Петро Когут – товариш і лемківскій діяч

19. листопада/новембра 2019 р. минуло сто років од народжыня в селі Петруша Воля на Коросняньскій Руси Петра Когута. Был то лемківскій діяч, котрый серед діаспоры в Украіні знаный єст з основаня і ведіня «Товариства Лемківщына». Когут влучал ся в найважнійшы лемківскы подіі за радяньской власти і по падіню комунізму, якы были орґанізуваны серед выселеных.

Был діячом, котрого активніст доднес родит поділы серед дослідників. Не вкрывал свого привязаня до комуністичного систему, як тіж участи як радяньскій розвідник в ІІ світовій войні. З другого боку, свойом активністю записал ся в повоєнній лемківскій істориі як добрый орґанізатор і пропаґатор лемківскых справ.

Родженый на Коросняньскій Руси

Петро Когут, родичами котрого были Михал і Олена, пришол на світ 19. листопада/новемвра 1919 р. в лемківскым селі Петруша (Петрова) Воля при Коросні. Село, як і пару сусідніх, находит ся на Коросняньскій Руси, невеликым острові, котрый од компактной Лемковины одділеный є невеликом смугом. Основну школу кінчыл в рідным селі.

В 1935 р. Когут закічыл кооперативны курсы во Львові. Кєд привчыл ся фаху, вернул домю і зачал робити в Петровій Воли як продавця. Неодолга продолжал професию в місті – Коросні.

Радяньскій розвідник

В тым місци зачынат ся найвеце зложеный (хоц з перспективы прожытых років не так долгій) період його жытя. В листопаді/новембрі 1939 р., по занятю Польщы гітлерівцями, Когут подал ся в радяньску зону окупациі і звернул ся до представників аґентурального одділу Кыівского Специяльного Войскового Округу во Львові. В своіх споминах Когут описувал, што во Львові навязал контакт з камаратом, єдноселянином Штефаном Каміньскым, якій робил як радяньскій розвідник. Когут, як арґументувал тото по роках, хотіл долучыти ся до радяньской аґентуры, штобы в тот спосіб зачати войну з фашызмом. Лівіцьовы переконаня, а внет комуністичны, проявлял уж перед войном. Коросно уж в 30. роках ХХ ст. было містом, в котрым проявляли ся сильны комуністичны поставы.

Зробил приспішеный курс прирыхтуваня і неодолга был переданый зас до німецкой окупацийной зоны, під зміненым меном і назвиском Петро Войтович. Розвіднича ґрупа, до котрой належал, была направлена діяти в районі Перемышля-Санока-Ґорлиц.

Як радяньскій шпіон, під новым меном, товариш Когутов мал за задачу зберати ріжны даны політичного і економічного характеру, котры описували стан окупуваных польскых земель. Розвіднича ґрупа в околицях спомянутых трьох міст мала за задачу так само переняти пляны, склад і дислокацию Вермахту. В тым часі єдном з ціли совітской арміі было побудувати аґентуральну базу на обшыри окупуваной Німяцми Польщы. Товариш Когутов, як звербуваный за совітского розвідника на окупованій териториі робил як радиста, тримаючы контакт через радийостацию. В 1940 р. Петро Когут до окупуваной Польщы перенюс радистку Антоніну Глибу (правдиве мено Олена Царенко). О пару років, стала она його женом. Як сам подавал Петро Когут, на початку 1942 р. по втраті контакту з совітскым центром высыланя, навязал контакты з польскым рухом опору.

Діяльніст Петра Когута, особливо в тым періоді, зродила великє заінтересуваня серед родаків. Когута зачато ачий называти лемківскым Ріхардом Зорге (німецкій журналиста, доктор політичных наук, а в часі войны потрійный аґент, робил для Совітів, Німців, Японців). Такому называню сам Когут радше ся не притивлял. В своіх споминах повідал, што його радийостация, котра діяла в Коросні, передавала барз цінны інформациі. Єдного разу, як раз радийостация з Коросна надала до Москвы шыфр про точну дату нападу Німців на Радяньскій Союз. Што цікаве, як свідчыт архів Міністерства Обороны СССР, інформация з той радийостациі была другом по інформациі, котра надішла як раз з Японіі од Ріхарда Зорге.

Розвідувальну діяльніст в роках войны П.Когутова описано в книжках Івана Любащенка «Незримое сражение» (Львів, 1976), Вітольда Шымчука «Na wojennym szlaku» (Ряшів, 1980), Димитра Бедзика «Сполох» (Кыів, 1983), Валентины Коломієц «Пройшов товариш всі бої і війни» (Львів, 1988). Період сес описаный єст в документальній формі в выданій в польскым языку книжці «Wojenne ścieżki» (Коросно, 2003) і в тым самым выданю в перекладі на украіньскій «Воєнні стежки» (Львів, 2005).

Стабілізация, початкы лемківской діяльности

По закінчыню войны Когут екстерні завершыл середню школу. Пак скінчыл юридичный факультет Львівского Університету ім. І. Франка. Потім робил в системі торгу і туризму.

Дораз по войні, коли довершено новый порядок середньо-східньой Европы, Когут зачал свою культурну діяльніст. За рокы свого жытя явил ся автором чысленных статий, нарисів про борбу Лемків в ІІ світовій войні. Писал вельо про лемківску культуру і історию.

Когут своі першы публицистичны тексты надрукувал іщы перед войном. Друкувал товды по украіньскы в ґазетах «Земля і воля» во Львові ци «Селянські вісті» в Коломыі. Як автор статий, не маючы твердо окрисленых поглядів на нацийональне положыня Лемків, Когут не внимал ся публикувати в выдавництвах ріжных опций. Так його тексты являли ся в украіньскых, але і лемківскых/русиньскых часописах. Писал на «Лемківску Сторінку» тыжденника «Наше Слово», до часопису «Нове життя» на Словациі, але так само до «Карпатской Руси», русиньского журналу печатаного в Америці. Был дописувательом лемківского часопису «Бесіда», котрый од 1989 р. выходит в Польщы. Публицистичны тексты друкували ся заєдно і в інчых выданях. Был спілавтором «Лемківскых Календарів», котры выдают во Львові.

Когут записал ся серед львівского лемківства як єден з орґанізаторів громадского жытя. Был спілініциятором основаня хорового колективу Лемковина в 1969 р. во Львові. В 1988 р. был ініциятором основаня першой в УССР лемківской орґанізациі – «Товариства Лемківщына». Был першым ведучым общества, котре перед тридцетьома роками было гейбы доцяп інчом орґанізацийом як днес. В 1991 р. при його активній підпорі основано в Украіні «Фундацію дослідження Лемківщыны». Підтримувал звязкы з орґанізациями в Польщы, ЗША, Канаді і Словациі. Діял і в украіньскым просторі. Был заступцьом ведучого львівского областного одділіня «Товариства Украіна» і областного одділіня «Українського фонду культуры».

Діяльніст Петра Когута, заєдно на воєнным поли, як і культурным, доднес родит дискусиі серед Лемків ріжных поглядів. То хоц пришло му жыти в нелегкых обставинах, старал ся втримати тото, што на жаль днес уж серед Лемків в Украіні здає ся гейбы одыйти доцяп в непамят. Вмер 6. листопада/новембра 2012 р. во Львові. Похореный єст під Львовом.