Політіка і „музей на площі“

Ку кінцю марца скінчів на посаді директора Словацького народного музея – Музея україньской културы в Свіднику Ярослав Джоґаник. Своє одкликаня бере днесь уж бывшый директор за політічне, не фахове діло. Вопрос, котрый собі можеме класти, є, же яка то властно політіка?

Джоґаника одкликав Антон Біттнер, котрый быв дочасно повіреным ґенералным директором Словацького народного музея, і котрый так само, по півроці, скінчів на своїй посаді. За властныма словами має інтерес кандідовати на тоту позіцію в ряднім конкурзі.

Але вернийме до бывшого директора „музея на площі“. Так кличуть україньскый музей свідницькы Русины, жебы акцентовати факт, же то не має быти жаден україньскый музей, бо переважна векшына вшыткых експонатів суть русиньскы експонаты.

Ярослав Джоґаник вів музей, наперед як повіреный веджіньом, пак як рядный директор, од 2017-го року. На посаді вычеряв Мірослава Сополиґу, котрый сам пожадав о увольніня з функції. Правдов є, же то было таке діпломатічне рішіня. Кебы о то не пожадав сам, увольненый з функції бы быв і так. Своїма русинофобныма публічныма выступами дішов аж на такый верьх, же скаргы Русинів уж не могли веце быти іґнорованы, а мусило ся нима занимати і веджіня Словацького народного музея в Братіславі.

Сополиґа з Джоґаником ся односно Русинів нияк не одрізняли. Дакотры языкы твердять, же Сополиґа собі Джоґаника сам пририхтовав до той функції. Но безспорным розділом меджі попереднім і недавно скінченым директором было, же Джоґаник не робив театралны протирусиньскы выступы. Не зневажовав Русинів публічно. Не кликав на Русинів публічно СБУ, ани не означів русиньскый рух за пару псіхічно хворых особ, на розділ од Сополиґы.

Покля бы його одкликаня мало помочі нашому ділу, пак бы з того быв холем даякый хосен.

А властно можу з особной скушености повісти, же ани пріватно не быв на першый план неприятельскый. Кедь сьме в році 2022 рішыли сітуацію з проґрамом у веройноправній телевізії, котрый ся точів якраз в україньскім музею, і в котрім його робітничка спохыбнила існованя нашого народа, за што ся нам пак словацьке телерадіо оправдало і стягло проґрам із архіву, быв на засіданю односно той темы і Ярослав Джоґаник. По засіданю меджі штирми очіма мі повів, же він нам властно тримать пальці, же маме молодых актівістів, але же про нього Русины просто не існують, і мы вшыткы сьме Українці.

Катеґорічно з ним не єм згодный, але на розділ од Сополиґы то холем знав высловити ґалантным способом, і не робив театралны і аґресівны выступы проти нас.

На місце директора має быти выписаный конкурз. Буде інтересне слідовати, хто вшытко проявить інтерес быти директором. Ці то буде хтось тіпу Джоґаник, або ся можеме тішыти на даякого далшого театралного русинофоба, припадно, ці то не буде, як є під тым веджіньом Міністерства културы уж звыком, знова чоловік, котрый не має ани зданя о тім, што є музей, але має добре політічне крытя.

Так ці іншак, зміна директора може, но не мусить быти тото найголовніше, покля на то будеме смотрити через русиньску оптіку.

Бо якый бы лем добрый не быв директор україньского музея, головнов проблемов не є особа директора, головнов проблемов є існованя того музея. Музей в такій формі, як го знаме днесь, є продовжованьом українізації Русинів. Суть дві можливости.

Тов першов є, же бы вшыткы русиньскы артефакты перешли під Словацькый народный музей – Музей русиньской културы в Пряшові, і україньскый музей най собі пак ґаздує з „україньскыма артефактами“, кедь даякы найдуть. Тов другов, твердшов, є зрушіня цілого україньского музея. Но не думам, же ку такому твердому кроку бы даколи могло дійти. А і при тім першім кроці, по роках нашых намаг без будьякого резултату, єм даоста скептічный.

Зато вернийме ку вопросу, котрый єм положыв на початку. Джоґаник видить за своїм одкликаньом політіку, але правдов є, же нихто з нас не знать, о яку політіку властно іде. Покля бы його одкликаня мало помочі нашому ділу – переданю артефактів до властництва нашого музея, пак бы з того быв холем даякый хосен.

Лемже думам, же моментално ани веджіня резорту не знать, о яку політіку іде, і завершіньом того цілого буде далше фунґованя комуністічного релікту – „музея на площі“, до далшых успішных пятьрічніць.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.