Парох Сандецкой Руси

2023 рік то рік богатый в річниці повязаны з будителями Карпатскых Русинів. Як раз в тых днях споминали сме 180. річницю з даты народжыня єдного з найвыдатнійшых соспільно-політичных діячів на Лемковині ХІХ і поч. ХХ ст. – о. Теофіля Качмарчыка, долголітнього пароха Білцаревы.

Теофіль Качмарчык як нестор роду Качмарчыків започаткувал нацийонально-просвітнє діло на Сандецкій Руси, значыт тым реґіоні Лемковины, якій на пілнічно-західніх крайцях, близко до міста Санч, што влияло не лем на материяльне богатство жытелів, але і духове.

Качмарчыкова доба то видимый період в істориі Лемковины. Был Качмарчык неквестийонуваным авторитетом Сандецкой Руси, коли бо вшытко, што ся там діяло, не могло обыйти ся без його особы.

Был участником найважнійшых подій – покликаня сандецкой Руской Бурсы, а пак Руской Народной Республикы Лемків. Жытя то было необычне, зато тіж і обросло в леґенды, якы по долгых роках на далеку чужыну принесли зо собом найстаршы выселены Білцарівяне.

Русин з Лемковины

Теофіль Качмарчык вродил ся 24. жолтня/октобра 1843 р. в селі Чорне. Невело знатя о його дітинстві в рідным селі.

Знатя зато, што рукоположеный на священника был в 1873 р. і што зачал свою першу душпастырску працу на парохіі Злоцкє як сотрудник. В 1875-79 рр. адмініструвал парохію Рыхвалд.

В 1879 р. зачал ся його найдолшый (і послідній) період парохуваня, коли бо як 36-літній, дозрілый чловек пришол служыти до значучого села на Сандецкій Руси – Білцаревы. Початкого был формальні гын лем адміністратором парохіі (до 1886 р.), а пізнійше, до кінця своіх дни парохом.

Женом о. Теофіля Качмарчыка была Мария з Жеґєстовскых (18?? -1930), дівка о. Віктора Жеґєстовского (1809- 1889), долголітнього пароха в Креници.

Духове лице Сандецкой Руси

Качмарчыкова доба то долж період – коли так можеме ствердити, односячы ся до інчых товдышніх діячів, священників, якы своім ділом вносили в розвиток Лемковины. Зрештом – окрисліня тото ввюл Петро Трохановскій, якій дослідил Качмарчыка не лем од історичной стороны, але і той нацийональной – як єден з Білцярівян.

Сам Качмарчык был політиком, што в тамтых часах не было нетактом в однесіню до духовной особы. Як член Сандецкой Повітовой Рады мал фактичне влияня на положыня Русинів, міг успішно лоббувати за справами близкыма його вірным. Был тіж членом Повітовой Шкільной Рады в Ґрибові і Повітовой Рады в тым місті, до котрой был першый раз выбраный в 1890 р. і в котрій служыл аж до 1914 р.

Належал до кредитовой асоцияциі «Надія» в Креници (был єй председом). Долгы рокы публикувал статі в русофільскій ґазеті «Червоная Русь». Писал о положыню Русинів, вюл полеміку з польскыма політиками, часто выступувал персональні в обороні Лемків.

Гейбы найвыдатнійшый вклад о. Теофіля Качмарчыка в духовый розвиток Сандецкой Руси был в 1898 році – коли то як єден з основателів дал жытя Рускій Бурсі в Новым Санчы. Окрем передового пароха Білцаревы, членами-основателями сандецкой бурсы были: о. Гавриіл Гнатишак (1850-1916) – парох в Креници, о. Емилиян Венгринович (1861-1919) – парох в Матієві, о. Йосиф Мохнацкій (1842-1906) – парох в Лабові, о. Іоанн Дуркот Сеньор (1867-1915) – парох в Шляхтові, о. Мирон Черлюнчакєвич (1867-1916) – парох в Баници, Василь Яворскій (1854-1926) – совітник і директор повітовой дирекциі в Санчы, Петро Лининьскій (1846-1914) – начальник суду в Санчы (перше судовый адюнкт в Великых Мостах), Іван Черкавскій (1847-1915) – учытель в ґімназиі в Санчы; Іван Іванишов – од 1894 р. судовый урядник в Санчы, oд 1899 р. начальник канцеляриі при Округовым Суді в Санчы, а тіж Петро Вітошыньскій і Василь Твардиєвич.

Значыня сандецкой Руской Бурсы было неоцінене (і такым є доднес). Старчыт, што підчеркнеме, же была то інституция, яка істо «зносила золоты яйця». Єй учениками были м.ін. Димитрий Вислоцкій (Ваньо Гунянка), Іван Русенко, о. Максим Сандович, о. Йоан Поляньскій, Михал Нестерак, Іван Андрейко ци Тит Богачык. Выдала Лемковині гідні одданых єй справам люди.

Качмарчык борол ся за фінаснову підпору сандецкой бурсы. Писал листы до родаків в Америці, штобы підпорили діяльніст сесой інституциі. В пізнійшых роках (на осени жытя) борол ся за бурсяный маєток. По підступным проданю лемківского добра через жыдівского адвоката Кєрделя писал неодолга перед смертю до еміґрацийного діяча Віктора Гладика (26.12.1921): «Рабунок бурсы переходит вшыткы понятя о польскій хытрости. Бурит ся кров аж і в тых, на впіл уж жывых люди, котры, розуміючы суть діла, думаючы позерают на себе, як бы хтіли єден другого звідати: што дальше буде? Мы сме слабы, до голосу нас не допущают – бют і плакати не дают…».

