Паріж в Ужгороді Адалберта Ерделія

22-го юнія 2017-го року в Шарішскій ґалерії в Пряшові одкрыють выставку єдного із найвызначнішых русиньскых малярів 20-го столітя – Адалберта Ерделія.

Выставка, котру кураторьскы приготовив Йозеф Ріділла, є припомянутьом вызначного модерністы, представителя поліфонічной мальбы, основателя підкарпатьской малярьской школы, котрого міджівойнова творчость была інтеґралнов частьов уменя Чехословакії. На выставці під назвов Паріж в Ужгороді буде мож видіти образы зо збірок Шарішской ґалерії в Пряшові і Выходословацькой ґалерії в Кошыцях. Творы Ерделія будуть выставлены до 10-го септембра 2017-го року в просторах Малого выставного салу Шарішской ґалерії.

 Адалберт Ерделій

Народив ся Адалберт Ерделій як Іван Гриць в селі Загатя на Підкарпатю, котре втогды належало Угорьску, 25-го мая 1891-го року. Умелецьку освіту здобыв на Будапештяньскій академії умень в рр. 1911 – 1915. Потім вернув ся на Підкарпатя до Мукачова і у 1921-ім році ся там став членом общества умелців, котре засновав Юлій Віраґ. Но тото общество діяло лем куртый час. Міджі роками 1922 – 1926 Ерделій робив у Мнихові. Як раз в тім місті в Німецьку одбыла ся у р. 1923 і його перша персонална выставка.

Повернувшый ся на Підкарпатя Ерделій у 1927-ім році вєдно із далшым вызначным русиньскым малярьом Йосифом Бокшайом засновав в Ужгороді Публічну школу мальованя, но о два рокы пізніше знова одходить із Підкарпатя і працує в рр. 1929 – 1931 в Паріжі. Там належав до ґрупы постімпресіоністів вєдно із такыма менами як Андре Матіс, Макс Бламінк ці Андре Дерен. Найвекшый вплив на Ерделія мала творчость Пола Сезана. Як раз перебываня в Паріжі із Адалберта Ерделія зробило умелця світового мена, вызначного европского маляря – постімпресіоністу і майстра портрету.

По навернутю до Ужгорода Ерделій брав актівну участь на основаню Общества дѣятелей изобразительныхъ искусствъ на Подкарпатьской Руси (1931), котре ся стало основов про формованя Підкарпатьской школы мальованя. Много років быв головов того общества, орґанізовав много выставок як на Підкарптьскій Руси, так і в іншых містах Чехословакії.

Його властны творы в тім часі выставльовали ся у европскых културных метрополах – Паріж, Рим, Флоренція, Венеція, Неапол, Мілано, Брусел, Відень, Мнихов, Варшава, Львів ці Будапешть. В тім часі быв Ерделій і педаґоґом. Учів у Мукачівскій ґімназії, Ужгородьскій ґрекокатолицькій учітельскій семінарії і в Публічній школі мальованя.

Пришли рокы войны, но парадоксно Друга світова война мала і позітівынй вплив на Ерделія. Одрізаный од контакту із світовыма центрами уменя Ерделій глубше спознавать родну Підкарпатьску Русь, жывот в ній і резултатом того было, же почас войны умелець сотворив свої найкрасшы образы, головно портреты.

По войнні приходить анексія Підкарпатя і совітьскый режім. Од року 1945 аж до смерти у р. 1955 Ерделій учів у Ужгородьскім учілищі ужыткового вытварництьва, но тых остатніх 10 років його жывота было про нього особнов траґедійов. Його намага перетворити Ужгородьску публічну школу мальованя на академію умень по взорі западной і середньой Европы была высміяна. Добровольне зъєдиненя умелців Підкарпатя, котре сотворив і быв його головов, по войні стало ся тіпічным совітьскым обществом малярів, котре было під контрольов комуністів і вырішыло „перевыховати“ у Европі прославленного майстра в дусі соціалістічного реалізму.

Під тиском общества малярів і совітьскых властей Ерделій зробив дакілько творів в дусі соціалістічного реалізму, но і так намагав ся тым творам печатати властну умелецьку оріґіналность. Фактічно Ерделій зістав чуджім про совітьску сістему, не прияв єй, і зістав повно ізолованым од навколишнього світа аж до свойой смерти.

Умер Адалберт Ерделій 19.го септембра 1955-го року як 64-річный в Ужгороді, у розквіті творчіх сил.

Творчость Адалберта Ерделія

Ерделія найвеце опливнив постімпресіонізм. „У Ерделія ся стрічам із вынятковым уменьом,“ писав літературный крітік і чеськый поет Ян Затлоукал.

„Країны суть триманы головно в студеных фарбах, найвеце в зеленій і синій. Выразно выступають допереду і контуры. Експресіонізм нашов в Ерделім маляря великых вытварных потенціалів. Горячковите змаганя о властный вытварный язык ся одзеркалює в його образах. На каждім полотні мож захопити сліды гляданя властных средств выражіня. Драматічность характерізує тврочость Ерделія, як і наремна аґресія фарб. Тверда лірічность переступлять полотна того умелця, в котрых є чудова сила і надвлада фарб, якых прудко твердый тон дакус заражать.“

Властну творчость Ерделій характерізовав як путь беспрестайного гляданя. „В моїй умелецькій творчости одзеркалює ся ціле моє сокровище бытя. Перманентный непокій, вічне волніня, котры хочу выразити і в уменю. Способ і гармонія выражаня мінить ся. Мінить ся вшытко коло мене, зато і я ся міню. Докінця, як раз в тім беспрестаннім вари і неспокоя хочу ся найти. Вірю, же сам єм предметом того, што діє ся в природі і в людьстві. Все глядам нову і нову перспектіву, все нового духа. Тоты внутрішні цілі і комплікованы станы душы бы-м радо захопив, захопив умелецькы, оформив і упростів.“

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА