А то направду серенча для нас, журналистів – трафити на доброго респондента! І тым разом мали сме таке щестя. На знимці сут єдны з тых — днеска уж немногых – люди, што добрі памятают давне, іщы лемківскє село Поляны. То Михал Ґрозяк і Анна Штельма (з дому Ардан). Але… ци самы тоты люде з Полян Мысцівскых мали серенчу?
…Осіню 1944 рока Поляны были розділены: єдну сторону заняла радяньска армія, другу – армія німецка. Фронт, евакуация, выселіня… Тото, же вчас Карпато-Дукляньской операциі мешканців Полян евакуували на дальшы села, гейбы было добре, бо одышли кус дальше од самого пекла войны. Єднак пак іх вывозили в Радяньску Украіну з ріжных сел, а не з єдного, зато вывозили в ріжны місцевости, і розсыпали, як в тій співанці – як горошок по поли…
Спочатку прібували вертати назад в Поляны, і дакотрым тото ся повело, бо удавали Поляків, якы выізджают до Польщы. Богато з тых, якым ся не вдало вернути домів, зачали сходити ся в єдно село в Тернопільскій области, жебы, кєд уж жыти не на своій земли, то бодай медже своіма. То село Остапє в Підволочыскым районі. Зато, жебы дознати ся о Полянах, пришли сме гев…
Вера, вартало! Днешні гості памятают дост дуже. Пані Анна, напримір, радо оповідат о обрядах, традициях, якы в Полянах мали на Великден, Русаля, Святого Яна. А пан Михал добрі памятат тоты часы, коли старшы Лемкы ходили з долгым волосьом і в чуганях. Навет задля того вартат іх послухати… А кілько іщы цікавого, окрем того, буде повіджено!