Партайны приятелі…

Перед веце як роком і пів Містна орґанізація Русиньской оброды на Словеньску в Пряшові загнала писмо на Пряшівскый самосправный край (ПСК), в котрім жадала, жебы на Зъєднаній школі Тараса Шевченка в Пряшові із навчалным языком україньскым, котрой зряджовательом є як раз ПСК, были вытоврены класы, де бы ся учів і русиньскый язык, історія і култура Русинів.

Причін на тото писмо было веце. По перше, Русины не мають дотеперь ани єдну свою середню школу, не мають ани середню школу, де бы ся русиньскый язык учів і ПСК про тото дотеперь нич не зробив. Дати язык на вже існуючу школу є тото найпростіше рішіня. По друге, діти, котры ходять на україньскы школы на Словакії, суть векшынов русиньскы діти, в Пряшові є докінця сітуація така, же там ходять словаьцькы діти, головно на ґімназію, котры ся не дістали на іншы ґімназії. Кідьже має школа мало дітей, бере вшытко… Чом бы ся русиньскы діти не могли учіти свій материньскый язык, што бы може підняло і кількость дітей на школі, котра як раз зо зменшуючіма ся чіслами боює цілы рокы? По третє, школа ниґда не выникла як україньска школа. Она выникла як Ґрекокатолицька русска ґімназія, котру засновав блаженый владыка Ґойдіч за часів Першой Чехословацькой републікы і на україньску ґімназію была лем „трансформована“ в рамках українізації. Значіть, пожадавка з боку Русиньской оборды была іщі барз чутлива. Бо Русины бы могли жадати і веце од школы, котра была їх.

Хоць перешло веце як єден і пів рока, нихто із уряду ПСК не мав ани найменшу намагу одповісти на писмо. Хоць бы тота одповідь была неґатівна, но Русины бы мали в руках одповідь і чули бы ся менше іґнорованы, як суть іґнорованы тым, же їх писмо є якбач про дакого лем воздух. Правду повісти, не чекав єм позітівну одповідь, но чекав єм холем одповідь. То, же не буде позітівна єм знав і дякуючі тому, же хоць є зряджоватлеьом школы край, нитками на школі тігать у великій мірі „Союз Русинів-Українців“, котрый бы самособов навчаня „на діалекті“ не припустив. О тім, што сьме знали довго, же хто рядить школов, маєме теперь і доказ.

Як єм споминав, школа боює о каждого школяря на основній школі, ці штудента на ґімназії. А то і такым способом, же беруть вшытко, што прийде. Вшытко, што не было приято на іншу ґімназію. О уровни такой ґімназії в тім припаді не треба вельо бісідовати. Лемже уж і тото жрділо штудентів якбач слабне. Зато, жебы школа не была зрушена цалком, треба выдумати стратеґію. Хоцьяку, лем не таку, жебы ся там діти могли учіти і по русиньскы. Но і така стратеґія ся якбач, холем на час, нашла.

В середу 11-го новембра 2015 р. ся підписав в Ужгороді договор, же діти із Зъєднаной школы Тараса Шевченка в Пряшові з навчалным языком україньскым будуть мати дружбу з дітми зо Шпеціалізованой середньой школы общеосвітньой в Ужгороді з навчаньом словацького языка. Єдны будуть ходити до Ужгорода, другы до Пряшова, і так собі будуть здокональовати язык, котрый ся учать. Тото нє є тот найвекшый проблем. Проблем є, хто коло підписованя договору быв. Окрім ґенералной конзулкы Словакії в Ужгороді, представителя ПСК як зряжователя школы в Пряшові і директорів спомянутых школ, там были і панове зо „Союзу Русинів-Українців“ Петро Сокол і Павло Боґдан. Што коло підписованя міджінародного договору міджі двома школами роблять представителі обчаньского здружіня, котре офіціално нич зо школов в Пряшові не має? Котры іншы обчаньскы здружіня запрошать ПСК на підписованя своїх міджінародных договорів?

Є інтересне, же покля пожадавка русиньского обчаньского здружіня счезла десь в іншім часопросторі і нихто не має ани фалаточок почливости, жебы на ню одповів, обчаньске здружіня неіснуючой народности є перефероване, як кібы то была вызначна державна інштітуція. Властно то інтересне не є. Оно є то лем далшов частьов мозаїкы о тім, же ПСК під веджіньом Петра Худіка, котрый є од 2001 року, коли перебігла децентралізація Словакії на краї, першым і затля єдиным председом ПСК, не є приятельскый ку Русинам. Близшы суть му „Русины-Українці“ і україньскы інтересы в нас.

То за Петра Худіка Театер Александра Духновіча мусив знова зачати грати єдну премєру в сезоні по україньскы, за нього дав ПСК до аренды за сібмолічне евро дім в центрі міста „Русинам-Українцям“, він скликав засіданя, жебы ся доїднати і не робити два фестівалы у Свіндику – наш русиньскый і „русиньско-україньскый“, а робити єден, розумій тот „русиньско-україньскый“ і могли бы сьме продовжовати. За вшыткыма тыма його „успіхами“ стоїть „Союз Русинів-Українців“, обчаньске здружіня з даякыма шпеціалныма прівілеґіями на уряді ПСК. І то за выдатной підпоры Русинів, котры Худікови на нашых селах і в містах давають свої голосы в каждых крайскых выборах.

І што зробив про Русинів? Кідь не буду раховати даяку інфраштруктуру, о котру ся ПСК мусить старати автоматічно без огляду на то, хто в реґіоні жыє, властно нич. Быв покровительом многых русиньскых подій і фестівалів, што в практіці значіть, же орґанізатор загнав писмо з пожадавков, жебы покровительом быв, Худікова секретарька писмо о покровительстві написала, він підписав і досвіданя Русины! Всьо.

Колеґове зо союзу, котрый є такым „зомбі“ комуністічного режіму, іщі все мають на міністерствах і на іншых урядах своїх партайных приятелів, котры їм помагають як за старых комуністічных часів. Такых приятелів якбач нашли і на уряді ПСК. І уряд помагать неіснуючой народности, покля Русины суть лем воздух. Зато покровительства Петра Худіка на русиньскых подіях суть тунім театром, о котрый бы орґанізаторы ани не мали мати інтерес.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА