Раз, два, три – Самы пяткы

Раз…

камарат з Коросна – тот, котрий зазнал такой зимы, же аж му замерзла палюнка в авті – оповіл мі, же в вісемдесятых роках, разом з родичами, пробывали в місті Тольятті в Совітскым Союзі. Товды, довєдна з репрезентацийом трудящых з інчых комуністычных держав (в тым з фабрыкы Червена Звізда зо Сербіі) трудили ся над реалізацийом пляну доказаня перевагы совітской моторизациі в фабрыці авт ЛАДА над систематычно банкрутуючыма західніма концернами. Там же, цілю дополніня ідеолоґіного вкладу до продукуваных машын, забезпеченo ім екскурсию до славного міста Ульянівска (перше Синбірск). Іхали автобусами піл дня, жебы трафити до головной атракциі славного міста, т.є. до Ульяновского музею-мемориялу Леніна. Інжынєры од машын, на місци, попали під векшу порцию інчого рода інжынєриі. Мали про тот ідеолоґічний рід свойой професиі радше мале знаня. Трудящы ся екскурсоводці мало вказували, зато дуже поплітали, як тяжко хворы. Выполняли задачу поставлену перед нима през необхідніст історычного процесу. Властиві, в музею, побудуваным на материялістычній ідеолоґіі, мало было материі, переважала духовіст. Але дало ся і там найти дашто інтересне. Мого знаємого заінтересували згромаджены в єдным місци цензуркы, шкільны свідоцтва будучого героя вселенной, провідника революциі. Адже Ленін, як вшыткы знают, был од маленька генійом, вчыл ся найліпше, як бы сой мож уявити. Властиві, то він ся ани не мусіл вчыти. З оцін выходило єдно. Ленін ходил до школы лем прото, жебы од нього навчыли ся дачого інчы ученикы і самы учытелі.

Стоп! Пристанме. Окрем єдного! Єдиного фатального припадку. Той оціны, котру му поставили підлы контрреволюцийонеры, закала людства і прокляты невдячны завистникы. Самому Ленінови сміли напаскудити на ціле жытя в папері. Достал «четверку» з лоґікы. Лем подумайте, зо вшыткого, в тым з православной реліґіі – пяткы, а з лоґікы фатальне штырі. О чудо, той оцінкы през вшыткы рокы нихто не вымазал. Не поправил на правильну. Тому, котрий реалізувал лікбез, хтоси без серця дал “4”.

Два

Єдным з першых проґрамів, котры вызвучали в радию Лем.фм в 2011 році, был тот, котрий найбільше розчервеніл лиця украінізаторів родом спід Бескіда. Голосно, шак през радийо, припомнена была правдива – што не єст без значыня – істория основаня, дальшы подіі і інчы факты повязаны з «Лемківском Ватром». Там зацитувана была і антилемківска пропаґанда, котру роками сервували тоты, котры ватру переняли. Забрали єй з рук правдивого і єдиного орґанізатора, т.є. Ансамблю Пісні і Танця Лемковина з Білянкы. Найбільшу констернацию слухачів радия выкликала наведена опінія, выголошена зо сцены през єдну з голов, о тым, з яком то історычном подійом асоциює ся його украіньскій орґанізациі, котра ся зове «Объєднаня Лемків», вчыня лемківского (!) языка в школах.

По тій авдициі пришли до редакциі листы. Єдно писмо было од пана нияк не постоваришеного, а як сам признал – більше объєднаного, в котрым написал мі, жебым му іщы раз повіл, ци то правда? Бо він чує – на своі уха – лем не може повірити. Як то найбільша народова траґедия Лемків може быти зрівнана з вчыньом лемківского языка в школах? Признам ся, же і я, товды, і доднес, так як він, не можу в тото повірити. Товды оцінил єм тоту выповід в такій спосіб, же заслужыл єм си на радикальні звучачу опінію інчого радикала, насмарувану на якысым форумі. Єдно лем з того потішаюче, што нашли ся товды проукраіньско наставлены люде, з котрыма міг єм согласити.

О зорґанізуваня вчыня лемківского языка в школах по 1989 р. в Польщы выстарала ся найбільша лемківска соспільна орґанізация – Стоваришыня Лемків. Треба бы розповісти про початок тых ідей, старань, стремлінь і припомнути особы, котры ся той задачы підняли. Прецін од зачатку орґанізуваня лемківскых шкіл не ждали на них ниякы гоноры, етаты, ци навет підпора з боку стоячых з боку. Але про тоты часы зачатків роботы першых Силачок[1], творців підручників, букварів і словника, обіцюю осібний текст, котрий праві мам в голові поскладаний. Днес, припомну раз котрисий, не про деструкцийны діяня, котрых Украінці з чередом союзників родом з Лемковины мают на учті велиикій мішок, ани навет не про факты, лем про опініі, слова, котры мечут некотры, в іх розумліню, безкарно.

Ні, не беру ниякых опіній на свою тему особисто. Не одпишу тому, хто бы мі написал, што єм гарді почесаний, же нон має червений ніс. Нич з того. Може мі быти даколи звычайні, по людскы, прикро, же хтоси оцінят ня так, або шак, коли я про себе мам ліпшу опінію. Каждий має право до свого погляду на того, ци сесе. Шак выміна вісти, новинок і інтерпретациі фактів – т.є. опіній, то основа при будуваню меджелюдскых реляций, комунікуваню ся, інформуваню, а особливо – то основа журналистыкы. Ліберальні наставлены новинарі мают в звыку фурт радити – я не согласний з Твоіма поглядами, лем зроблю вшытко, жебы-с міг іх голосити.

