Писмо Ваня Гунянкы на Новий Рочок

               Христос Раждаєтся! (…)

Зас прешол єден рочок! Зас сме о єден рік ближе до смерти… Якій тот новий рік буде, Пан Бог знає! Вшытко жде штоси нового, ліпшого. Та оно і я так думам, же гірше быти не годно, бо як бы было гірше, та бер чловече і вытігай ногы…

А ваша озиминка як? Я на свою не мам надіі. Як нам Господ не скупил дощу, так нам тепер снігу скупит. Што робити… Най ся діє Його воля, Він о нас все памятат і знат, што робит.

Война буде, ци не буде? Бо то мают клопіт і панове, і хлопы з том чеканином. Та іщы бідным так не шкодит, але тоты, што пінязі мают, та то терпнут!… Бесідуют, же богаты панове і Жыди вшыткы своі пінязі по сінниках поховали! І все стоят над нима і дыржат…, а діти выправляют по ґазеты, ци покій, ци война?

А ґазеты так циґанят, што аж ся ім спід носа курит… Котра барже циґанит, та тоту веце купуют і чытают.

Нема то як мы! Нич не мам, лем тых кєлькоро «гунянчат», та мі може іх нихто не возме, бо вшытко дробявя і того кавалочок ґрунту в горах, што хоц бы і самы Чорногорці пришли, та бы ся на тото не зласили, іщы як бы ім казали такы податкы платити! Та я ся войны не бою! З войска мя вышмарили, повіли мі же-м «уферма». І я ся за тото барз не образил. Якого-с мя Пане Боже створил, такого мя маш! Як же Вам там Святка прешли? – Оглобили сте дакус душу, ци ні? Мода, бо мода! Перше сме іли на Ріство «пірогы», а тепер «пірожкы», што десят чловек до ґамбы вложыт і цілы пацери выгварит. Та перше, як іщы моя небіжка бабка наварили пірогів, та были пірогы, а тепер? На остатку іщы раз Вам віншую на тот Новий Рік, жебы ся Вам родило жыто, пшениця на царині і на толоці.

Та тым часом будте мі здравенькы. А нашого «Лемка» сой заплатте, жебы сме мали де на біду ся поскаржыти і сміхом ся поділити. Христос Раждаєтся!

Ваш Ваньо Гунянка

Джерело: «Лемко», Но. 1 за 11. січня/януара 1913 р.