„Шварцер Петер“

То, што одбывать ся в тых днях односно темы войны на Україні, выкликує різны реакції. Европскы політіци вказують по телефонічнім розговорі Трампа з Путіном на то, же ся може повторити Мніхов 1938-го року. А знаме, як то потім скінчіло. Вопрос того, як скінчіть война, быв мав інтересовати і русиньскый рух.

В тім, што в послідніх днях робить америцькый презідент Доналд Трамп і його адміністратіва, є веце діл, над котрыма бы ся треба было задумати.

Бісідовати наперед із лідером країны – аґресора, аж пак лідером країны – жертвы, доста знепокоює. Публіковати вість о тім, же він, Трамп, уж ся добісідовав з ним, Путіном, же почнуть переговоры, котры бы мали вести ку міру, а аж пак заклиати до Києва, то є іщі веце знепокоююче, а Київ як і Европа правом реаґують, же не може быти переговорів „о нас без нас“.

Але маєме ту і далшы факты, котры не вызерають о нич ліпше. Тым першым суть высловы америцького презідента, же Україна раз може быти російска. Не мусить, але може. Тым другым фактом, котрый не дає много позітівізма до жывота, суть высловы америцького міністра обороны, котрый повів, по перше, же ослободжіня цілой теріторії Україны є нереалістічне, і єднако нереалістічным є вступ Україны до НАТО.

На Україну і київску демокрацію мають Русины ясный погляд. Но єднако є ясным, же кедь то дашто може змінити, то є лем процес вступу до западных штруктур, і выжадованя почас того процесу дотримованя даякых западных штандардів, наприклад і прав народностных меншын. Лем тото є моментално єдина можлива драга до того, жебы і Русины на своїй землі раз дістали статус, котрый їм належыть, і права, котры їм належать.

Не наросне, навспак, іщі веце націоналізм, котрый уж нароснув і вдяка войні?

Возьмийме собі сітуацію, же бы Україна скінчіла під російсков чіжмов. Досправды собі хтось думать, же в „російскій“ Україні бы Русины мали даякы меншыновы права, даякый статус, котрый бы ся дав порівнати із статусом, котрый маєме в іншых державах? Політіка Москвы нам уж предсі раз в практіці на Підкарпатю демонштрована была. Має дахто таке чутя, же днесь бы была ліпша?

А теперь подьме ку сітуації, же мір прийде, але такый надіктованый, такый, же властно Україна з того вшыткого выйде зо стратами, як переможена країна. Гейбы слободна, але без третины теріторії, і з чутьом, же має ножык за плечами, котрый хоцьколи може знова убивати. Вірить дахто тому, же в такій країні буде на проґрамі дня вызнаня Русинів? Не наросне, навспак, іщі веце націоналізм, котрый уж нароснув і вдяка войні, а дашто таке як Русины будуть іщі векшым „ворогом“, котрого треба придусити?

Або собі представме сітуацію, же бы ся і подарило зробити на переговорах такый „кшефт“, же бы Київ быв спокійный, наприклад што до теріторіалных діл, але з тым условієм, же жадна европска і трансатлантічна інтеґрація не буде. Чом бы пак Київ мав мати інтерес демократізовати ся, приступити на западны „маніры“, кедь буде знати, же і так зістане лем тым біднішым приятельом, котрого пустиме ку дверям, але не возьмеме до обыстя?

Самособов, ани тото найідеалніше закінчіня войны, котре бы значіло і продовжованя в приступовых процесах, не ґарантує, же Україна дасть Русинам то, на што мають право. Головно, кедь Бруселу і вшыткым тым меджінародным орґанізаціям на тім властно ани не залежыть. Лемже при інтеґрачных процесах є холем яка-така шанса.

Подля того, якый буде „мір“, котрый Трамп іде вырішыти, такы будуть і нашы надії. Но з певностьов, котра ближыть ся сто процентам, собі дозволю твердити, же покля на руці Україны зістане „Шварцер Петер“, тота чорна карта, пак не можеме чекати, же Київ з нами буде грати з іншов картов. Смутне, але таке жытя.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.