Русиньскы малярі довєдна під єднов стріхов (музею)

Же Русины мали, а і дотеперь мають, міджі собов много вызначных малярів, і же русиньске уменя не є лем, хоць найзнамішый, Адни Варгол, знаме. Многы суть нашыма сучасниками, з многыма ся стрічаме. Суть і такы, котры вже не суть міджі нами, але мали сьме можливость стрітити їх холем раз у своїм жывоті. І суть такы, котрых жыли ґенерації перед нами. Выраховати вшыткы мена нашых малярів, їх творы, то ся з головы не дасть. Стрітнути їх вшыткых довєдна? Ани то, покля не є машына часу. Але стрітнути ся з їх творами і то на єднім місці, то вже таке нереалне не є.

1. новембра 2014 р. проходила в Словацькім народнім музею – Музею русиньской културы в Пряшові вернісаж выставкы під назвов „Образы русиньскых умелців“, котру музей приготовив дякуючі пріватной збірці Петра Микулы з Біловежі і кураторови, спонзорови і співорґанізаторови выставкы в єдній особі – Др. Любови Олейникови, ПгД. із обчаньского здружіня POCITY з Пряшова. Петро Микула не є лем запаленым зберательом уменя, але і довгорічным актівістом Русиньской оброды на Словеньску. І якраз тота выставка є добров нагодов, стрітнути нашых малярів довєдна під єднов стріхов. Через їх творы.

Вернісаж одкрыла директорка русиньского музею Ольґа Ґлосикова, котра першорядо подяковала Петрови Микулови за то, же ся зо своїма образами знать поділити і такым способом, жебы їх могли обдивовати люди, котры прийдуть до музею. І же дякуючі того робить рекламу нашым русиньскым умелцям. Не браковала ани Марька Мачошкова, котра проґрам обогатила своїм незамінительным голосом, кідь зачала співати нашы народны співанкы. Але пришли і люди, котрых творы вісіли на стінах музею, як пані малярька Зузана Осавчукова-Гапакова, ці академічный малярь Андрій Смолак. І тоты ся приговорили як маїтельові збіркы, так і участным. Андрій Смолак зістав докінця мило несподіваный, же там вісіть єден із його образів, о котрім не знав, як і коли дістав ся до збіркы Петра Микулы.

Не зохабив єм собі втечі таку нагоду, жебы єм міг видіти нашых великанів покопі. Досправды є што позерати. А кідь єм там вже пришов, не дало мі, жебы єм з Петром Микулом не зробив курте інтервю. Най ся любьить. Петро Микула і його збірка.

Пане Микуло, днесь є в Словацькім народнім музею – Музею русиньской културы в Пряшові выставка образів русиньскых умелців із вашой пріватной збіркы. Як было повіджене, є то може двадцять процент з того, што маєте зозберане. Коли сьте зачали зберати образы і чом сьте їх зачали зберати?

Уменя ся мі любить довго. Зберати єм зачав, кідь єм ся оженив. Але то было лем таке, же дашто треба купити до дому, або до квартелю. Наперед єм лем ходив на деякы выставкы. Мав єм доброго учітеля, котрый ня водив по выставках, значіть якбач то во мі штось зохабило. Поступно єм собі ку тому зачав куповати літературу, зачав єм ся в тій проблематіці школовати, также з такого аматерьского приступу то перешло на фаховый приступ ку тым ділам. Кідьже в збірці не можу мати хаос, по часі, дакілько роках, єм собі повів, же буду творити збірку русиньскых авторів з теріторії Підкарпатя і Словакії. Так даяк єм зачав зберати. Приходжу на то, же іщі і теперь ся лем учу, якых сьме мы, Русины, мали великых умелців. Суть і такы великы малярі, котры вже не жыють, але маєме і жыючіх великых умелців. Є їх много. Выставка і зато єм лем даякым перерізом тых авторів, бо музей іщі не є в такых условіях, жебы быв приготовленый на великы ґалерійны події. Зробили сьме то в бойовых условіях, жебы люди холем дашто виділи. Най видять, може і школярі, кідь ту прийдуть даякы, же Русины были і великы малярі, умелці.

В Ужгороді была в першый половині двадцятого столітя преславлена русиньска малярьска школа, котра ся дала порівньовати з хоцькотрыма европскыма малярьскыма втогдышніма школами. Мате у своїй збірці образы вызначных малярів, котры якраз вышли з той школы і в тім часі дійствовали?