І ту – найважнійше, о чым мал бы тот текст быти. На зовнішнім форум по ватряным проґрамі вказала ся чыйса опінія. Не про радийовий проґрам, котрий міг быти оцінений ріжні, лем про цілу орґанізацию. Про Руску Бурсу. Хтоси, оправдаючы ся одраз, же не єст прихыльником Объєднаня Лемків (та де бы дакому такє на мысель пришло?) по выслуханю проґраму оцінил, же ціле Стоваришыня Руска Бурса презентує крайний радикалізм і крачат по дорозі пошырюваня ненависти. З жальом Ромашка додал, же перестає быти симпатыком Руской Бурсы. Текст, котрий зо сцены выголосил фунеральний вершодавця, остал претекстом для голосителя правды, же то Руска Бурса шырит ненавист.

Вшыткы члены стоваришыня перестали ся йому любити, лем з той причыны, же єден, двоє, або троє участників проґраму повілo про факт, котрий в іх опініі є важний і повинны го знати вшыткы Лемкы. Ромашка хотіл, жебы про такє не бесідувати, тримати в секреті, серед лемківскых кошмарів, болота і фафриндя. Бо то єст шыріня ненависти.

Три

Офіцийні поданы сут статистыкы вчыня лемківского языка за остатні рокы. Адже, вчыня ведене єст в 35 школах, а на курсы записаных є 281 учеників, котры записали ся декляруючы приналежніст до лемківского етнікум. Лемківского языка вчыт ся в основных і середніх школах, як тіж, мож го студиювати на університеті. Першы абсольвенты можут гонорувати ся зданым матуральным еґзаміном з лемківского вариянту русиньского языка. Дотепер оціну на матуральній цензурці з лемківского языка має двох молодых люди, котрых дідове были выселены в Акциі Вісла на землі західньой Польщы. Прото о оціну слів нещастника зо Ждыні найліпше бы было звідати тых двох.

Я, зато, в згоді зо своіма языковыма поглядами выставлям позитывну опінію про вчыня лемківского языка в школах. Одраз тіж, ясно задеклярую свою безкритычні позитывну опінію тым, котры хотят ся вчыти лемківского языка, а Лемками ся не чуют. Напишу більше. Єм за тым, жебы в зорґанізуваний державом спосіб могли ся вчыти тіж тоты, котрым ся лем такє задумат, а не мают польского паспорта. Ім тіж право повинно давати можливіст вчыня на такых самых условях, як Лемкам – громадянам Польщы.

Я, коли ся тримам своіх вартости, хотіл бы-м перепросити учеників і учытелів лемківского языка за підлы речыня представника вершуваной творчости. Не мож, коли ся вызнає тоты самы принципы, оцінювати інакше опінію про вчыня лемківского языка, ци вводити даякє нюансуваня. Збераня ся в стрій єдиного справедливого, котрий оповіст зас банальне «неідеолоґічне» циґаньство: же сут “такы” Лемкы і “такы”, а каждий з них має право до рівноважных оцін, не операт ся на етычным стандарді, котрий міг бы безстороний чловек голосити. Кєд так, Ромашко, буд консеквентний, коли, подля тебе, ціле Стоваришыня Руска Бурса пошырят ненавист, тримай ся своіх принципів і дай дозвіль і мі, жебы-м, як ліберальний журналиста, мал право інчым повісти, же в моій оціні тото, што голосиш, єст неправдом. Же твоя опінія то лож, з котрой бє фобія. Шак, коли каждий має право до рівноважных оцін і сут они єднако правдивы, то іх єм написал. Зеро – єден.

Опінія форумовича Ромашка про вчыня лемківского може зас быти вельозначна. Коли належыт він до коаліциі узнаючой вчыня лемківского языка за катастрофу рівну подіям з літа 1947 рока, то повинно шак му залежати на голосным голошыню той його «правды» і борбі з вчыньом. Коли не думат так, як братя козацкого роду, то повинен тіж не ганьбити ся, лем тамты слова Украінців з объєднаня ясно опротестувати. Зато, коли не мат ниякой опініі про вчыня лемківского языка в школах, і не знат ци то добрі, ци злі, же ся го вчыт, не повинна му вадити ватряна авдиция в Лем.фм.

Так, або інакше, з лоґікы “4” буде і так за гідні.

[1] Стефан Жеромскі, Силачка, новеля з 1895 рока, шкільна лектура, котра описує долю пары молодых ідеалістів – дохторя і учытелькы, котры на провінциі берут ся за роботу серед бідоты, жебы, не стараючы ся про своі карєры, щестя, ци навет любов, нести освіту і цивілізацийний поступ. Сут простодушны як діти, бо не обзерают ся на опініі, конформізм інчых, або економічны факторы. Наголовкова Силачка до кінця не піддавала ся в борбі про своі ідеалы.

Богдан Ґамбаль – спілпрацівник радия ЛЕМ.фм

 Парі Комбо – Я, моя душа і моя свідоміст.