Русины а Украінці. Соймова промова Михала Бачыньского з дня 21. січня 1931 рока.

Михал Бачыньскій – посол ББВР (Bezpartyjnego Bloku Współpracy z Rządem – Безпартийного Бльоку Спілпрацы з Урядом) на Сойм ІІІ каденциі 1930-1935.

Перемовліня выголошене 21. січня 1931 рока на засідяню адміністрацийной комісиі Сойму.

Высока Комісийо!

Коли в своій промові буду хоснувал термін «рускій», то термін тот прошу розуміти не в значыню «росийскій», лем «русиньскій». Термін «рускій» буду хоснувал при нацийональным окрисліню нациі, котра жыє на обшыри бывшой Ґаліциі, а днешньой Східньой Малопольщы, адже терміном тым окрислям не «Росиян», лем греко-католиків, Русинів. Так само, коли буду хоснувал термін – «украіньскій», «Украінец» то лем для названя той части руского народу, жыючого во Східній Малопольщы, котра приняла си тоту назву для свого нацийонального окрисліня. Коли буду гварил в часі мойой промовы о Украінцях – то треба през тото розуміти вшыткых членів трьох ґаліцийско-украіньскых партий і членів УВО (Украіньской Войсковой Орґанізациі). Як передставник лояльной части руского народу, жыючого на полудньово-східніх землях Польской Республикы, дозвалям сой взяти голос в так важній справі, яком єст руска справа і повязана з ньом внесена інтерпеляция зо стороны панів передставників украіньского згрупуваня.

Предовшыткым, протестую в тым місци, і то як найбарже катеґоричні, против тверджыню, заміщеному в попередній інтерпеляциі п. украіньскых посланців, што обшыр краів, де жыют рускы люде, през войскове насильство до Державы были приєднаны. Бо з того то тверджыня выходило бы, же землі тоты прилучены были до Польской Державы против воли руского народу. Адже рускій нарід в 1918 року о свою опінію в тій справі през никого нияк звідуваний не был. Історычным фактом єст, што война з 1918 была нашмарена рускым людям насильством.

Тамты воюваня не выникали з рішыня руского народу, лем стремліня єдиниц, охота некотрых галицко-украіньскых політыків, остаючых на послугах Австриі. Борбы тоты выкликала галицко-украіньска інтеліґенция, остаюча товды в Відни, а особливо част товдышньой парляментраной репрезентациі в порозумліню з австрийскым урядом і за його згодом. Габсбурґы охочо згаджали ся на концепцию сотворіня східньо-галицкой украіньской державы, котра мала оставати під іх володіньом, на котрого престол десиґнуваний был член іх династиі, архікнязь Вільгельм Габсурґ, сын Сальватора з Жывця, котрий навет в тій ціли прибрал си псевдонім «Василя Вышываного». Прото оддала Австрия до диспозициі галицко-украіньскых політыків войсковий штаб, составлений з высшых і низшых офіцерів, касу, оруж, амуніцию, колейовы таборы попри тым, што зо вшыткых греко-католиків, котры служат в австрийскій арміі, мали быти формуваны украіньскы бойовы заступы. Перше єднако, Кароль І (остатній австрийскій цисар з Габсбурско-Лотаринґской династиі), в порозумліню з тыма Украінцями політыками і з іх інспірациі, выдал рескрипт, наказуючий вшыткым, без вынятків грекокатоликам, жыючым на териториі австро-мадярской монархіі, хоснувати для окрисліня свойой нацийональности лем термін «Украінці». В тот спосіб цисарскій декрет, єдным потягніньом пера, перекрислил з уряду і выоначыл дотеперішню історычну нацийональну назву руского народу. Кривда тота, зроблена товды рускому народови през Австрию, остала аж през польскій уряд вырівнана. Таком є фактычна ґенеза украіньско-польскых боів, в котрых аґресывном стороном не были Полякы, лем австрийско-украіньскы політыкы і коли бы рускому народови в 1918 року дана была можніст свобідного выповіджыня ся в тій справі, то на певно был бы він ся оповіл рішучо против той войні. Рускій нарід єст змучений долготырвалом світовом войном, згноблений австрийско-украіньскыма переслідуванями і чысто знищений під матрияльным взглядом, кєд бы од нього было залежало – не был бы ся николи згодил на воюваня з Польщом, лем в тій ціли, жебы творити нову украіньску державу, цілком од австрийскых Німців залежну, котра бы не мала найменьшых перспектыв розвитку так під культурным, як і господарскым взглядом. Такой концепциі рускій нарід николи бы не заакцептувал, хоц бы зато, што концепция тота зродила ся з головах тых самых галицко-украіньскых політыків, котры перед рускым народом одограли в 1914 року ролю австрийскых шандарів, котры мали уж товды на своім сумліню змасакруваных, вішаных, розстріляных і нелюдско в Талергофі скатуваных. Нарід рускій в 1918 року не забыл нияк о тым, што вшыткы без вынятку представникы польского народу в товдышным австрийскым парляменті, што вшыткы члены польского кругу – хоронили в часі войны тот нарід і на каждым кроку го боронили перед переслідуванями зо стороны Австриі і єй облюбленців.

