а і тых, што глядают (в тым і моіх) прямых звязків з Москвом, москвофільством, москальофільством, фурт звідуючы, а і досліджуючы по боках і по ночах, в якій валюті зараблям і чом як раз в рублях? Но, але я не о тым, лем о другым. Ден Русина – Нацийональне Свято Русинів жыючых в Сербіі выпадат на 17. січня/януара. Чом же было переложене о два дни і святкуване 19. січня/януара? Уж поясням. Редакторы медияльной ґрупы ЛЕМ.фм повіли, же не придут серед тыжня, бо єден штоси там мат нагрывати, другого з роботы не пустят, а окрем того іщы ся з якысым колеґом домовили, а він тіж радше вікенд преферує. Зато і цілы святякуваня прошли в суботу, 19.01.2019. А што робил товды в Сербіі Владимір Путін? Аж послужу ся цитатом з заслуженой в украінізациі Лемків ґазеты – «Коментар до того лишаме читачови».

***

Писал єм в посліднім «Скорописі», же єдна орґанізация на своім фейсбуковым фанпейджы выселила з Конечной в 1947 році 145,13% жытелів того села. Кєд ся чудуєте, вернийте до тых розрахунків. Но добрі, уж повім. То Молода Лемківщина з Украіны, яка в своіх аналізах іде тепер іщы дальше. Тепер орґанізация бере ся за гоббистично-ґеоґрафічны справы, описуючы люди, якы мают своі пасиі – в тым примірі вырабляня кривульок. Мусит то быти тяжка і прецизийна робота, котра барз мусіла поразити автора впису на фейсбуку, кєд же достали сме од нього опис, што пані вырабляюча кривулькы жыє на обшыри Лемковины в місті Ліґниця. Онедолга то буде уж 75 років, коли переселили (в тым і «переселили ся») Лемків на Совітску Украіну. Памят ся скоро затерат, непамят выполнят ся словами «здає мі ся, же…», товды зачынают ся творити міты… Мали сме уж такій примір. В 1863 році, коли Павло Чубиньскій написал слова украіньского гымну, в третій стрічці украіньска територия сігала «від Сяну до Дону». Даде перед ІІ світовом войном мож уж было чытати в свідомых часописах, же то од Попраду до Дону. Але маме ХХІ столітя, треба іти вперед. Од Качавы до Дону тіж пасує. Вельох, што над Качавом люблат си часом погуляти, бы такє втішыло.