Полістірен намісто памятной таблы

Будова желізнічной штації в Пряшові была одкрыта іщі в часах Австро-Угорьской імперії, конкретно у 1873-ім році. Стару будову памаятам іщі з дітинства. І наша родина з той штації одходила влаком, наприклад через літо до Меджілаборець і Полаты, што была путь без кінця.

Десь при кінцю 1980-ых років была одкрыта нова будова желізніці в Пряшові. Модерна, векша, котра мала одповідати потребам третього найвекшого міста на Словакії. Стара будова одвтогды служыла або не служыла на різны цілі. Но все зіставала старов будовoв желізніці.

Кедь єм перед часом переходив коло той будовы, пришов шок. Желізніці Словацькой републікы якбач будову одпродали, но і почала ся „модернізація“. Затепліня і далшы з тым повязаны роботы цалком змінили характер будовы, і днесь бы сьте уж при погляді на ню ани не могли збачіти, же іде о історічный обєкт, котрый бы собі заслужыв охрану, а не варварске затепліня.

Стара будова пряшівской желізнічной штації бы собі окрім высше спомянутого заслужыла і єдну памятну таблу.

10-го юла 1946-року быв піпдисаный Договор меджі владов Чехословацькой републікы  і Союзом совітьскых соціалістічных републік о переселіню жытелів україньской, російской і білоруськой народности із теріторії ЧСР до СССР. Переселeных было майже 12 тісяч людей, векшынов Русинів.

Прага хотіла здобыти своїх волиньскых Чехів, но і Сталінови треба было людей у повнойновых часах на роботу. Дашто за дашто. 33 тісяч волиньскых Чехів вернуло до Чехословакії, і таке саме чісло треба было дати Москві.

І так зачала пропаґандістічна, лжыва кампань, котра была заміряна на Русинів, бо де бы ту в Чехословакії в тім часі взяли реално высше спомянуты народности, гейже?

Но і бідны Русины, на котрых окрім досправодовой біды з єдного боку тискала пропаґанда о раю, котрый їх чекать на Україні, а з другого боку тискала аґресівна кампань, в рамках котрой наприклад выліпльовали ся по селах анонімны плаґаты з протирусиньскыма геслами, почали підписовати такзваны оптації.

Довг історічной памяти, котрый односно нашых предків в рамках такзваных оптацій маєме, бы треба было сплатити.

Знаме, што Русинів чекало, якый рай. По перекрочіню граніці, в Чопі, взяли їм вшыток маєток, стратили чехословацьке гражданство, з чехословацькых ваґонів їх дали пересісти до совітьскых добытчаків, і як полсідню худобу везли їх до сел, де передтым жыли Чехы.

Там їх не чекали ани обіцяны хыжы, бо в тых хыжах уж были Українці, ани уроджайны землі, на котрых їм было обіцяне ґаздовати, але часто лем стайні або землянкы. Їх діти Українці не хотіли взяти до школы, высмівали ся їм, пережывали понижованя.

Кедьже ся з таков дольов не хотіли змірити, і почали такой робити вшытко, жебы могли вернути, многы были караны, скінчіли в арештах або в робочіх лаґрах на довгы рокы.

Історія молодого Йосифа Бобалика, котрого почась єдной танечной забавы в совітьскій Україні озброєный банедровець примусив прочітати протисталіньску аґітку, о пару місяців го затримали, і быв одсуженый на десять років в робочіх лаґрах, є лем єднов із многых, хоць може найпознатішов на Словакії.

Лжывов пропаґандов, котра бы може помогла ся збыти Празі омного векшого чісла Русинів, кебы уж переселены не дали знати домів, же то не так цалком, як обіцяли, і кебы не вмер Сталін, было реално зниченых дакілько тісячів жывотів Русинів і їх потомків.

Правда, незломность Русинів із Чехословакії наконець мала свої плоды, і першы „реоптанты“ почали вертати у 1960-ых роках, послідні, котры о то іщі мали інтерес, у 1990-ых роках. Но то нич не мінить на тім, же тоты жывоты были зничены.

Влакы, котры брали Русинів до „україньского раю“ вєдно з їх маєтками, худобов, конями, вшыткым, што мали, і што їм такой за граніцьов было взяте, одходили з Пряшова. Є то стара будова желізніці, котра є німым свідком єдной із найвекшых несправедливостей, котры по войні зробила Чехословакія односно Русинів.

І тота будова бы о тім мала свідчіти вшыткым, котры коло ньой перейдуть. Затля дістала лем полістірен намісто памятной таблы. Лемже довг історічной памяти, котрый односно нашых предків в рамках такзваных оптацій маєме, бы треба было сплатити.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.