Нарід рускій в 1918 році памятал добрі, же рішаня, хто мал быти з Талергофу освободжений, а хто має оставати там надале, до кінця войны інтернуваний – лежала выключні в руках віденьского украіньского парляментарного клюбу. Нарід рускій в 1918 року не забыл о тым, же до ославленого віденьского процесу, поставленого перед воєнным апельом, зголосили ся зо свойой волі праві вшыткы без вынятку члены украіньского парляментарного клюбу і же своіма зознанями довели до засуджыня на смертну кару, выдану на 40 найліпшых русиньскых патріотів, фальшыві о зраду стану обвиненых. Рускій нарід не забыл тіж про тото в 1918 році, што о кільо осуд тот не был товды выконаний, то было то заслугом лем польского єпископату і польскым політыкам завдячане, бо то они, през своє вставліня, выкликали інтервенцию в тій справі Святого Отця і Альфонса XIII, іспаньского короля в цисаря Франца Йосифа І. Рускій хлоп о тым памятал добрі в 1918 році, же Полякы – офіцеры авдиторы, служачы в австрийскій арміі – Фіда і Осташевскі – боронили го в Талергофі і то з наражыньом свойой безпечности – пред преслідуванями зо стороны Украінця, лейтнанта австрийского Чыровского, котрий руского хлопа катувал і вішал на столпчыку (робил т.зв. anbinden). О тым вшыткым памятал рускій нарід в 1918 році, о тым вшыткым тяжко і днес забыти.

Прото тіж утримуваня пп. передствників украіньскых партий, што нашы землі проти воли украіньского народу были прилучены до Польщы, минят ся яскраво з історычном правдом. Стало ся так, лем не по воли єдиниц, котры выкликали нещестны боі з 1918 рока. Боі тоты не были серед руского народу популярны. Більше – рускій нарід боронил ся вшыткыма силами проти ним. Війна тота была му насильно нашмарена. І не Полякы, лем самы Украінці провели в роках 1918-1919 пацифікацию серед руского населіня. І не достоправна, лем узурпувана влада, провела пацифікацию. І не за посередництвом 2000 вояків і поліцийных функцийонарів, лем за посердництвом цілой украіньской арміі. І акция тота не тырвала през 3 місяці, лем през цілий час польско–украіньскых боів, так то більше як 1,5 рока. І акция тота не ограничыла ся до арештуваня лем 1800 люди, до ревізий і до реквізиций за сплатом провіянтів. Акция тота посаджена была на небывалым террорі і на страшечных репресиях, вводженых немилостиві взглядом тых вшыткых рускых хлопів, котры не хотіли добровільно вступити до украіньской арміі. Акция тота зосереджена была на рабуваню ґаздівского маєтку і накладаню незвычайні высокых грошовых контрибуций на тых, котры ся операли, як то мало місце в Поморянах, де теперішній грекокатолицкій єґомость Кабаровскій – товдышній офіцер украіньской арміі, під загорожыньом выставленых машыновых кульомьотів вытиснул 2000 австрийскых корон з бідных люди. Огньом і мечом, при помочы масовых вбивств і еґзекуций, в котрых жытя стратили тисячы украіньскых хлопів провела украіньска армія тоту акцию. Населіня Тысова (пов. Долина), Быкова (пов. Перемышль), Русилова, Куткоря, Ляшкова, Кривого (пов. радзєховского і каменецкого), Толщова (Львів) і сотні інчых сел, котрых ту не вычыслям, могла бы в каждым часі посвідчыти про правдивіст моіх слів. Прото то не чудне, што през такій стан справ, рускій хлоп, забраний насильно до украіньского войска, метал при першій способности оруж і масово дезертерувал з одділів украіньской арміі. То не чудне, же при такых обставинах і цілий результат тых боів был з горы пересуджений.

Істория мартиролоґіі руского народу в часі світовой войны передставлена є разом зо вшыткыма документами посвідченыма датами і фактами в Талергофскых Альманахах, выданых през специяльні до тій ціли завязаний комітет во Львові. Бо так поважной справы, яком была тота страшна мартиролоґія, котра потягнула за собом тільо десятків тисячів невинных жертв і котра ся стала голосном в цілым цивілізуваным світі, мусіли ся в якысий спосіб однести і єй винуваты, панове украіньско-галицкы політыкы. Без найменьшых вантпливости представили єй на медженародовым форумі, як свою власну. Австрия вбила в часі першой світовой войны і скатувала в Талергофі, подля іх фальшывого тверджыня не русиньскій нарід, лем самых Украінців. Природне, же такє тенденцийне перекручаня історычных фактів могло быти добре лем на експорт для не орієнтуючой ся в нашых справах заграниці. Лем не для нас, котры сме были наочныма свідками той історычной фальсифікациі.

Чом, властиві, і з якой причыны мала Австрия гнобити своіх найліпшых прихыльників і своіх найвірнійшых союзників, котры не лем же николи не бунтували ся, а котры, противні, при Австриі якнайвірнійше, до самого єй упадку тырвали і котры выключно на ній оперли цілу свою політыку. Зато то не чудне, же за такым станом дій істория Талергофу єст для пп. Украінців до днешнього дня надзвычайні неприємна. Не чудує, што пп. Украінці старают ся єй днес вшыткыма способами вымазати з памяти руского народу. Не єст надзвычанє, што коли рускы люде торжествами і ставляном крестів чествуют днес памят невинных жертв украіньского фанатизму, пп. Украінці старают ся вшыткыма силами не допустити до тых торжеств. В тій ціли выдали гр.кат. духовны власти, рекрутуючы ся днес з самых Украінців, срогій наказ, забороняючий свому духовенству свячыня талергофскых крестів. Рускій нарід звертат ся єднако в такых припадках все до польского клеру і польскы священникы святят днес рускы талергофскы кресты. Украіньска молодіж підтинат і нищыт на каждым кроку тоты найдорожшы для руского народу памятникы. Єднако, ниякы репресиі зо стороны пп. Украінців не здоляют затерти в рускым народі памяти про нещастны талергофскы жертвы, котра в рускым народі буде жыла вічні, а котра вічно кырвавом і незмазаном плямом  важыла буде на сумліню пп. украіньскых політыків.

Про мартиролоґію рускых люди в 1918 року, о істориі пацифікаций проведеных галицкыма Украінцями серед Русинів в часі украіньско-польскых боів, котра єст історийом знаном лем місцевым людям, пп. украіньскы політыкы ганьбливо молчат пред заграницьом, стараючы ся лем утвердити заграницю в переконаню, што боі з 1918 року были влияньом солідарной волі цілого, без вынятків, руского народу, котрий за іх тверджыньом стремил товды до сотворіня свойой украіньской державы під протекторатом австрийскых Німців і котры за іх тверджыньом, силом оружа, незгідно зо свойом вольом, до польской державы прилучены были.  І здало бы ся, же з основаньом польской державы скінчыт ся тот страшечний украіньско-австрийскій террор, хоснуваний безперерывно од 1914 рока, в часі світовой войны і польско-украіньскых боів взглядом народу руского. Тым часом так ся не стало. Террор тот тырвал надале през ціле тринадцет років істнуваня польской державы. През ціле тринадцет років вбивала дале рускых хлопів, діюча на обшыри Східньой Малопольщы, УВО. През ціле тринадцет років палила іх хыжы, стодолы і стырты сіна. Терроризуваний рускій хлоп, не маючы зникале помочы, почал в кінци вірити в тоту надзвычайну силу УВО, котра голосила, што занепад Польщы і возникніня украіньской державы, то квестия найблизшого часу і што коли ся тото стане, товды УВО буде брало кырваву помсту на вшыткых здрадниках – на вшыткых лояльных взглядом польской державы рускых громадянах. Окрем того, пересвідчыня о могучности УВО почало ся утверджати помалы навет і серед руской інтеліґенциі, котра была свідком, як украіньска молодіж безкарно громила найстаршы рускы інституциі «Народний Дім» і «Ставропіґію», чынячы в них тисячны шкоды. Три украіньскы партиі, котры, як сме ся дознали з інтерпеляциі, одграничыли ся од законспіруваных орґанізаций, не нашли ани єдного словечка засуджыня для тых вшыткых злочынных насильств. Штоправда 27. вересня 1930 рока зъявило ся одозваня тых странок, то, єднако, засуджыня в ній не є жадного – єст лем бесіда, што акция зо стороны УВО не єст цільова. Украіньскы ґазеты ограничали ся дотля все і лем до охочого реєструваня окремых фактів саботажу, украіньска інтеліґенция зас заховувала взглядом них все жычливу неутральніст. Скуточной обороны зо стороны власти не было. Вшытко тото причынило ся до надзвичайного побуджыня умыслів. Дішло до того, што сама УВО вкінци повірила в свою могучніст, інтерпретуючы лагідне захованя польскых власти, як безсильніст цілой польской державы. Не чудне, што в тых условіях і ціла заграниця была крайні пересвідчена о безсилі нашой державы. Цілком по правді, то не могла мати до ней найменшого хоцлем довіря. Ціль УВО є тота сама, што і трьох украіньскых странок, котры утримуют, што ся од ней доцяп одграничыли, а то – сотворіня украіньской державы, під протекторатом Німец з прилучыньом до нього нашых земель. Способы лем, котры стремлят до той ціли, сут покус інчы. УВО іде до свойой ціли дорогом насильства і террору, хоснуваного так взглядом польского, як і руского населіня. УВО старат ся внести фермент і незадоволіня з тепер істнуючых односин в державі серед шырокых ґруп руского населіня, жебы в тот спосіб зрыхтувати і выкликати революцию. І такє поступлюваня зо стороны украіньско-галицкой молодежы п. Цьолкош зове актом одчаяня.

