Перед сто роками Підкарпатьска Русь приєднала ся до складу Чехословакії

10-го септембра 1919-го року быв підписаный Сен-Жерменьскый мірный договор. Вдяка ньому Підкарпатьска Русь была приєднана до складу Чехословакії. Теріторія Русинів на юг од Карпат стала субєктом меджінародного права і Русины стали третім державотворным народом в новій републіці.

Тоту історічну дію опередили рішіня русиньской політічной репрезентації. Домашньой в Карпатах, але головно  америцькой, котра выникла із русиньской еміґрації. На кінцю Великой войны выникали народны рады, котры были многых напрямів. Русины глядли своє місце в повойновій Европі. Наконец, і вдяка америцькым Русинам, выграла прочехословацька орьєнтація.

Не мож в єдній статі описати вшыткы історічны дії, котры проходили в тім часі на теріторії Русинів і серед їх політічных репрезентацій. Зато зосередиме ся холем на тоты найголовнішы пункты, котры привели Русинів до Чехословакії.

АНРУР і їй меморандум

Покля в Карпатах быв русиньскый політічный рух розділеный меджі окремы Руськы народны рады, котры выникали на теріторії Пряшівщіны, Підкарпатя, а і на Лемковині, і котрых представителі мали різны орьєнтації – од промадярьской через про російску, проукраїньску аж по прочехословацьку, в Америці была сітуація дакус інша.

І русиньска еміґрація в Споєных штатах Америкы была розділена поглядами, де належати в новій Европі. Но одколи Америцьку народну раду Угро-Русинів (АНРУР) зачав вести молодый правник General Motors Ґриґорій Жатковіч, америцькым Русинам подарило ся барз скоро соєдинити своє думаня, і рішыти, же найліпшов можливостьов є про їх отцюзнину быти в державі вєдно із Чехами і Словаками.

АНРУР повірила Жатковіча написати меморандум про америцкого презідента Вудрова Вілсона і 21-го октобра 1918-го року ся вождь америцькых Русинів з презідентом і стрітив. В меморандумі было веце можливостей, де бы мали Русины належати. Од верзії властной державы, аж по автономію в рамках Угорьска. Но вшыткы можливости з условієм, же Русины будуть признаны як окремый народ, повно незалежный од іншых народів. Вілсон рекомендовав Жатковічови приєднати ся ку даякій славяньскій державі і вступити до Середньоевропской демократічной унії.

На меджінародній сцені. Одділены од Українців

Вже 23-го октобра 1918-го року АНРУР вступила до Середньоевропской демократічной унії, котра в Споеных штатах сформовала ся головно з політінчой еміґрації народностных меншын Австро-Угорьской імперії, але і з Польщі, котра была під надвладов Росії.

Америцькы Русины в унії підпсали Декларацію общіх цілів незалежных середньоевропскых народів. Підпис за Русинів дав до документу Жатковіч. Втогды выголосив: „Нашы діла в Америці суть незалежны, одділены од україньскых.“

Жатковіч втогды іщі припущав можливость быти автономнов державов, котра бы ся приєднала ку федерації, будь україньскій або чехословацькій, но вылучовав можливость державы з Мадярами і Румунами.

26-го октобра стрітив ся Жатковіч з будучім першым презідентом Томашом Ґаріком Масаріком, котрый му приобіцяв, же покля Русины вырішать приєднати ся до складу Чехословакії, будуть мати ґарантовану автономну теріторію. Докінця, же граніці Підкарпатьской Руси будуть такы, жебы Русины были спокійны. Быв підписаный Філаделфскый договор.

Жатковіч о стрічі з Вілсоном і Масаріком інформовав АНРУР і хоць в тім часі уж і Мадярьско пропоновало добры условії Русинам, покля бы зістали вєдно із Мадярами в державі, все ясніше ся рисовала путь Русинів до складу Чехословакії. Но є правдов, же в тім самім часі были Руськы народны рады в карпатьскій отцюзнині іщі все розділены, кажда тігала за іншый конець.

Русиньскый референдум

12-го новембра в Скрантоні, в штаті Пенсілванія, проходив зъїзд АНРУР, котрый за оптімалне про Підкарпатьску Русь выголосив чехословацьку варіанту. Русины хотіли федератівный прінціп і під себе вшыткы угро-русиньскы области: Спіш, Шаріш, Земплін, Абов, Боршод, Унґ, Береґ, Уґоча і Мараморош.

Жатквовіч, котрый сам быв родаком з Підкарпатя, но выростав у обставинах америцькой демокрації, протиснув пропозіцію, жебы меджі америцькыма Русинами о тій справі зробило ся голосованя. Вшыткым філіам русиньскых обществ і реліґійным ґрупам быв даный єден голос на каждых 50 членів. Плебісціт проходив у децембрі, 67 процент тых, котры голосовали, выразили ся за Чехословакію.

Русиньска діпломація в Европі

З ініціатівы презідента Масаріка пришли 17-го фебруара 1919-го року на мірну конференцію до Паріжа Ґриґорій Жатковіч і Юлій Ґардош за АНРУР. Інформовали там о русиньскім вопросі і по стрічі з Антонійом Бескидом, котрый вів пряшівску раду, сотворили Руську комісію, яка выступала за вшыткых Русинів.

Жатковіч з Паріжа уж не ішов домів до Америкы. В роднім краю треба было дорішыти процес приєднаня до складу Чехословакії, што значіло і пересвідчіти домашню політічну репрезентацію, жебы была єднотна і договорила ся на чехословацькій верзії, котру підтримовали америцькы Русины, но в тім часі уж і Руська народна рада в Пряшові.

Жатковіча так само чекали їднаня зо словацьков політічнов репрезентаційов о граніцях меджі Словакійов і Підкарпатьсков Русьов. Но зо Словаками ся Жатковіч, і вдяка твердій позіції словацького міністра Вавра Шробара, з котрым стрітив ся в Братіславі, не доїднав. Покля быв Жатковіч неуспішный зо Шробаром, о успіх, і то великый, причінив ся меджі Русинами, котрых ся подарило соєдинити.

Наше рішіня

15-го марца 1919-го року проходила стріча членів ужгородьской Народной рады Угро-Русинів, в котрій быв наприклад і Авґустін Волошин ці Сімеон Сабов, з америцькыма Русинами. Жатковіч інформовав о позіції америцькых Русинів, о розговорах з Масаріком в США і в Празі, як і о парізькых стрічах з представителями держав Договору. Ужгородьска рада схвалила условії приєднаня Підкарпатьской Руси до складу Чехословакії оброблены Жатковічом.

Рішучім дньом быв 8-ый май. Втогды проходила в Ужгороді стріча представителів ужгородьской, пряшівской і хустьской народной рады з делеґаційов америцькых Русинів. Было там 200 делеґатів і 1200 гостів. На стрічі была сотворена Централна руська народна рада (ЦНЦР) – сполочный орґан домашніх Русинів і еміґрації. До веджіня ЦНЦР быв выбратый Антоній Бескид, честным председом став Ґриґорій Жатковіч.

В далшых днях проходили засіданя ЦНЦР, на котрых ся прияло, же Русины хотять быти в Чехословакії, а єдночасно обговорили ся і условії приєднаня в дусі проґраму Жатковіча. Його 14 пунктів як условії про приєднаня до Чехословакії были схвалены 16-го марца і Жатковіч быв запропонованый за будучого міністра Руськой (русиньской) державы в Чехословакії

23-го мая была 112-членна депутація од ЦНЦР послана до Прагы, вели єй Антоній Бескид, Авґустін Волошин і Ґриґорій Жатковіч. Прияв їх міністер внутрішніх справ Антонін Швегла і презідент Масарік. Но презідент повів, же рішіня позіції Підкарпатьской Руси не є в його компетенції. На приятя того, о чім вырішыли Русины, требало схваліня держав, котры на мірній конференції рисовали мапу повойновй Европы. Схваліня пришло в септембрі.

Мірный договор

Рішіня Русинів было схвалене Сен-Жерменьскым мірным договором. Тот быв підписаный 10-го септембра 1919-го року меджі державами Договору і Австрійов. Частьов того договору быв і такзваный малый мінорітный договор, подля котрого, головно статями 10 і 13, была Підкарпатьска Русь приєднана правоплатно до складу Чехоісловакії.

Была то теріторія, котра мала 12 617 квадратных кілометрів, в рамках котрой існовало 487 сел і міст, в котрых жыло довєдна 585 500 жытелів. Народностно была Підкарпатьска Русь поділена так, же на їй теріторії в тім часі было 372 500 Русинів (далшы десяткы тісячів Русинів были на теріторії Словакії), 103 тісяч Мадярів, 80 тісяч Жыдів, 14 тісяч Румунів, 12 тісяч Німців, 2500 Словаків і коло 1500 людей, котры мали іншаку народность.

Подля статі 10 мірного договору Чехословакія обовязала ся, же зорґанізує русиньску теріторію на юг од Карпат в граніцях встановленых головныма великодержавами як автономну єдиніцю в чехословцацькій державі і подарує їй найвысшу форму самосправованя, яка є можлива, жебы не огрожовала цілость Чехословакії.

Так само Прага обовязала ся, же теріторія Русинів на юг од Карпат буде мати свій окремый сейм. Тот сейм буде выконовати законодавчі власти у вшыткых языковых, школьскых і реліґійных вопросах, у справах містной справы, а і в остатніх вопросах, котрыма го повірять законы Чехословацькой републікы. Ґубернатор теріторії Русинів, котрый буде выменованый презідентом Чехословацькой републікы, буде одповідный русиньскому сейму.

Установліня статі 12 мірного договору пожадовало, жебы урядници на теріторії югокарпатьскых Русинів были выбераны, покля мож, із жытелів той теріторії. Статя 13 мірного договору пожадовала, жебы Підкарпатьска Русь мала справедливе заступліня в парламенті Чехословацькой републікы.

Епілоґ

Русины мірным договором стали повно акцептованым політічным народом. Їх теріторія стала субєктом меджінародного права, Русины стали третім державотворным народом в Чехословакії. Было то першый і дотеперь остатній раз, коли Русины самы вырішыли о своїй державі і были державотворныма.

Нажаль, мірный договор не встановив термін, доколи мала быти зроблена автономія Підкарпатьской Руси. Не встановив ани жадны санкції за порушованя той пожадавкы.

Перше скламаня пришло вже на кінцю септембра 1919-го року. В Празі проходило засіданя словацько-русиньской комісії односно встановліня граніці меджі Підкарпатьсков Русьов і Словакійов. Русиньска делеґація, де были такы мена як Антоній Бескид, Еміліан Невицькый, Авґустін Волоши пожадовала приєднаня цілой Земпліньской жупы, северной части Шарішской і части Спішской жупы ку Підкарпатьскій Руси. Пожадавкы русиньской делеґації были про Словаків великы. Словацька делеґація была охотна одступити меншу часть Шарішской і Ужску жупу. Презідент Масарік втогды порадив Словакам не давати Русинам жадны писемны ґаранції на встановліня граніць. То, же русиньска делеґація не хотіла попустити із своїх претензій, было пак схосноване як арґумент, жебы закінчіти їднаня.

Граніця ся наконець зробила так, же Русины не были довєдна на теріторії Підкарпатьской Руси, часть зістала на Словакії. Автономія пришла пізно. Аж у 1938-ім році, почас політічной крізы, тісно перед тым, як ся републіка розпала.

Жатковіч став першым ґубернатором Підкарпатьской Руси, но по скламаню з того, же не была признана автономія ани сейм, же докінця быв презідентом менованый земксый презідент на Підкарпатю міцніша позіція як ґубернатор, абдіковав у 1921-ім році і вернув ся назад до Америкы, де зачав быти міцно протичехословацькый. Позіцію змінив аж почас войны, кедь знова видів, же єдине місце Русинів по войні, може быти лем в Чехословакії. Но тото вшытко вже інша історія.

Чехословакія не была безхыбна, ідеална держава. Мала много хыб, много справ Русинам не выповнила. Но наперек вшыткому то была держава, котра Русинам дала за дві декады много. За чехословацькых часів Русины зазначіли великый матеріалный, духовный і народный розвиток, розвивало ся школство. Была то держава, котра была державов Чехів, Словаків і Русинів. Были сьме державотоврны, і нашу славну історію нам нихто не возьме.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА