Політик, як фрас. Пятдесят років тому вмер Димитрий Вислоцкій

Димитрий Вислоцкій вродил ся 4. листопада/новембра 1888 р. в Лабовій, великым селі при Санчы на Західній Лемковині. Вчыл ся в сандецкій ґімназиі, котру скінчыл в 1910 р. Потім записал ся на факультет правных наук на Львівскым Університеті. З огладу на брак грошів на студиі, зачал скоро роботу. Од початку 1911 р. остал спілпрацивником Григория Гануляка при выдаваню тыжденника «Лемко».

Хоц редакцийны тексты найчастійше сут непідписаны, то тексты Вислоцкого, котры з часом печатал під псевдонімом Ваньо Гунянка (потім хоснувал псевдонім Іван Політика), легко познати по стилю і формі. Найчастійше сут то полны іроніі редакцийны коментарі і сатиричны, жартібливы листы од вірного чытача. Найчастійше тіж тексты Ваня Гунянкы сут стримуваны цензуром і в «Лемку» видно великы незадрукуваны місця. Вшытко то сут сліды цензорскых інґеренций.

Од 1912 р. Димитрий Вислоцкій остає настоятельом Руской Бурсы в Бучачы. А в 1914 р. переносит ся до Перемышля, де остає редактором ґазеты «Русская земля». На початку  Великой Войны єст поневолений Австрияками і зосланий до концентрацийного лаґру в Талергофі. Потім, на основі обвиніня о шпіонуваня для Росиі, завдякы украіньскым доносителям і обвинувачам, серед другых 15 Лемків был Димитрий Вислоцкій присуджений на смертну кару. По інтервенциі іспаньского короля кара была му замінена на дожывотнє поневоліня.  

По розрушыню австро-мадяарской монархіі, Вислоцкій брал участ в основаню Лемківской Республикы во Фльоринці, а єдночасно і Карпаторуской Народной Рады в Пряшові, а в маю 1919 р. спілтворил (як секретар) Центральну Руску Народну Раду в Ужгороді, котра схвалила прилучыня Підкарпатской Руси до Чехословациі. В Ужгороді вертат до журналистичной роботы, і довєдна з Романом Прислопскым  редаґує политическо-просвітительный єженедельник «Голос Русского Народа», а од 1921 р., за грошы американьскых еміґрантів, тыжденник «Русь». В Ужгороді, довєдна з другым еміґрантом з Лемковины др. Андрийом Ґаґатком, фурт лоббувал за Русинів жыючых по пілнічных страні гір і был за  утриманьом єднотливой териториі, нероздільной Карпатской Руси.  

Своі погляды на лемківекы справы Д. Вислоцкій представлял в 1920 році так:  По мойому, Лемковина то полудньова част повітів: Новий Торг, Новий Санч, Ґорлиці, Ясло, Коросно і Санок, по ріку Сан, а по другій страні колишньой галицко-мадярской границі – пілнічна част комітатів: Спиш, Шарош і Земплин, по ріку Уг, за котром сотворено автономічну Прикарпатску Русь. (…) То як раз Лемковина, західня част Карпатской Руси. (…) Такой од Татѳр по Сан і Уж жыє в компактній масі 500 тисячів люди руской нацийональности (…), котры хотят быти злучены з Росийом. Хоц я сам Лемко галицкій, то і так не розумію Лемковины без полудньовой – угорской части. Адже то є тот сам нарід. Єдна лем ріжниця істнує. Гевса інтеліґенция є мадярска, цілком збортачена. Тым більше народу розділяти не годен. (…) Є то, по мойому, справа абсолютно основна, што Лемковина не повинна быти розділена габсбуржском границьом, на дві части. Аж наступным пробпемом є – до кого має быти прилучена. Безсперечне є тото, што вшыткы без вынятків Лемкы мриют о прилучыню до Росиі. Ани неє што о тым бесідувати. Адже ціла Европа постарат ся добрі, підпѳраючы ся хытрістю і горожыньом, штобы лем не впустити Росиі за Карпаты, під Татры. (…) 

Тепер пару слів на мою оборону. Декотры бесідуют што я чехофіль. Чудує мя тото, бо Чехы нарічут на мя за русофільство і доднес не хотят мі дати чешско-словацкого громадяньства! Діло в тым, же я не хотіл, штобы Лемковина была розорвана на части. Каждий, хто хоц бодай кус думат, дішол до высновку, што мадярска Лемковина буде прилучена до Чехо–Словациі. А коли знал ґеоґрафічне положыня і слабіст інтеліґенциі, з чого выходит слабіст народу, міг передповісти нацийональне падіня нашых братів. Отже, днеска уж тото видно. Нашы братя словакізуют ся не протягом дни, а протягом годин. Такого чогоси не было за мадярской власти — ани іх Рускыма не зовут, лем всяди Словаками. Не дали ім выбрати ани єдного посла до центрального парляменту, хоц налѳжыт ся ім місце для трьох, а і двох сенаторів. Видно з того, што Словакы не признают руского народу на захід од Ужа. Коли бы Лемковина была прилучена, то автономічна Карпатска Русь была бы двараз векша. Мали бы сме в чѳшско-словацкым парляменті штонайменьше десятьох послів і парох рускых сенаторів, котры вказали бы світу, што нарід рускій жыє од Татер по Сан і Уж. При підписуваню мирного договору не могли бы обыйти нас, а мусіли бы звідати ся, што хочеме. І зато вшыткы на Мирній Конференциі были против прилучыню галицкой Лемковины до Чехо-Словациі. Здає мі ся, же каждий днеска мусит розуміти, што діяло ся для інтересу руского народу, а што для інтересу Чехів, ци дакого інчого. (…) 

Вшытко, што могли сме дотепер зробити для Карпатской Руси — то лем розповісти світу о нас, штобы о нас знал, коли дійде до правдивой конференциі, з Росийом і правдивого миру. Тепер залежыт уж од каждого осібно — як буде розповідал світу о нашых справах. Іщы раз хочу повторити і прошу в імени добра Лемковины, звернути увагу на тото, што Лемковина не сміє быти розділена старом габсбуржском границьом. Каждий, хто до того допустит, буде убийцьом полудньовых Карпато-Русинів, мешкаючых по ріку Уж. 

В 1921 р. зачал роботу учытеля в основній школі в Чырчу. Подарило ся му ту зрыхтувати до  друку «Карпаторусскій календар. Лемко» на 1922 і 1923 рік. 

В 1922 р. Димитрий Вислоцкій еміґрувал до Канады, одкале перешол до ЗША, до Філядельфіі. Ту повірено му выдавати ґазету «Лемко» (перше чысло вышло 1. Квітня/апріля 1928 рока). Од початку 30. років «Лемко» был печатаний в Клівленді, пак Ню Йорку, аж наконец редакция на долгы рокы нашла своє місце в Йонкерс. О рік, найперше в Канаді, потім в ЗША, завязал ся Лемко Союз Америкы і Канады, котрий признал ґазету «Лемко» за свій пресовий орґан. Димитрий Вислоцкій был в тым часі редактором, але і секретарьом Лемко Союза.  

Вислоцкій был передовым орґанізатором будовы Американьского Карпаторуского Центра в Йонкерсі. В тридцетых рокаж ХХ ст. Димитрий Вислоцкій розвинул шыроку выдавничу діяльніст. З друкарні Лемко-Союза выходили чысленны творы карпаторуской літературы, календарі, мапы. Од 1930 до 1938 р. редаґувал і выдавал Карпаторускы Календарі. Найвеце текстів Ваня Гунянкы з того часу то публицистика о політичным напрямі, полемікы і листы. За основне принял всокочыня русиньского языка серед еміґрантів, але тіж і серед Русинів в Старым Краю. В 1931 р. опубликувал «Карпаторусскій буквар Ваня Гунянкы». Был автором вельох театральных творів і оповідань. 

Політичны погляды Ваня Гунянкы были од самого початку пролівицьовы. Пояснял, што за біду і планну долю винувата капіталистична економіка, наставлена на експольоатацию робітників і ґаздів. В 1934 р. Димитрий Вислоцкій поіхал до Совітского Союзу, а вернувшы одтамаль, зачал писати переважні прокомуністичны пропаґандовы тексты, котры описували проґресивний розвиток, індустриялізацию і ефективніст ґаздуваня в Совітскій Росиі, а окрем того достатнє жытя соспільства та повселюдний доступ до шкіл. Тоты безкритичны уявы довели Димитрия Вислоцкого до придуманя злочынной, баламутной і антирусиньской концепциі – переселити Лемків до Совітского Союзу. Уж в тридцетых роках нашли ся тисячы такых, котры хотіли лишыти рідну Лемковину і переселити ся на схід. Потім, в 1940 і 1945 р., в векшыні добровільно, за радом просовітскых товаришів векшына Лемків переселила ся на Совітску Украіну і там ся засимілювала, приняла чужу достоменніст і стратила свій етнічний язык.  

Але в 1934 р Гунянка писал:  «Треба нам все памятати, што ратунок Лемковины в еміґрациі, што еміґрация Лемків не може быти до жадной інчой державы, лем до Совітского Союза. В тым напрямі треба нам трудити ся, трудити ся зо вшыткых сил». 

Перед II світовом войном, Вислоцкій довєдна з Симеоном Пыжом і інчыма спілосновал  Карпаторусскій Народний Комітет (9. жолтня/октобра 1938, Ню Йорк) котрий домагал ся зъєднати землі Карпатскых Русинів. Комітет скликал Карпаторусскій Народний Конґрес (11-12.02.1939, Ню Йорк), котрий рішыл протестувати против фашызмови, нагварял допомагати Русинам в Европі і деклярувал, што зъєднана Карпатска Русь може свобідні розвивати ся лем в границях Совітского Союза. Вислоцкій остал єдным з предсідателів Карпаторусского Народного Конґресу, котрий зачал печатати в Ню Йорку ґазету «Карпатска Русь», яка скоро была получена з «Лемком». В часі войны і в Америці обовязувала задекретувана властями політика союзу з совітами і Сталіном. Слід той ідеолоґіі найти мож в «Нашій книжці», выданій Ваньом Гунянком в 1945 р. антолоґіі його літературной творчости.

На ХІІ зъізді Лемко Союза в грудни/децембрі 1945 р., Вислоцкій прилюдно оголосил, што рішыл переселити ся до Совітского Союза. Єднако делеґаты наказали му іти на Лемковину як кореспондент «Карпатской Руси». Вислоцкій пришол на Лемковину в маю 1946 рока, коли векшына Лемків выіхала уж на Україну. Зато і він выіхал оселити ся до Ужгорода, а пак до Львова і одтамаль писал до лемківскых календарів і до ґазеты «Карпатска Русь». 

Єст припустне, што під тиском, на жаданя совітскых спецслужб і аґентуры написал доднес для вельох незрозумілий текст пн. «Што треба знати Лемкам в Америці». Статя была опубликувана в 1961 р. В тым самым часі в крайні нацийоналистичных еміґрацийных украіньскых ґазетах: «Украінськи вісті» в ЗША і «Українське життя» в Канаді, а тіж в комуністичній украіньскій ґазеті «Наше слово» в  Польщы.  

В статі Димитрий Вислоцкій проголосил приналежніст Лемків до украіньской нациі, чому дотля консеквентні перечыл, але тіж называл історичны землі Лемковины польскыма землями.  

Писал він: «…Лемкам в Америці треба знати, што той старой Лемковины в Польщы, яка была до другой світовой войны – більше уж неє і николи не буде. Нихто єй одбудувати не є в силі. Про переселіня: «По переведіню границі і переселіню – на Украіні (Східній Галичыні) і Білоруси неє веце польскых міст і ceл, неє якысой «польской землі». І так само по польскій страні, в новій народній Польщы неє ниякой радяньской землі — украіньской, русской або білоруской — ціла теперішня Польща є тепер польска земля. (…) Так погодили ся народны правительства, што до Сану і Буга радяньска земля, а за Саном і Бугом – польска, і каждий правдивий патріота з єдной і другой страны погодит ся з тым. Не годят ся лем фашысты. (…) Чом лемківскы села остали ся поза новом радяньско-польском границьом? Зато, што тоты села были положены на польскій земли!».  

Про тых Лемків, котры лишыли ся в Польщы, Вислоцкій писал так: «Хто лишыл ся в Польщы? Найвеце тоты меньше свідомы і меньше культурны од тых, котры ся переселили. Они веце цінили собі своі хыжы, кычеры і ґрунты од свойой нацийональной державы. Але тоты люде, котры лишыли ся в Польщы, не лишыли ся зо взгляду на даякій лемківскій патріотизм – бо такого патріотизму неє».  

Мож ся задумати над чудныма словами і поглядами, якы заперечали поглядам голошеным за ціле жытя. Чым были выкликаны ідеолоґічны поясніня остаточного розвязаня русиньскых вопросів в Польщы? Ци Димитрий Вислоцкій/Ваньо Гунянка/Іван Політик выполнял чужий приказ? Основне є в тым штоси інче. Жыюча на Лемковині, в Лабовій, родина Вислоцкого, в тым чыслі його мама, не пішла на схід, а як інчы Лемкы была выселена в 1947 р. в Акциі Вісла на західні землі Польщы до любіньского повіту. До ней приходил в гости єй сын, Димитрий Вислоцкій, і  свідкы  тых стріч  запамятали, што повідал: Мамо єм гідні од вас старший…

Димитрий Вислоцкій вмер 28. грудня 1968 р. во Львові. 

ПС. В переказах украіньского вченого Миколы Мушынкы, якій бесідувал з Вислоцкым по вказаню ся допису з 1961 р. найдеме інформацию, што пригашений, страплений планувал одыйти гет зо Совітского Союза і перенести ся до Пряшова, де мал бы зажыти спокою.

Фото горі: В тридцетых роках ХХ ст. Теофіль Мончак з Лабовой достал фотку Димитрия Вислоцкого з автоґрафом од «Ваня Гунянкы». 

В тексті схоснувал єм працы:

1. Ярослав Мокляк, Старий і новий край, політична публицистика Ваня Гунянкы. Клівленд, Огайо 1933, Краків 2015. 
2. Іван Лемкін, Істория Лемковины в V частях, Йонкерс 1969.
3. Богдан Горбаль, Димитрий Вислоцкій, в. Лемківксій календар 1998, Крениця-Лігниця 1998.