Три украіньскы странкы стремлят ґу тій же ціли дорогом пасывного опору, хоснуваного в середині державы. Доказом того єст непрорывна опозиция пп. украіньскых послів, ведена дотля в законадавчых ізбах і то без огляду на тото, ци уряды в державі были правицьовы, лівицьовы, передмайовы, ци помайовы. Доказом того был іщы перед тым бойкот выборів в 1922 року, як тіж бойкот львівского університету през ґаліцийскых Украінців. Доказом того сут дописы галицко-украіньскых ґазет. За границьом пп. украіньскы політыкы пошыряют при спілучасти німецкых факторів ворожечу державі пропаґанду (Панейко, котрий дістал од президиі УНДО сто дулярів місячні, і котрий выдавал іменом тутышніх украіньскых посланців брошуры з антидержавным змістом, Яри з  Оstkorrespondenzbureau в Берліні).

Взглядом лояльного в одношыню до польской державы руского населіня хоснуют пп. украіньскы політыкы надале своі стары способы, як найдальше ідучой ненависти і нетолеранциі. Вышло тото в попередніх соймах, в котрых передставникы украіньскых партий вносили інтерпеляциі, жебы вшыткых Русинів назвати Украінцями (як то уж раз в 1918 року зробил Кароль І ) і жебы выдати в іх рукы дві найстаршы рускы культурно-освітовы інституциі «Народний Дім» і «Ставропіґію», до котрых они найменшого права не мают, хоцбы през тото, што в часі коли тоты інституциі возникали, то товды, на нашій земли, не было іщы ниякых Украінців. Нетолеранция Украінців взглядом руского народу проявлят ся в каждій обшыри, на котрій лем чуют ся сильны. Адже, про тото, што рускє священство мало все домінуюче влияня на наш глубоко віруючий і реліґийний нарід, заперли Украінці ворота телоґічных наук перед вшыткыма Русинами, жебы не допустити лояльного взглядом державы елементу до отриманя духовных свячынь.

Грекокатолицка церков была по войні замінена на аґітацийну украіньску політычну трибуну, з котрой сіяны сут слова не любови до ближнього, лем слова ненависти. І в часі, коли перед войном грекокатолицка церков старала ся впоіти в вірных пошануваня для світскых власти, то днес грекокатолицкы церковны власти старают ся найдальше одграничати од світской власти, чым підкопуют в очах народу авторитет самой державы. Коли перед войном в праздник свячыня воды на Йордан брали все участ представникы світскых і цивільных власти, як і войсковых – тепер в наслідок опору зо стороны грекокатолицкых духновных власти, представникы державы остали доцяп выелімінуваны од браня участи в тых торжествах. Коли перед войном священникы в часі богослужыня голосно молили ся за голову державы, за саму державу і за войско – рускій нарід привыкнений до тых молитв, нияк днес іх не чує. Коли перед войном в церкви, окрем державного гымну, ниякого інчого політычного світского гымну співати не было вільно, тепер насильно введено новий, перед войном самым навет Украінцям незнаий, політычний украіньскій гымн, до слуханя котрого вірны нераз против своій воли – фізычном силом сут примушаны. Про одмавляня свячыня талергофскых крестів през грекокатолицкых духовных уж єм бесідувал. Барз часто чує ся в грекокатолицкых церквах казаня на тему зневоленой през Польщу Украіны – котрой мукы блюжнірчо сут зрівнюваны – з муками Христа.

