Янко Липиньскый зо Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска мі перед даякым часом закликав. Повів мі, же продовжує третій рік проєкт Чемериця, котрый є заміряный на охорону люьскых прав, на охорону прав народностных меншын і на право хоснованя свого языка і здобываня освіты в нім. В рамках того проєкту было напланованых і шість лекцій на ґімназіях в реґіоні северовыходной Словакії, значіть в реґіоні, де жыють і Русины. Вопрос поставив ясно: ці бы єм ішов тоты лекції про діти на ґімназії робити. По пару секундах роздумованя єм то взяв, а треба повісти, же-м то взяв з „малов душов“.
Лекція складать ся з того, же наперед діти посмотрять філм Йосиф і його братя і потім на основі історії, дало бы ся повісти од „русиньского Адама“, через співзаснованя Чехословакії аж по смутну долю Русинів в комуністічных державах по Другій світовій войні і їх нове возроджіня по 1989 році, пояснюю дітям то, як неправилне є зробити з дакого жытеля другой катеґорії, лем на основі того, же належыть ід даякій народностній меншыні, якы неблагы єфекты має то, кідь вам хтось предпише, якой маєте быти народности, якый язык є ваш материньскый і літературный… Просто, намагм ся їм пояснити то, же є неприпустне, жебы ся таке штось іщі даколи повторяло і акцентую, жебы права, котры днесь маєме, і котры ся дотуляють і народностных меншын і їх охороны, не брали як што природне. Бо оно ся то зо дня на день може змінити так, як ся то вже зо дня на день змінило в минулости. І же лем пару кілометрів за словацьков гарніцов то природне не є ани днесь, бо Русины, корінный народ Підкарпатя, котре Бенеш якбы лем лускнутьом палця дав Сталінові, хоць му Русины помагали освободити Чехословакію, не суть на Україні доднесь вызнаны.
Малу душу єм мав з простой причіны. Зо вшыткых боків слухаме о тім, же молоды люди не мають інтерес о історію, не мають інтерес і рішіня важных справ, інтересує їх лем інтернет, компютеры, забава, гры… і міг бы єм продовжовбати. Значіть, бояв єм ся, яка буде їх рекація, кідь там прийде іщі даякый „Русначок“, жебы їм пояснив складну історію свого народа і жебы в них о правах народностных меншын і Русинах пробудив інтерес. Помыляв єм ся. І єм радый. І навеце, єм богатшый о два основны факты.
Факт першый. По штирьох лекціях на штирьох школах знам, же ся стрічам з позітівнов реакційов дітей. З інтересом смотрять на філм о страшных оптаціях, коли на основі лжі пожертвовали в Празі наш народ, вывезли го на Україну, взяли му гражданьство Чехословакії, жебы Сталін дозволив вернути ся Чехам з Волині до Чехословакії. З інтересом слухають о історії Русинів, о тім, як важне є, жебы нихто не посуджовав чоловіка на основі того, же є членом народностной меншыны, як є важне, жебы му нихто не предписовав, яка є його народность і якый є його материньскый язык. З інтересом слухають, з інтересом реаґують. Не буду вже ани розоберати мій шок з того, кідь ня по лекхіях чекав аплавз і правду повісти, ани не знам за што.
Факт другый. Тот дакус смутнішый. Міджі ґімназії, котры будуть мати лекцію, были выбраны і школы в Снині і Свіднику. Все ся звідам на зачатку лекції, і кідь єм быв дома в Пряшові, ці ту є дахто Русин. Покля в Снині, котра ниґда не была русиньскым містом і Русины там у великій мірі пришли примушено, кідь будовали Старину і залляли нашы села, приголосила ся к Русинам може половина дітей, у выкладній скрині комуністічной українізації, у Свіднику, ся мі ку Русинам прголосило може пять дітей. Звідав єм ся, ці суть ту іщі люди іншой народности. Ніт. Решта были вшытко „Словаци“, лем, як єм пізніше дізнав ся, Словаци з русиньскыма призвісками. Єден із тых „Словаків“ мі повів і то, же він думать, же на тім не є нич плане, кідь Словаци мають ліпшу позіцію в сполочности, як меншыны, бо Словакія належыть Словакам. Выяснили сьме сі то. Наконець зрозумів.
З тых двох фактів нам выходить тото. По перше, кідь нам днесь будуть колеґове зо Союзу Русинів-Українців ці деякых „Об’єднань“ бісідовати, же їм іде властно о тото саме, всокотити нашу културу (розумій русиньско-україньску, ці лемківско-україньску), най ся посмотрять на плоды свойой українізачной роботы наприклад у Свіднику. Реалность така, же ся їм подарило лем єдно. Тоты діти ся не голосять ани ку Русинам, ани ку Українцям, голосять ся ку Словакам. Ґратулую екуменістам, же ся їм дарить прискорити процес асімілації з майорітов, бо такый є досправдовый резултат їх роботы. В Снині, де їх не бичовали українізаторы, але скоріше домашнє жытельство, котре Русинів зо сел не витало з пукетами, скоріше навспак, хоць Русины там не пришли добровольно, собі наш народ всокотив свою ідентічность омного веце і передав єй своїм дітям.
І по друге, не выгваряйме ся на молодых, же не мають інтерес. Поставме ся перед дзеркало і повічме собі одкрыто, хто ту досправды не мать інтерес. Кідь вырахуєме вшыткы тоты проєкты, фестівалы, многы абсолутно несмыселны проєкты, котры сьме за 25 років зробили, кілько з них было о тім, жебы сьме ходили по школах, і жебы сьме нашым, але словацькым ці польскым дітям, передали дашто о нас, жебы майоріта знала о нас веце і жебы нашы русиньскы діти гордо голосили ся ку своїм коріням. І не рахую теперь навчаня языка. Пишу о освітній діяльности. Діти мають інтерес о то, што їм мы будеме пропоновати. Покля їм не пропонуєме нич, або барз мало, потім не бісідуйме, же інтерес не мають діти, але признайме, же інтерес не маєме мы. О діти. Кідь то не зміниме, так тото є путь до нашой загубы.
Петро Медвідь, Пряшів
(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)
ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА
на фото. лемінґы (лат. lemmus lemmus) джер. вікіпедия