Григорий Пецух (1923-2008) – різбяр і автор славного лемківского памятника

В 2023 р. споминаме на дві округлы, і до того повязаны зо собом, річниці. Перша з них, яка выполнила ся 23. січня/януара, то 100. річниця народжыня лемківского різбяря Григория Пецуха (1923-2008). Друга – то 60. річниця подій, якы проходили в Устю Рускым – одкрытя славного памятника посвяченого лемківскым партизантам і «добровольцям», котрого автором як раз был Пецух.

Жытя Григория Пецуха, хоц може мало знане в такым штоденным просторі лемківскых справ, было жытьом богатым в народну творчіст. Пецух творил в дереві, камени, глині і ґіпсі. При тым явил ся в даякым періоді свого жытя творцьом єдного з найважнійшых лемківскых памятників.

З Фльоринкы до Закопаного

Григорий Пецух вродил ся 23. січня/януара 1923 р. во Фльоринці (західня Лемковина) в родині Івана і Меляніі. Період тот, треба признати, мало был описаный в подібных тій біоґрафіях, а тіж в споминах самого Пецуха. Певністю подавал, што коли был іщы дітином, уж товды звертал увагу на типовы лемківскы ремісничы творы – капличкы ци придорожны кресты.

Молодый артиста дорастал в хыжы, яка была близко з фльориньском грекокатолицком парохійом св. Михала Архангела (дідо і няньо были церковниками). Быти може і зато стало ся так (за справом товдышнього настоятеля во Фльоринці, студиты о. Іларіона Денищука), што в 1937 р. трафил до Свято-Успеньской Унівской Лавры Студийьского Уставу. То як раз тот вызчаный грекокатолицкій монастыр стал ся місцьом його першой школы. В Уневі вчыл ся на кравця (школу закінчыл в 1939 р.). В доступных джерелах мож найти, што в тым часі зробил в липовій дощці рельєф митрополиты Андрия Шептицкого (якій пак мал нагоду му передати).

Вчас ІІ світовой войны німецкы окупанты вывезли 17-річного Пецуха на примусовы роботы близко Гамбурґа. До рідного села вернул на коротко в 1945 р., бо о рік – в 1946 р. – вступил до різбярской школы в Закопаным. Од тамтой поры на дальшы рокы свого жытя звязал ся раз з том місцевістю. Што цікаве – Пецух не был выселеный в рамках Акциі «Вісла», кєд же в тым часі жыл на Підгалю (хоц формальні певністю был ньом обнятый). Його ціла родина была выселена до зеленогірского воєвідства.

Державный Ліцей Плястичных Технік в Закопаным завершыл в 1950 р. Пак пішол студиювати на Выділі Різбы Академіі Красных Штук в Варшаві, де в 1956 р. отримал диплом в Працовни Різбы проф. Марияна Внука.

Пак зас пришол жыти до Закопаного. В роках 1955-1977 вчыл різбы в Державным Ліцею Плястичных Штук ім. Антоні Кенара в Закопаным (сам был учеником патрона школы). Завершыня учытелюваня наступнило в неприємных для него обставинах – в 1977 р. был вышмареный зо школы – враз з ученниками вырізбил бюст ґен. Владислава Андерса, што в комуністичным періоді было очывидно заборонене (як прояв реакциі).

В Закопаным остал уж до свойой смерти. Григорий Пецух помер 24. листопада/новембра 2008 р. Похореный єст на цмонтери на Пардалівці.

Од джерел до сучасности

Його дебют был в 1957 р. вчас краківского Елімінацийого Показу Різбы. Од тамтой поры брал участ в більше як 100 ґруповых выставах і 20 індивідувальных показах, якы через вшыткы рокы проходили в Польщы і за границьом. Явило ся тіж пару посмертных выстав (остатня в 90. річницю його народин в Каштелю в Шымбарку).

Найбільше його творів было выставлюваных в Польщы, але окремы презентациі проходили в ЗША, Нідерляндах, Норвеґіі, Австриі, Німеччыні, Франциі, Мадярах, Болгариі, Чехословациі, Украіні і Росиі. Різбы Григория Пецуха находят так в приватных руках, як і державных інституциях (м.ін. в Татряньскым Музею в Закопаным, Округовым Музею в Новым Санчы, Нацийональным Музею в Варшаві ци Нацийональным Музею в Познані).

Творчіст Пецуха являт ся тым більше інтересуюча, што сігат людского пракоріня – поганьской і християнькой давнины. В тот спосіб, з таком інспірацийом, творил в дереві ріжны звірята (медведі, левы, коровы, коні, бараны ітд.), але самособом представлял і люди. Подля клясифікаций різбы, його творчіст зачысляна є до традициі народного образуваня. Просту форму отримувал з деревяного грубого пняка, котрого сурову основу різбил дрібныма глубокыма нарізами.

Окремым його заінтересуваньом была природа – часто тота карпатска, котру запамятал з молодых років. Критикы достерігают, што Пецух різбом старал ся вказувати на гармонійне спілістнуваня чловека з природом.

Григорий Пецух был заанґажуваный в структуры Украіньского Соспільно-Культурного Товариства, в періоді свойой активной працы дописувал на «Лемківску Сторінку» тыжденника «Наше Слово». Серед його робіт, якы посвячены были украіньскій культурі і істориі, мож вычыслити м.ін. вырізблены в дощці портреты Тараса Шевченка і Івана Франка. В 1972 р. вырізбил портрет-барельєф Богдана Лепкого на Раковицкым Цмонтери в Кракові.

Не зосереджал ся лем на різбі в стислым розумліню той обшыри. Занимал ся тіж проєктуваньом памятників – так м.ін. зробил памятникы на гробах своіх родичів в Лаґові (днешнє любушскє воєвідство).

Артиста заслинул і в польскій кінематоґрафіі. В фільмі «Фараон» Єжы Кавалеровича, кіновый Рамсес ХІІІ сідит на гебановым престолі вырізбленым Григорийом Пецухом. Образ был номінуваный до Оскара в 1967 р.

В 1991 р. TVP зреализувало пілгодинный фільм о жытю і творчости Григория Пецуха під назвом «Wydobyłem rzeźbę z lasu». Окрем того, на тему артисты явило ся вельо інчых дописів, принагідных летучок до выстав ци споминів. Більшіст з них, в тым приміры його творчости мож найти на сайті му посвяченым pecuch.art.pl. Оціняный был вельома престіжныма нагородами.

Лемківскій памятник в Устю Рускым

Певністю найважнійшым його твором присвяченым лемківскій справі єст памятник партизантів і «добровольців» до Червеной Арміі і Народной Ґвардиі, якій в 1963 р. станул в центрі Устя Руского.

О вазі подіі з 22. липця/юлия 1963 р. писали уж нашы попередникы. Одкрытя было торжеством, якого ініцияторами были Михал Доньскій, Павел Стефановскій і інчы лемківскы діячы тамтой добы. До спілпрацы запрошено як раз Пецуха, котрый як артиста – різбяр запроєктувал, а пак поставил вельостінник. На подіі в центрі Устя Руского згромадили ся люде, што пришли на перше такє лемківскє свято. Шыроко зышол ся нарід з Лемковины, з выгнаня, пришли делеґациі Лемків з Америкы, Совітского Союзу і Чехословациі.

Знаючы контекст тамтых часів, треба додати, што памятник на долгы рокы зъєднал самых Лемків. Был він поставленый по выселінях (такой лем по 16 роках) через самых Лемків, якы змогли на ним выписати інскрипцию по лемківскы (хоц подля офіцияльного становиска комуністів такого языка як лемківскій не было).

Памятник стоіт доднес – в центрі Устя Руского, хоц не так давно польскы власти наказали змінити зміст поміщеных на ним таблиц – в звязку з декомунізацийом. Щестливо – повело ся подолати. О тых змаганях чытайте за тым і за тым мотузком. Архівну реляцию з одкрытя памятника мож чытати в статі еміґрацийного діяча Миколая Цисляка.

Лем спомнийме, што Стоваришыня Лемків кінцьом 2022 р. выступило до Міністерства Внутрішніх Справ і Адміністрациі о дотацию в 2023 р. на сфінансуваня упамятнінь округлых річниц – одкрытя памятника (1963 р.) та 100. річниці народжыня його автора – Григория Пецуха. Рішыньом Міністра грошы не были признаны.

З нагоды 100. річниці народжыня артисты в остатніх днях явила ся кольорова публикация під назвом «Rytm natury», автором котрой єст проф. Катажына Хрудзімска-Угера.

фот. www.pecuch.art.pl і Galeria Rzeźby Grzegorza Pecucha