Вшелеякы зажаліня і протесты руского народу остают без скутку. Украінізация церкви і обряду поступлює каждого дня штораз барже насильно наперед. Днес хонує ся в церквах, як тіж в украіньскых школах таку термінолоґію, як украіньска церков, Украіньскы святы, украіньскій календар. Якже мож жадати в такых условіях од рускохо хлопа, жебы шанувал свою світску власт, коли такого пошануваня для державы не видит він зо стороны своіх духовных власти. І в тым вшыткым не дозріл пан маршалок Галущыньскій нищыня людской чести і то в спосіб як найбрутальнійший. Же дотеперішнє выхованя молодежы в украіньскых школах, на запераня котрых пп. передставникы украіньскых партий скаржат ся, єст нияк неодповіднє – о тым никого не потрібую переконувати. Выхованя тото, на долго перед войном – іщы за австрийскых часів было зле. Товды уж выховувано молодіж в ґаліцийскых украіньскых школах в ненависти до вшыткого што польскє. Товды уж заражено молоды душы такыма гымнами як – «Не пора, не пора ляхови служити», «Ми гайдамаки ми всі однаки», зато не чудне, што молодіж выховувана в атмосфері такой ненависти, на гымнах апотеозуючых – не отверту борбу, лем «свячены ножы», то єст вбивства, же молодіж тота выдала перед войном іщы спосеред себе такого героя, якым был Січыньскій і же молодіж тота днес в проступчых актах видит найвысше геройство. І хто єст в тым припадку винуватий, молодіж? Ци єй кєрівникы, єй выховавці, єй родиче?

Білянс саботажовой акциі УВО за цілий час істнуваня польской державы представлят ся грозні – протинаня телефонічных дротів, напады на возы і почтовы уряды, напады на потягы, высаджаня колейовых мостів, напады на приватны авта, напад на Східні Торгы, замах на маршалка Пілсудского, замах на маршалка Войцєховского, вбивство бл. памяти Совіньского, Матвіяса, Твердохліба, вбивство сотні постерунковых і рускых хлопів, тисячы підпалінь. І тото тырвало без пристанку през цілых 13 років.

Коли лем німецкій державний урядник выступил з енунцияциями, зверненыма проти польскій державі, зачынала ся – в нас все штораз то насилена фаля террору. Вшытко то было роблене на експорт – для заграниці, цілю зверніня єй увагы на реляциі в Польщы, цілю выкликаня як найострійшых репресий зо стороны Уряду, жебы, коли ся то стане, цілий світ мал доказ што «7. мілийоновий рускій нарід єст през Польщу переслідуваний» (vide „Surma”).

І, вкінци, стало ся тото, што ся стати мусіло. Репресиі зо стороны урядовых власти. Пацифікация проведена властями в Східній Малопольщы ма своі злы стороны для самой державы, люзуваня дисципліны в войску і поліциі – а для руского народу тото, што рускій хлоп зас потерпіл в наслідстві несумлінности, не цофаючой ся перед ничым, полтыкы галицко-рускых партийных провідників. Попри винуватых потерпіло (і то передовшыткым під материяльным взглядом) дуже невинуватых. Пацификация тота має і своі добры стороны, а тых єст о вельо більше. Предовшыткым, для державы, што так сама УВО, як тіж ціла заграниця переконали ся, што держава має дост силы, жебы запровадити в себе порядок, же днес вказало ся, што єст неправдом, што цілий рускій нарід был зреволюцийонізуваний. Адже, коли бы так было, то прецін неможливым єст, жебы 2000 люди в часі 3. місяців, през арештуваня 1 800 осіб, з котрых до днешнього дня затримано 340 люди, успокоіло 7. мілийоновий збунтуваний нарід. Рускій нарід ма з той пацифікациі подвійний хосен, предо вшыткым:

а/ тото, што перший раз од 1914 рока свобідно оддыхнул од украіньского террору,

б/ дальше, што перестал уж вірити в тоту возвеличену силу УВО, бо переконал ся, што держава єст од ней гідні сильнійша.

Зато, коли держава має силу громадян своіх карати, то в разі потребы знає тіж оборонити. Рускій нарід перший раз за цілий час істнуваня Польской Державы почул єй силу – котрой дотля в державі тій не виділ. Malulm necessarium — необхідне зло, якым была проведена остатньо во Східній Малопольщы пацифікация, єст в каждым разі меньшым нещестьом, якым было бы введіня выняткового стану, до спровокуваня якого стремила УВО, бо товды не было бы бесіды о днешніх соймовых дебатах, лем о воєнных судах, котры бы рускых хлопів зас вішали і зас розстрілювали.

Коли бы ся то было стало, товды і заграниця мусіла бы заняти одповіднє становиско взглядом польской державы. На щестя того оружа не достали пп. Украінці до рукы. Цікавит мене, коли бы днес во Східній Малопольщы в місце Польского Уряду был украіньскій уряд і коли бы Полякы і Русины односили ся днес в тот сам спосіб, в якій односят ся дотля галицкы Украінці, котры приналежат до 3. странок, взглядом Польщы – ци товды украіньскій уряд ограничыл бы ся лем до самой – в тот спосіб переведеной пацифікациі? Не думам. Бесідуючы днес про причыны пацифікацийной акциі, не зас о єй актах, утримую, што была она выкликана през украіньскы ґаліцийскы партиі і през УВО, котры на скорі бідного русиньского хлопа ведут надале своі нечестны політычны експерименты. Єст святом правдом, што в наслідстві остатньой пацифікаийной акциі сотворила ся пропаст. Лем же пропаст тота сотворила ся не помедже польскым народом і рускым народом, як то хыбні пп. украіньскы послы утримуют. Лем медже цілым польскым народом і рускым з єдной, а пп. украіньскыма політыками з другой страны. Прото інтерпеляция, домагаюча ся покараня винуватых ескаляций в часі той акциі, звучыт подля того вшыткого, што дотепер єм повіл, што найменше фальшыві, в ґамбах тых пп. украіньскых представників, котры єй внесли, бо они сами de facto свойом дотеперішньом політыком тоту акцию завинили, они лем сут єй фактычныма моральныма справцями. На них падат і ціла одповідальніст. Чысло 340 през Польскій Уряд затриманых люди в арешті  єст безсперечно тяжком і болячом, лем же чым єст она до 80 000 през Австрию при спілучасти Украіньців помордуваных мучеників. Чым же єст тото чысло взглядом тисячів вбитых през украіньскы войска в 1918 році бідаків. Чым єст тота цифра в порівнаню до актів саботажу, чыненых през УВО на невинуватых польскых і рускых жытелях уж в часі істнуваня польской державы? І чудне є, што тоты самы політыкы, котры приналежат до того самого угрупуваня, котры перше выкликали страшечну кривду руского народу, в часі світовой войны і в часі украіньско-польскых боів, і котрых тота кривда дотепер нияк не боліла – што днес выливают крокодильовы слезы над кривдом, котрой зазнал рускій нарід в часі остатньой пацифікациі, котра доправды была овочом іх долголітньой роботы. І чом тоты панове молчали дотепер о тамтых вшыткых варварствах? Чом до днешнього дня не выповіли они хоц єдно засуджаюче слово під адресом свойой молодежы, приналежачой до тайной орґанізациі? Такого, в тот спосіб, одсепаруваня ся од той орґанізациі през пп. послів трьох украіньскых партий, не мож сой інакше тлумачыти, як лем цілковитым браком буд-якого влияня на свою молодіж, або – што єст барз правдоподібне – цілковитым солідаризуваньом ся з том молодежом.

Інтерпеляция, зато, днешня – подля мого глубокого переконаня – не стремит нияк до направліня кривды, котра гейбы діткнула цілий рускій нарід в часі остатньо през уряд проведеной пацифікациі. Інтерпеляцию тоту уважам лем за аґітацийний середок. Подля мойой опініі, має она на ціли шыріня дальшой, для державы некорыстной пропаґанды тіж поза єй границями. Не вантплю нияк, што при великым чыслі орґанів, схоснуваных для проведіня той акциі, могли ся трафити ту і там свого рода неправильности, а навет перекрочыня власти зо стороны окремых єдиниц. Того рода выпадків не мож робити загальныма для пропаґанды на зовни. Мам, єднако, найполнійше довіря до нашых державных власти і єм доцяп пересвідчений, же в каждым припадку нарушыня, котре дійде до іх ух, заряджат они як найенерґічнійшы досліджыня, а винуваты такых перекрочынь будут срого покараны.

Не мают правды пп. передставникы украіньскых партий, коли утримуют, што рускій нарід одбудувал ся о власных силах, што не мал він дотепер ниякой помочы зо стороны державы, котра николи не ішла му на руку. Панове знают хыбаль найліпше, ци і якы запомогы, і ци і якы будівляны кредиты в готівці, або материялах были дотепер асиґнуваны для Східньой Малопольщы. Панове припомнут си хыбаль найліпше, як высоку субвенцию шторока приділял польскій уряд украіньскому рільничому товариству «Сільскій Господар» і што субвенция выносила річні 300 000 злотых. А кілько субвенций, а кільо пожычок безпосередньо приділил польскій уряд рускым жытелям во Східній Малопольщы, то єст за посередництвом польскых експозитур кас і банків, поминяючы украіньскы? Панове припомянут си хыбаль найліпше, што в часі елементарных катастроф, котры впали перед 2 роками на Східню Малопольщу – не лем уряд, але тіж ціле польскє соспільство пришло зо значучом материяльном помічю потерпівшым през затопліня рускым людям. Неслушны сут адже скаргы п. маршалка Галущыньского, што зо стороны Державы нич дотля не зроблено в напрямі переробліня ментальности руского народу, жебы рускій нарід, котрий стремит до сотворіня свойой державы, міг освоіти ся з фактом, што был анектуваний до Польской Республикы. Панове знате найліпше, кілко разів Полькій Уряд вытігал руку до згоды і яком все была одповід зо стороны пп. украіньскых політыків. Спомяну ту лем хоц бы про остатній побыт міністра Юзефского во Львові, а было то іщы перед пацифікацийом. Неправдиве єст тверджыня п. марш. Галущыньского, што стремлінь до заогніня односин медже рускым народом і польскым зо стороны пп. передставників украіньскых партий нияк не было. В тым місци дозвалям сой звідати ся п. марш. Галущыньского – Што-ж зробили дотепер пп. галицкы украіньскы політыкы, жебы найти modus vivendi медже рускым народом а польскым народом? Што зробили, жебы піднести в очах рускохо народу авторитет державы і власти? Пп. представникы галицкых Украінців повинны, подля мойой опініі, піддати як найскорше як найбільше глубокій ревізиі свій дотоперерішній політычний проґрам, бо коли того не зроблят, то жде іх в очах руского народу банкруция на цілій леніі.

Концепция украіньской державы під протекторатом Німец є нереальна. Рускій нарід николи ся на ню не згодит, хыбаль, же тота концепция буде модифікувана і замінена з выразным выелімінуваньом німецкых влиянь і вылучыньом з ней нашых земель. А в інчым  припадку, жде єй в будучым така сама доля, яку уж раз в 1918 року стрітила. Інтеґрация і безпечніст руского народу єст як найтіснійше повязана з цілістю і безпечністю польского народу, адже думам за свій святий обовязок діяти в напрямі цілковитого освободжыня руского народу спід влиянь дотеперішньой нездоровой для нього і шкідливой політыкы пп. провідників галицко-украіньскых.

Лем діял буду в тым напрямі не дорогом борбы, не дорогом опозициі, лем дорогом згоды і дорогом порозумліня з братнім польскым народом. Як передставник лояльного руского народу стремил буду до його культурно-економічного піднесіня і до цілковитого уґрунтуваня для того народу вшыктых прав, котры Республика ґарантує в своій конституциі і інчым громадянам нашой державы. Вкінци, спостерігам, што становиско пп. передставникив ППС (Польской Социялістычной Партиі), заняте тепер в Соймі што до пацифікациі, остає в сперечности – колотит ся міцно зо становиском, якє заняла в своім часі тота партия в своім львівскым лейб-орґані – ,,Dzienniku Ludowym”, в часі розпочатя пацифікцийной акциі п. посол Цьолкош пополнил свого рода ляпсус, бо гварил про Підкарпатскых Русинів і про Підкарпатску Русь – консеквентно річ беручы, годен был гварити про Закарпатскых Украінців і про Закарпатску Украіну, бо так зовут тамтышній нарід і тамтышню землю пп. передставникы ґаліцийскых украіньскых партий і то на тым самым історычным принципі, на якым они термін «Украінці» приспособлюют до руской нациі в бывшій Ґаліциі. Адже п. посол Цьолкош не має правды, коли утримує, што галицкым Украінцям діє ся кривда, коли урядово окрислят ся нарід жыючий в Східній Малопольщы, як Русинів, а не Украінців і не єст то нияк прибераня назвы згідно з історийом.

Хотіл бы-м іщы посвятити пару слів самій выключно рускій квестиі. В справі розвязаня так тяжкого на перший огляд проблему, якым є рускій вопрос в обшыри границ польской державы, істнуют ріжны і то часто дост протиставны становиска. Некотры польскы політыкы признают інтерес державы в як найскоршым, цілковитым засимілюваню руского народу з польскым народом, адже в цілковитым перекрисліню руской нацийональности, обряду і писовні. Хто знає нашу історию і нашы одношыня, тот знає найліпше, што така асиміляция не даст ся нияк провести і для польской державы не єст нияк потрібном. Державі як такій, не повинно нияк залежати на тым, до якой нацийональности його громадяне належат і яку реліґію вызнают, ци якого сут обряду, лем передовшыткым на тым, якы сут одношыня тых громадян до самой державы.

В рускым вопросі было бы хыбом днес стремити до сотворіня такого чудачного рода громадянина, якым был бы “gente Ruthenus, natione Polonus”. В інтересі держаы єст, жебы “gente et natione Ruthenus” был передо вшыткым “bonus ac diligens civis Rei Publicae Polonae”. Адже, вшелеякы інчы стремліня до розвязаня руской квестиі признаю як шкодливы для державы. Так само блудом было перше выгрываня през некотрых польскых політыків такого атуту, якым был донедавна арґумент, што во Східній Малопольщы треба ся рахувати лем з Украінцями, бо они передставляют лем реальну силу на тамтій обшыри.

Коли Австрия рішыла в роках 1880 розбити Русинів і сотворити на обшыри бывшой Ґаліциі урядову партию, так звану украіньску, то не рахувала ся товды нияк з фактом, што в бывшій Ґаліциі вшыткых Украінців мож было товды на пальцях порахувати. А, прецін, досягнула свойой ціли, а, прецін, таку партию вытворила. Заручам Панів, што тота засуґерувана польскій соспільности украіньска сила є мыдляном бульком, котра в нашым рускым селі днес трісла. Найліпшым того доказом єст тото, што днес рускє населіня, незадоволене з напрямів політыкы украіньскых провідників, чысленно і зо свойой ініциятывы розвязує «Лугы, Просвіты, Соколы, Сільскых Господарів», в котрых дотля єй страхом перед будучом Украіном тримали і што уж днес нарід тот еманципує ся од дотеперерішніх влиянь украіньскых політыків. Природне єст, што і ціле польскє соспільство повинно поперти лояльне рускє населіня в його стремліню до освободжыня спід нездоровых влиянь і приняти єй найосновнійшы постуляты. Прошу мі вірити, што з хвильом –

а/ коли остане положений конец несимпатычной і шкідливой для руского народу політычной аґітациі – веденой в напастливий спосіб през украіньскых священників в рускых церквах,

б/ коли будут закладаны рускы школы, а не украіньскы, адже коли выхованя перейде в певны рускы рукы,

в/ коли польскы рільничы кредиты не будут надале отвераны для кооператыв, остаючых в руках елементів ворого до державы наставленых, лем коли отворит ся іх для лояльного рільничого руского населіня,

д/ коли державны уряды останут обсаджены нашыма певныма людми,

г/ коли буде остаточно залатвлена справа найстаршого руского культурно – освітового інституту «Народний Дім» во Львові през знесіня в ним функциі Урядового Комісаря і през одданя цілого мілийонового маєтку того інституту в нашы рукы, то єст в рукы передвоєнных, правных маітелів.

Товды і цілий меншыновий проблемат на обшыри Східньой Малопольщы в короткым часі буде як найуспішнійше для державы розвязаний, товды рускє село само зробит конец ірреденті. Поміч, котрой днес рускій нарід для приверніня свойой давной силы потрібує, – не передставлят, прецін, днес для польского соспільства так великых трудности, як тоты, з котрыма стрічала ся Австрия в роках 1880-тых, при сотваряню так званой украіньской партиі, маючой служыти за аванґарду німецкого „Drang nach Osten”. І нияк днес є нетяжкє выхованя руского народу на добрых польскых громадян. Реасумуючы тото вшытко, засвідчам, што голосувал буду з Безпартийным Блоком, до котрого мам чест приналежати – за внеском референта, а проти інтерпеляциі през пп. передставників украіньскых партий .

на фото – засіданя Сойму Польской Республикы в 1931 року, здрій вікіпедия