Підписы без ціны

Словацькый народный музей – Музей україньской културы у Свіднику є довгодоба проблема, котру намагають ся представителі Русинів рішыти. Жебы сьме были точны, проблемов не є україньскый музей, проблемов суть збірковы предметы, котры выставлює, і як їх выставлює.

Існованя україньского музея само о собі проблемов не є. Покля в нім будуть выставльовати матеріалну дідовизну україньского народа. Но як знаме, свідницькый музей є повный експонатів позбераных із русиньскых сел выходной Словакії, котры ся навеце в музею презентують як дідовизна україньского народа.

І то уж не треба припоминати то, же як директор музея – державной інштітуції, так і дакотры робітници, не мають проблему повісти іщі і днесь, же Русины не існують.

Стріч із різныма владныма ґарнітурами з боку русиньскых представителів было вже тілько, же їх бізовно не порахуєте на двох руках. На русиньскы пожадавкы, жебы русиньска културна дідовизна не была маєтком україньского музея але русиньского, жебы русиньска дідовизна не презентовала ся як україньска але русиньска, было уж дакілько пропозіцій рішіня з боку резорту културы, під котрый одбидва музеї належать. Што тото вшытко капчать є факт, же ани раз ку жадній реалізації ничого не дішло.

Намісто того ся будеме в петіції одкликовати на „Сотворителя і правду“, што бы было в порядку в рамках недільньой проповіді свідницького пароха.

А добрі знаме, же покля Русины роблять якусь ініціатіву в тій справі, комунікують із одповідныма орґанами, такой є аларм із україньской амбасады в Братіславі, котра на себе взяла право вырішовати о ділах, котры бы ся їй нияк не мали дотуляти.

Наперек тому Округлый стіл Русинів Словакії не вздав ся в тій боротьбі, хоче далше намагати ся штось порішыти в тій справі. Знам, же в діскурзі появила ся і думка петіції, што было публічно повдіжено на засіданю, і што наконець Свідничаны зробили самы, оголосили то почас тогорічного фестівалу, без того, жебы штось із дакым конзултовали.

Самособов, не будеме ся вадити о „авторьскы права“ на ідею петіції. Но непродуманый текст є наконець фіаско, а не дачім, із чім бы сьме ся могли хвалити.

Кедь выхабиме то, же автор тексту бы з діктату в школі одышов із барз планым оцініньом, зістануть нам в даній петіції „уж лем“ дві проблемы.

Тов першов є фактоґрафія. Было бы файні, кебы автор ці авторы холем дали до тексту факты, бо без них є ціла петіція із вшыткыма підписами спохыбнительна – єдна радость.  В петіції ся пише, же 60-ых роках минулого столітя, цітую, „они знова вырішыли, же музей, в котрім цілый збірковый фонд быв зозбераный лем з русиньскых сел на выходній Словакії і ускладненый у Свіднику назвуть СНМ – Музей україньской културы.“

Є там тілько фактоґрафічных блудів, же за тым бы уж могла прямо продовжати теорія плоской Земли. Музей выникнув у Пряшові у 1956-ім році, од року 1958 быв чатсьов Крайского музея в Пряшові як україньске одділіня, пак ся з того створив Выходословацькый україньскый музей в Краснім Броді, і аж од 1964-го року быв музей у Свіднику як Музей україньской културы.

То, же музей став частьов Словацького народного музея, то є аж омного пізнішый процес, а то іщі меджі тым курто, як компроміс, музей в 1990-ых роках быв і „русиньско-україньскый“. Наконець, жебы Русинам заткати пысок, Міністерство културы зрядило окремый СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові, і українізація нашой културы у Свіднику могла далше продовжати.

Досправды хочеме, жебы хтось брав петіцію серьйозно, а мы несерьйозно приступиме ку тексту петіції?

Другов проблемов є, же дана петіція має назву Петіція за переменованя Словацького народного музея – Музея україньской културы у Свіднику на Словацькый народный музей – Музей русиньской културы. Лемже русиньскый музей вже існує. Авторы ниякым способом не пропонують в тексті близшы шпеціфікы такого процесу. Оно властні ани не є што шпеціфіковати.

Бо петіція не мала быти за переменованя, але за то, жебы будь збірковый фонд, або комплет збірковый фонд і будова перешли із Музея україньской културы на Музей русиньской културы. Мала ся пропоновати наприклад делімітація маєтку. Але нашто бы сьме ішли до детайлів, гейже?

Намісто того ся будеме в петіції одкликовати на „Сотворителя і правду“, што бы было в порядку в рамках недільньой проповіді свідницького пароха, але бізовно то не старчіть на рішіня, котре ся буде мусити робити односнов леґіслатівов.

То, же авторы петіції дають на ню робити рекламу проросійскым актівістам на Словакії, так само добрый образ нелем про петіцію, але про Русинів не робить.

Уровни петіції одповідають і чісла підписів. Од мая ся їм подарило назберати „аж“ 476. Так ся петіції просто не роблять. Але головным в цілій справі є то, же і кебы тых підписів было 500 тісяч, тот фактоґрафічно неправилный, і практічно нич реалне непропонуючій текст, може і тот найнизшый урядник на міністерстві рівно шмарити до коша. Бо тоты підписы суть під такым текстом без ціны.

В справі нашых збірковых предметів треба далше бороти ся. Треба робити в першім шорі діпломацію, а покля то буде треба, мож робити і петіцію. Але досправдову петіцію, з кампаньов і збераньом підписів по селах, з одповідным текстом.

Все є ліпше наперед думати, аж пак писати. Оно то пак не мусить скінчіти фіаском, як то скінчіло в тім припаді.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.