Школу засновали Адалберт Михайловіч Ерделій (властным меном Бела Гриць – позначка редакції) і Йосиф Йосифовіч Бокшай. Од Бокшая ту мам оріґінал образ із назвов „Важецькы лукы“. Мам і далшу ґенерацію малярів як Мартон, Кашай – суть то народны умелці Україны. Од них суть ту прекрасны образы, значіть вшыткых кличу, най прийдуть посмотрити і най видять, якых умелців сьме мы мали.

Образы котрых може такых найвызначнішых русиньскых малярів можуть люди на выставці, котра была днесь одкрыта в музею, видіти.

З нашых, значіть ту з Пряшовіского реґіону, маєме ту теперь такых майстрів як пан Ґай, Даньо, Смолак, пані Осавчукова-Гапакова, пан Гапак… Дакотры жыють, дакотры вже не жыють, але суть такы вызначны, же кібы жыли в Братіславі, та суть давно народны умелці. Лем Пряшів дакус далеко од Братіславы. Мам ту і народного умелця, котрый ся переселив до Братіславы – Дезідера Міллія. Він походив із Кийова. Мам ту і малярів із Закарпатьской области. Жыючій наприклад Василь Чурей – заслуженый умелець Україны, Юрій Саркевіч, котрый ту быв і днесь. З нежыючіх вже єм споминав, же ту є Бокшай, Кашай, Мартон. Є ту і Борецькый, котрый ся народив в Ублі і потім жыв Кошыцях. На вельо єм істо забыв, бо образів є ту много і є на што позерати.

Міджі Русинами были і люди, котры робили скулптуры, пластікы… Зберате лем образы, або маєте у своїй збірці і даякы пластікы?

Пластікы іщі не мам. Але при тім вопросі мушу спомянути пані Осавчукову-Гапакову, котра є наш, доволю собі повісти, русиньскый Бенка. Барз собі єй ціню. Она робить і платіскы і робить прекрасны сухы пастелы, олійовы мальбы. Є то сестра пана Гапака, нашого умелця, котрый вже не жыє. Од нього ту таксамо мам дакілько ґрафік о олійовых мальб. Но як єм повів, пластікы затля не мам.

Є ту двадцять процент із вашой збіркы. Увидиме і далшы?

Бісідовав єм із пані директорков Ґлосиковов і плануєме робити такы выставкы, де ся будуть презентовати будь даякы юбіланты в ґрупі, або авторы окреме, од котрых ся наприклад выставить двадцять образів. Тото є такый переріз кріз нашых малярів. Має то быти тягло про людей, жебы знали, же маєме такых умелців. Потім то вже будуть шпеціфічны выставкы. І за тоту выставку ся хочу подяковати пані директорці, же мі то уможнила. Подяка належыть і Любови Олейникови, котрый є головным спонзором і співорґанізатором выставкы.

Мате у своїй збірці даякы образы, ку котрым мате шпеціфічне, „сердцьове“ одношіня?

Мам. Суть то образы, де є намальована моя рідна церьков, де суть нашы дворы в Біловежі, образ із біловежскым кошикарьом, котрый намальовав чеськый академічный малярь Ян Карел Яновскый в 20-тых рока ХХ- столітя… Просто суть то образы, котры суть повязаны з нашов културов а із моїм рідным селом. Але ку вшыткым образам мам одношіня. Просили ся ня, ці не продам тот, або тамтот образ. Я тяжко продавам. Даколи вычерям, кідь мам од даякого автора в збірці того веце і од другого не мам нич, але мі ся образы тяжко продавають. Радо їх купую, нерадо продавам. Є то зато, же собі тых авторів ціню. І знам, же тоты, котры не жыють, вже мі новый образ не намалюють. Зато їх тримам про себе і по догоді з пані директорков музею їх знам довгодобо запожычіти про наш музей.

Основный вопрос на конець. Кідьже многы, котры будуть інтервю чітати, на вернісажі не были і може будуть хотіти прийти посмотрити на Вашу збірку, до коли продовжує выставка в музею?

Як сьме бісідовали з директорков, є можливе, же то ту буде цілу зиму. Може по часі дашто ку тому придаме, дашто ся доповнить, вычерять, также тоты, котрых образы інтересують, можуть хоцьколи прийти.

Дякую.

Петро Медвідь

(Статя была надрукована в новинках Інфо Русин ч. 19-20/2014)