В 1901 р. украіньскы діячы покликали опозицийну Украіньску Бурсу в Новым Санчы. Руска Бурса в Новым Санчы по 1914 р. (коли русиньскых діячів інтернувано) перестала фактичні вести свою діяльніст. По войні, Містецкій Уряд в Новым Санчы выступил до суду з внеском о поставліня куратора для бурсяного маєтку. І ту як раз Качмарчык зачал нерівну борбу (куратором встановлено спомянутого меценаса Кєрделя), коли то без порозумліня з членами Руской Бурсы маєток пішол під молоток. В наслідстві того маєток припал місту за ціну 935.634 польскых марок, што неодолга было рівне вартости пуделка патичок або двох осухів хліба. Справа звороту лемківского маєтку тырвала через пят років (Качмарчык не дідждал єй кінця), переходила аж і через Найвысшый Суд в Варшаві. Формальні маєток вернули Лемкам, але з огляду на брак скорых діянь і пізнійшый початок ІІ світовой войны лемківскє сандецкє добро пропало на все.

Переслідуваня

Руска Бурса діяла до 4. серпня/авґуста 1914 р. В першым тыжни войны част єй членів і старшых бурсаків австрийскы власти арештували. Серед інтернуваных і пак вбитых в лаґрі в Талергофі нашол ся о. Теофіль Качмарчык (інтернуваный был з імостю). Ліквідация сандецкой бурсы і русиньской діяльности проявила ся внет і тзв. Віденьскыма Процесами.

Знатя, што о. Качмарчыка арештувано 10. вересня/септембра 1914 р. в Білцареві, а 23. вересня/септембра 1914 р. был вывезеный з Ґрибова і по трьох днях довезеный до Нового Санча. Уж 26. вересня/септембра перед польовым судом станули окрем о. Качмарчыка його сынове Любомир і Владимір, фльориньскій парох Василий Курилло, о. Владимір Мохнацкій з Чырной, о. Петро Сандович з Брунар і його сын Антоний.

Качмарчыкови зашмарено, што в час мобілiзациі подавал через телефон знакы перелітуючым над Білцаревом росийскым аероплянам; што публичні в церкви мал принимати од селян присягу, же не будут стріляти до Росиян; што писал листы до В. А. Бобриньского в Петерсбурґу і брал участ в таємных русофільскых стрічах в Мушыні. Вєдно з двома сынами был поневоленый в концентрацийным лаґрі в Талергофі (спомненым Любомиром і Ярославом Качмарчыком, пізнійшым премєром уряду Фльориньской Республикы). Окрем Качмарчыків до ляґру трафили дальшы підсудны. Меньше щестя мали Сандовичы: о. Петра і його сына Антония засуджено на смерт, а вырок выконано 28. вересня/септембра 1914 р.

В квітни/апрілю 1915 р. был вывезеный на конфірмацию до Фельдбах і Ґнас. До Білцаревы з інтернуваня вернул в 1917 р.

В 1918 р. был єдным з лідерів політичного твору, якій знаме днес як Руска Народна Республика Лемків. Хоц то Фльоринка з видимой причыны славетного віче є одберана як тото головне місце подій взязаных в республиком, то як раз білцарівскє приходство было місцьом стріч і дебат лемківскых лідерів, не лем в періоді жытя лемківского уряду. Вкінци, то не хто інчый, а його сын Ярослав принял найважнійшу функцию – премєра.

Леґендарный священник

Коли проанализувати спомины Білцарівян о о. Качмарчыку, мож видіти єдну спільну річ – шумні гын маєстатикы і леґендарных оповісти.

Так певно было з парох причын. Певністю, што білцарівскых вірных захопляля його могутніст – і в тым материяльным виді, як хоц бы побудувана ним плебанія, звана як Качмарчыків палац. Мал шытрьох сынів: Ярослава, Любомира, Владиміря і Теофіля та штырі дівкы.

Качмарчыковый час то переломный період в істориі цілой Лемковины. Славный священник вмер 16. лютого/фебруара 1922 р. На похорон з близкых і далекых сторін зышло ся поверх двох тисячы люди.

Його гробниця – попри ріжным завіруваням лемківской долі – остає сохранена доднес. Спочыват о. Теофіль Качмарчык при білцарівскій церкви св. Димитрия, в котрій служыл перешло чотырдесят три рокы.

Оброблено на основі:

• П. Трохановскій, ред., Книга Білцаревы, 2017;
• Б. Горбаль, Теофіль Качмарчык (1843-1922), в: Лемківскій Річник 2002, выд. Стоваришыня Лемків;
• Б. Горбаль, Санч як центр західньой Лемковины, в: Річник Руской Бурсы 2020, выд. Стоварошыня Руска Бурса в Ґорлицях;
• П. Р. Маґочій, І. Поп, ред., Екциклопедия Істориі та Культуры Карпатскых Русинів, 2010.

Знимкы і іх опис взято з: Книга Білцаревы.