Поляны Мысцівскы: Різдво, Великден, Русаля… (друга част) – 70 процент – субота, 20.00 год.

Цілком інакше бы было слухати тоты милы оповіданя о давных часах. Яко декорациі постают пречудовы  панорамы  лемківскых сел, іщы  не зачепленых цивілізацийом, поля – розмаіты басамункы в долинах і на убочах, традицийны долгы хыжы з тесаных грубых шваль і сельскы шедевры – церковкы. «Старозавітны» діды в предвічных грубых чуганях, якы парібчыли іщы далеко в девятнадцетім столітю, всезнаючы бабы, котры бавлят уж внукы і правнукы. Малы дітиска, вшыткы в єднакых сорочках: і хлопці, і дівчата… Романтичны дівкы і парібкы – в гнеска уж музейных, а тогды модных строях… Они бавлят ся в забавы на вечырках, жартуют і таньцуют. Пастухы грают на пищалках, діти пасут худобу і бавлят ся во вшыткы забавы на зеленій траві, в забавы, якы сут і якых неє, а дівкы співают, і іх голосы одбывают ся то од єдной, то од другой горы… Різдво, Великден, Русаля, собітковы забавы пред Яном – вшытко тото іщы правдиве, а не реконструюване для сцены…

Цілком інакше было бы слухати о тім, што оповідают полянчане Михал Ґрозяк і Анна Штельма (з дому Ардан), цілком інакше было бы представляти сой тоты кольоровы образы давнього лемківского села – в нашім припадку то Поляны Мысцівкы – кєд бы не было трагічного выселіня в Радянску Украіну, кєд бы не было проклятой Акциі «Вісла». Зато гнеска тота цікава оповід звучыт так солодко, як і гірко, так радісно, як і смутно. То світ, якого уж неє. Але гвойти тадиль бодай на годыну — то цілком можливе. Він віртуальный, тот світ, але він реальні істнує в памяти.