Што мож было робити, а чого ні на лемківскій Великден

Час Великодніх Свят є заперечыньом штоденности, істнує понад ньом або аж і поза штоденністю, а вшытко, што в ней важне, зникат попри пережываню торжества торжеств. В народній благочести Великден постеріганый є як выняткова пасхальна радіст выникаюча з Воскресіня Господнього, котрый дає нам вічне жытя.

Народна обрядовіст в приході Великодня акцентує прихід весны. Одроджыня ся жытя ци то чловека, завдякы жертві Ісуса Христа, ци природы по зимовым сні то два нерозлучны елементы, што становлят про суть пережываня в ярнім періоді Великодня. Народны традициі упамятняют подіі сперед 2000 років, але тіж підкрисляют натуральны переміны в природі – яр зачынат новый цикль жытя, обсіваня, збераня жнив і тішыня ся нима.

Зіджены котикы на біль ґарла…

Великден попереджат Великій Піст, котрый давнійше был серед Лемків барз сурово дотримуваный. Люде не іли мяса, масла ани молока, іли варены, але пістны стравы: варены бандуры, капусту з бочкы, котру мастили лем олійом або оріховым маслом (Чорне), омащены чеснком хліб ци компері (Вислок Великій). През піст співали лем церковны великопістны пісні. Ґаздыні зараз по запустах докладні мыли вшыткы ґраты, жебы ниґде не лишыло ся нич масне на час посту. Лемкы старали ся істи як найменше, а стравы мастили леняным олійом (Мацина Велика). В Великій Піст нихто ниґде не ходил. Коли пришло ся з церкви, то сідило ся лем в хыжы. Співати мож было лем страдальны пісні.

На Квітну Неділю святили багніткы, зелены голузкы вербы. Част посвяченых багніток втыкали до землі, жебы на будуче град не бил зерна. По церкви треба было зісти тіж пару котиків з багніток, жебы не боліло ґарло (Вислок В.). Голузкы тримали в коморі, пак хоснували як лікарство для люди або худобы. Патикы з багніток брали до одганяня бурі з блискавицями і гырмотами, клали іх на выгляді, жебы хоронити хыжу од страшного перуна. Голузками выкурювали тіж чорта з комина (Мацина). Од понеділька ґаздыні зачынали роботу, кажда хыжа мусіла быти побілена. До четверга вшытко мусіло быти вычыщене, вымалюване і выпране. Великден торжественно празднувало ціле село. Святочні приберали вікна, вшытко чыстили, малювали, зо скринь вытігали нове облечыня, ґаздыні варили найсмачнійшы стравы.

Паскы такы, же треба было пошырювати челюсти пеца…

В великым тыжни важный был четвер (Мацина В.). В тот ден, подля того, што бесідували, мертвы душы вандрували по земли, гробы ся отверали, отверали ся і волчы ямы. Люде ходили по гробах, а священник правил парастас. По заході сонця в церкви правили Страсти – чытали 12 фраґментів євангелиі, по каждій пастухы вязали бундзик на мотузі – вірили, што коли худоба стратит ся в лісі, то старчыт розвязати єден бундзик і корова одраз ся найде. В часі Страсти мож было видіти вшыткы босоркы з околиці, бо николи не входили до середины, лем зберали ся при вході до храму під дзвінницьом. В четвер хлопці палили ватры на полях, на знак памяти, што того дня повісил ся Юда. З такого огниска приносили пак єдно голузя і запаляли ним оген в пеци.

Од вечера аж до неділі – Воскресіня Господнього, старшы люде постили. Дівчата заберали ся за писаня і малюваня яєц, котры пак были дарунком до желаня веселых свят, здоровля і выкупліня ся од обливаня водом. По Страстях, коли вернули домів, робили тіж розчын на велику паску. В пятницю рано ставали, місили на паску, котра по впечыню повинна была важыти більше як 20 кґ. Пекли єй на великій округлій блясі. До такой паскы треба было наварити дакых 60 яєц і вшытко тото святили. Паска і яйця мали старчыти аж до провідной неділі (Вислок В.), значыт до першой неділі по святах. Паскы пекли з жытньой і питлюваной мукы, были шырокы і высокы на дакых 80 цм, а жебы іх вытягнути пошырювали челюсти в пеци. Жебы паска ся удала, перед вложыньом єй до пеца ґаздыня мусіла підскочыти з лопатом в руках і цмокнути зубами (Лабова).

В Велику Пятницю дорослы хлопці розпаляли при церкви великє огниско, при якым тримали варту аж до Воскресіня (Лабова). В тот ден была жалоба, не дзвонили дзвоны, был хрестный хід докола церкви з плащеницьом, іконами, хоругвами і євангелийом. Діти мали клепачкы або рапчала, дуркотали нима голосно. По заложыню гробу вшыткы, дорослы і малы, од самого притвора до плащениці ішли на колінах. Ден і ніч люде молили ся при гробі (Бортне), грішникы приступували в тым часі до сповіди. За дня малювали писанкы і фарбували, як лем хто міг, найчастійше в сухых лупинах по цибули або в лупках з дубовых ци вільховых дерев (Чорне). В суботу перед свячыньом постили цілый ден, рыхтували ідло для худобы на цілый період свят. В Полянах был єден час, што паскы святили в хыжах – в суботу священник обходил хыжы, сходили ся сусіды, приносили до свячыня паскы і кошыкы (з яйцями, крашанками, з будженым, маслом, сыром, хріном, хлібом), вшыткы были святочні облечены. В кошыку мусіло змістити ся вшытко, што іли в першый ден свят. Подібні в Вислоку Великым, в суботу рано святили паскы і кошыкы. Священник зачынал од нижнього кінця села. Як было тепло, то святил на луці, як дощ – то в хыжы (по 10 кошыків). Хто мал близко до церкви, то святили гын. В першый ден свят до церкви ішли найперше на 5 годину рано, а другій раз на вечырню. Цілы свята ходили двараз на ден до церкви.

Не спали, жебы не вляло ся до сіна…

О пілночы з суботы на неділю зачынало ся великоднє богослужыня: полунощниця, пасхальна утренія і літургія. До церкви ішли праві вшыткы домовникы, беручы зо собом єдну або дві паскы і кошык (Бортне). Паскы несли в плахтах на хырбеті, бывало і так, што часом аж дві особы мусіли нести печыво до церкви (Лабова). Ґаздове несли паскы, ґаздыні несли кошыкы, а дівчатка мали своі малы кошычкы з баранком, пасочком і писанками. Особливе значыня при освячаню мала велика паска (Мацина). В великым кошыку была іщы мала паска, яйця, кобаса, солонина, хліб, хрін, мед, сыр, масло. Кошыкы укладали перед церквом, хыбаль же был сніг, то в середині. В XVIII ст. ключы од церкви тримали Жыды. Треба было піти скорше до Жыда з паском, купити фляшку палюнкы або закурити, і коли зробил він білый пасок на пасці, то давал ключы і мож єй было освятити, а коли чорный – товды ніт.

По посвячыню каждый ґазда і ґаздыня брали свяченину і як найскорше спішыли домів – мало тото заповідати, што цілый рік вшытко будут на час робити, а хто першый дошол, тот першый кінчыл жнива того рока. По дорозі з церкви люде зберали тріскы, жебы ся ім щестило при збераню грибів (Бортне). Зо свяченином треба было обыйти ґаздівку хоц раз, жебы ся вшытко добрі і в купі тримало (Чорне). По інчых селах ґазда по посвячыню обходил хыжу трикратні з правого до лівого боку, жебы вшытко, што в середині, было сохранене од вшыткого, што зле, та жебы ся дарило. Великоднє сніданя зачынали молитвом, пак ґазда ділил свячене яйце і підходил до каждого домовника зо словами Христос Воскрес і частувал яйцьом. Найважнійшым серед ідла была велика паска, з якой треба было одрізати три окрайчыкы, якы завивали в леняне полотно і тримали цілый рік. Розмоченый в воді кавальчык паскы лікувал біль головы, жолудок, а дым паленого в пеци окрайчыка одганял бурю (Мацина). В першый ден свят нич не варили, іли лем тото, што посвятили в кошыку. Кыршыны з паскы давали все коровам, а спомнены три окрайці тримали цілый рік, аж до наступной яри. Воду, в котрій варили яйця, брали на перешкоду для босоркы, прим. мыли ньом коровячы цицкы, жебы босорка не одобрала коровам молока. В некотрых селах в тій воді панны мыли ногы, жебы мати тверду і гладку скору як яйце (Бортне).

Пополудни діти бавили ся посвяченыма яйцями і писанками. По церкви діти бавили ся при церкви. Хлопці входили на дзвінницю і цілый ден дзвонили. Вечером ходили од хыжы до хыжы, всядиль там, де были дівчата, і кажда мусіла ся выкупити писанками (Вислок В.).

На Великден ходили над ріку смотрити на рыбы. Хто высмотрил даяку, мал быти протягом рока здорів як рыба. Не мож было спати на Великден, жебы ся літом не вляло до сіна. А хто на свята ходил за дачым по хыжах, значыло, што буде жебрак. Коли яр пришла аж по святах, то перед першым выпущыньом худобы зо свяченым яйцьом обходили стайню, жебы худоба тримала ся разом, а шкарупинами зо свяченых яєц потерали ратиці, жебы были тверды. Ґаздыня ходила з освяченым зільом і окурювала худобу, жебы босорка не взяла молока. Молодым коровам рогы овивали мягком ряндом, жебы коровы были мягкы до доіня, а носы і ногы смарували, жебы не кусали іх змыі (Бортне).

Зельмане, зельмане…

В Мацині Великій по сніданю молодіж зберала ся на пляци при церкви, де орґанізували си ріжны веселы забавы, дуже співали. Найпопулярнійшом забавом был Зельман. Был то танец, в часі котрого співали: «Чого хоче Зельман / чого хоче його брат / чого хоче Зельманова вся родина / панны хоче Зельман». Зельманом мал быти Жыд, якій в часі панщыны вынанял церков і ключы од ней достал од пана, хытрый Жыд отверал церков парафіянам лем за грошовым вынагороджыньом. Так мало быти аж до скасуваня панщыны.

В неділю ходили на воду смотрити за рыбами, хто виділ, того чекало великє щестя. В понедільок молоды хлопці літали по селі і обливали ся водом, часто барз брутальні – хлопці аж і выливали відра полны воды на дівчата. Каждый мусіл быти обляный, бо інакше не доіли бы ся коровы (Вислок В.). Хлопці рыхтували на тот ден сикавкы з хабзины, а дівчата боронили ся водом з коновок і горнят (Чорне). В понедільок вночы хлопці робили іщы більшы жарты, вытігали возы на дахы, в студнях поміщали плугы і замальовували вікна в хыжах, жебы люде не виділи, што зачынат ся наступный ден святкуваня. В третій ден свят ішли на цмонтір, на горбы, коло креста правили панихіду. Вшыткы шкарупины з яєц розносили по поли, подібні як багніткы (Вислок В.).

Од Великодня люде співали в цервки, по хыжах, на полях великодні, веселы пісні. Од того дня через 40 днів люде поздоровляли ся зо словами Христос Воскрес, на што інчы одповідали Воістинно Воскрес.