Познакомме ся, українізаторы

Думка вытворити учебник, котрый бы школярям основных школ на Словакії дав холем основны знаня о народностных меншынах є без похыбы добра. Но в одношіню ку русиньскій народностній меншыні бы сьме могли парафразовати російске „хотели как лучше“ з малов змінов, же дарить ся як лем найгріше.

Познакомме ся, народностны меншыны (Zoznámme sa, národnostné menšiny) є назва книжкы, котру мав на старости приготовити Державный педаґоґічный інштітут (Štátny pedagogický ústav), і котра мала служыти як учебник про школярів основных школ. Днесь бы уж публікація мала быти лем приручником про педаґоґів, котры бы з нього мали учіти дітей о державов вызнаных 13-ох народностных меншынах, якы жыють в републіці. Тота зміна, ці книжку буде тримати в руці каждый школярь або лем учітель, нич не мінить на тім, же в сучасній верзії не може выйти. Іншак бы Русины мусили жадати стягнутя публікації зо школ, і то бы мало быти тото найменше „пекло“, котре бы ся в такім припаді з боку той меншыны мало зачати робити односно зодповідных інштітуцій.

Де є властно проблем, кедь часть, котра пише о Русинах приготовили такы русиньскы капаціты як Павел Роберт Маґочій і Анна Плішкова? Там, де текст Маґочій і Плішкова не приготовльовали, і де дакотры їх крітічны позначкы дотеперь не были акцептованы. В части, котра пише о Українцях на Словакії і в части, котра має быти спередсловом, вступом до книжкы, в якім ся властно робить мож повісти основне резуме.

Хоць многы спорны моменты в части о Українцях были наконець змінены, є величезным знаком ароґанції, кедь од капаціт на проблематіку україньской меншыны пришов до редакції наперед текст, де ся не писало о Українцях, а о Русинах-Українцях, русиньско-україньскім населіню, културі ітд. І так стоїть вопрос, на котрый собі може каждый одповісти сам, же в якій державі жыєме, кедь хтось може так флаґрантно, ароґантно, без того, жебы ся бояв, же буде за то санкціонованый, загнати текст, котрый є ясно проти словацькых законів, котрый не признавать єдну із вызнаных народностей. Звідам ся, ці бы то никому не перешкаджало і было бы то выдане в такій верзії, покля бы ся не озвали як раз авторы тексту о Русинах. Як може быти така сліпота у робітників державных інштітуцій? І не є то тиха підпора українізації, дякуючі різным ниткам, за котры україньскы лідры через свої контакты тігають дотеперь? Были бы сліпы робітниці державных інштітуцій, кебы таке штось робило ся на іншій меншыні, не русиньскій?

Текст о Українцях быв по інтервенціях зміненый. Підпоры русиньской позіції ся нам дістало і од Словацькой академії наук, но не вшытко было змінено. Якбач ани найвысша наукова інштанція на Словакії не є доста кваліфікована в тім, жебы знала наукову правду, тоту знають десь інде. Найвекшым проблемом зіставать текст вступу до кникжы, де ся українізує, як кебы ся публікація выдавала в році 1988, а не 2018-ім.

Вже лем то, же о Русинах і Українцях є у спередслові зробленый єден сполочный абзац, є маніпулація першого ранґу, котра у чітателя може выкликати почутя, же тоты дві народности суть штось, што є тото саме, лем якось розділене. Автор вступу давать єдну мапу населіня – сполочну про Русинів і Українців, бо за його думками не мож встановити точно, котре село є чісто русиньске і котре україньске. Лож переблечена за науковый погляд є все лем лож. Будьяк добрі бы то лем не зробив автор тексту, а він то навеце зробив плано.

Маєме предці резултаты перепису населіня. Маєме села, де не є єдиной україньской душы, записують ся там лем Русины, самособов і Словаци, кедьже асімілація продовжує, але як не мож встановити, котры села суть русиньскы? Проблем не є у встановліню русиньскых сел, а в тім, же по останім переписі уж ани не мож порядні найти села, де бы было Українців над 20 процент, жебы были означены як україньскы. І так треба паразітовати на селах русиньскых, бо окрема мапа україньского населіня бы была властно мапа порожня.

В тексті ся так само дочітаме, же сьме єдного походжіня. Дочітаме ся, же існованя двох окремых народностей на Словакії, то лем резултат двох орьєнтацій. Значіть не два народы, а дві орьєнтації. Або же Українці на Словакії ся беруть за часть етнічной ґрупы „наддніпрьовскых Українців“, то цітація тексту, покля прихыльници русиньской концепції ся беруть за четвертый конарь восточнославяньскых народів вєдно із Росіянами, Українцями і Білорусинами. О Українцях з Габуры, Уяку ці Улич-Кривого, котрых предкове пили воду із Дніпра ани не буду нич бісідовати, бо сміх то є сам о собі, кедьже не быти комуністічной політікы, нихто „наддніпрьовскый“ бы ту якбач не быв. Но коментовати собі заслужыть то, же Русины не суть прихыльници якойсь концепції, а членове окремого народа, значіть їх членство у ґрупі восточнославяньскых народів не є лем їх пересвідчіня, а факт, нарозділ од тверджіня, же хто суть Українці на теріторії Словакії, і де їм зачаток. В книжці так мож найти блуды, потім і блуды, а іщі і брехні кличучі до неба – чоловік собі може выбрати.

Остатня верзія книжкы, котра має служыти, жебы навчіти дітей о меншынах, є в припаді Русинів вшыткым, лем не о навчаню дітей, хто суть Русины. Інфікація такым блудом не є небезпечна лем в тім, же діти майоріты або іншых народностей дізнають ся о Русинах лож, або полоправды, котры чоловіка прямують ку приятю лжи як правды. Інфікація такым блудом є огрожіньом і про дітей русиньскых родічів, котрым ся в школі впечатить неправдивый образ о властній ідентічности, з чім можуть українізаторы пізніше робити далше, як раз на тых, котры в тім выроснуть, і на котрых они потребують паразітовати, бо україньску меншыну вже не посилнять нияк іншак.

Є потрібне, жебы перед схваліньом дефінітівной верзії были акцептованы крітічны позначкы русиньскых представителів, котры ся знова загнали. Бо покля бы публікація вышла в такій верзії, діти не познакомиме з Русинами. Діти ся так акурат познакомлять із українізаторами – комуністами, націоналістами, бо там є жрідло українізачной політікы, з теоріями, котры хотять брати право Русинам быти Русинами. Навеце з тым, же о тім ани не будуть знати, же ся учать комуністічну і націоналістічну політіку, а не хто то Русин.

Покля позначкы Русинів не будуть акцептованы, досправды є жаданя стягнути такый учебник з друку, зо школ тото найменше, што Русины будуть мусити зробити. Но покля ся позначкы акцептують, і так нам зістануть вопросы. Наприклад, як є можливе, же таке штось мусиме рішыти іщі і в році 2018, же не є автоматічным, же такы тексты до редакції ани не прийдуть або же не є автоматічным, же такы тексты ся не вышмарять через облак, кедь уж прийдуть, без того, жебы на то Русины мусили тискати як майстер на ґатер.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА