Рівно 100 років тому пришла на світ Мелянія Собин – лемківска поетеса, яка вписала ся в пантеон повыселенчой лемківской літературы. Писала про красу Лемковины сперед выгнаня, про нелегкій поворот на рідну землю та про обставины, в якых пришло ій жыти уж зас на своім.
Мелянія Собин (з дому Нецьо) вродила ся в селі Бортне 30. серпня/авґуста 1920 р. Єй родиче – Тома Нецьо і Анастазия з Горбалів утримували ся з ґаздівкы. Мелянія мала семох братів і три сестры, котры іщы перед 1914 роком выеміґрували до ЗША. Єй отец в першых днях І світовой войны, будучы безпідставні підозреным о шпьонуваня на річ царской Росиі, был арештуваный і осадженый в лаґрі в Талергофі. По звільніню примусово взяли го до австро-угорского войска. Маючы в памяти, як брутальні трактували го в австрийскым обозі, при першій нагоді оддал ся в росийску неволю. До 1917 р. робил як вязненый в земскым маєтку в катеринославскій ґуберни, одкале повело ся мы щастливі вернути до Бортного.
В 1920 р. на світ пришла Мелянія, наймолодша з діти. Од найменшого пропадала за чытаньом. В родинні хыжы, в дост великій бібліотеці, находили ся розмаіты творы. Мелянія особливі любила творчіст Лесі Украінкы. В шкільных роках была частым гостьом сельской чытальни ім. М. Качковского. Хотіла ся вчыти, але родичів не было стати послати єй на дальшу науку в середній школі, зато остала в селі помагати при ґаздівці. Фурт была цікава світа і чытала, што лем могла.
В 1940 р. вышла за муж за Александра Собина з Бортного, котрый так само был членом місцевой, молодой інтеліґенциі. Перед войном вчыл ся в ґорлицкій ґімназиі. Мусіл вернути на ґаздівку, зато што його отец вмер в Талергофі, а матір не радила сой сама. Молоде супружество (Мелянія і Александер) замешкали в його хыжы называній Собинівком. Была то перша хыжа в Борным од страны Ропиці.
В часі ІІ світовой войны двох страшых братів Меляніі – Ярослава і Андрия вывезли на примусовы роботы до Австриі, так як скорше вітця, в околиці Ґрацу. В 1945 р. вернули до Бортного. В 1946 р. част жытелів під влияньом пропаґанды выіхала на радяньску Украіну. Рік пізнійше цілу решту села выселили в рамках Акциі Вісла. Через Свіржову, Дошницю і Змигород Мелянію і Александра довели на стацию в Яслі, одкале першым транспортом, по пару тыжнях, трафили до Бранєва в пілночній части Польщы. Другій транспорт, з дальшом частю села, трафил на Нижній Шлеск. Суприжество Собинів замешкало в селі Войніты, по двох роках в Тольківци – в знищеным понімецкым дому без выглядів, дверів і підлогы.
В 1956 р. коли явила я можніст повороту на Лемковину, Собинове як першы вернули до порожнього Бортного. Іх хыжа перетырвала, хоц ґуралі зробили си гын овчарню. Протягом дальшых місяців вертали дальшы родины. Собинівка стала ся локальным культурным центром. Сходили ся гын місцевы і приіздны, жебы бесідувати про минуле, про тото, што пишут з ґазетах, про будуче.
Мелянія кореспондувала з украінскыма і польскыма поетами, лемківскыма інтелектуалістами і культурныма діячами. Пренумерувала ґазеты, купувала книжкы, пресу і писала вершы. Єй поезия зосереджала ся на особисых пережытях. Описувала выселіня, тугу за вітчызном, а тіж нову повыселенчу реальніст. Близка ій была реліґійна тема. По роках доцінили єй як поетесу. В 70. роках ХХ ст. пару творів было печатаных в украіньскым тыжденнику «Наше Слово». Од 80. років творчіст Собин вказувана была в незалежных лемківскых періодиках «Голос Ватры» (ґазета выдавана з нагоды Лемківской Ватры до 1989 р.), а пак в часописі Стоваришыня Лемків – «Бесіда». Стишкы Меляніі Собин находят ся тіж в антолоґіях «Мамко куп мі книжку», «Łemkowie piszą» і «Ци то лем туга, ци надія». В 2015 р. стараньом єй брата Максима вышла обшырна книжка «Під бортяньскым небом», будуча полным представліньом творчости поетесы.
Вмерла по тяжкій хвороті 5. лютого/фебруара 1979 р. Вєдно з мужом похованы сут на парохіяльным цмонтери в Бортным.
Просиме выслухати концерт бурсяного ансамблю Терочка в памят 100. річниці народин поетесы. Концерт трансмітуваный буде днес, 30. серпня/авґуста, онляйн на каналі tv.lem.fm в сервісі YouTube за тым мотузком о 19.00 год. Красні просиме!
Zrealizowano dzięki dotacji Ministra Spraw Wewnętrznych i Administracji