Памятник

Днесь на Міністерстві културы Словацькой републікы, за участи уповномоченого влады Словацькой републікы про народностны меншыны, проходила стріча, де были участны представителі Русинів і представителі Словацького народного музею. Стріча занимала ся документом, котрый быв приятый в апрілі на конференції, яка одбыла ся у Словацькім народнім музею – Музею україньской културы у Свіднику.

Споминаный документ, котрый мали підписати „участници“ конференції (без списку мен), розумій высокошколованы науковці вірны теоріям, котры належать до найтвердшого комуністічного періоду, же Русины суть лем частьов україньского народа і їх язык є так ці так лем діалект, бы сьме могли брати лем як єден із далшых атаків проукраїньскы орьєнтованых людей, котрый і так нич не змінить, бо Русины зістануть Русинами і тоты теорії, котры обсягує спомянутый документ, же сьме і так Українці, і же і так пишеме і бісідуєме лем на україньскых діалектах, мам надію вымруть вєдно із тыма науковцями. Лемже, тот раз то не было лем тверджіня даякых людей, котры своє коріня видять десь коло козацького огника. Тот раз такый документ выдала офіціална державна інштітуція, і так ся стало, же державна інштітуція публіковала документ, котрый іде проти словацькой леґіслатівы, бо будьяке однародньованя є заказане. Но і то є вже дакус векшый проблем, кідь інштітуції державы не дотримують законы державы. Або, ліпше повіджено, кідь собі директор єдной державной інштітуції думать, же є над законом.

Історія цілого документу є в моїх очах так проста і тупа, як „мої черевикы“, повів бы єден мій колеґа. Конференція орґанізовала ся із нагоды 60-го юбілею заснованя музею. Лемже документ не є так цалком о святкованю юбілею музею. Приятый документ беру скоріше як заповідь і памятник, барз легко чітательный, котрый по собі хоче зохабити сучасный директор україньского музею Мирослав Сополиґа, якый того року так само має округлый юбілей – 70 років, і котрый того року восени мав бы одыйти зо свойой функції до пензії. Тот Сополиґа, котрый не мав проблем повісти на прес-конференції, же русиньскый рух є лем дакілько псіхічно хворых особ і в його атаках на Русинів бы сьме могли продовжовати.

Ґенерелный директор Словацького народного музею Віктор Ясань ся днесь од того документу і од такой реторікы, котра пошырює, же Русины не існують, на стрічі з представителями Русинів діштанцовав. Приобіцяв, же до кінця юла дасть ку тому і офіціалне выголошіня в мені Словацького народного музею, котре буде публіковане на офіціалнім сайті музею і так само на сторінках україньской ґазеты „Нове життя“, яка тоту ґеніалну наукову роботу з конферренції публіковала. Лемже, є то мало.

Не стачіть діштанцованя. В державі, в котрій платить закон, бы ку жадному такому выголошіню з позіції державной інштітуції, яке вышло із конференції в україньскім музею, не мало дійти. В державі, в котрій платить закон, бы в моменті, коли бы ку такому выголошіню із конференції, якой орґанізатором є державна інштітуція, дішло, мав директор той інштітуції такой нести повну одповідность. Повна одповідность не є то, же ся Ясань буде оправдати за Сополиґу. Повна одповідность є, же бы ся нияк не мало чекати на то, покля директор українського музею сам піде зо свойой функції на пензію, але же бы ся мав, покля ся сам не дісштанцує од документу з конференції, такой одкликати зо свойой функції.

Я розумію, же сучасный директор хоче іщі перед тым, як перестане рядити музей, зохабити глубокый слід, борозду, в котрій мають іти його наступцове. Розумію, же тот документ має быти його монументом, памятником, жебы вказати, же ся проти Русинам воює і буде войовати і далше. Но тот памятник в подобі документу є дакус веце за чаров. Чаров закона. І зато бы тот памятник не мав стояти, але мав бы быти розваленый одповідныма особами в державных орґанах, котрым є музей у Свіднику підпорядкованый. А вєдно із розваліньом того памятника, бы ся мав дати гет і тот, котрый быв його головным ідеолоґом, котрый го выбудовав, котрый го підперать.

Зато не чекам лем офіціалне выголошіня Словацького народного музею, не чекам лем даяке оправданя, чекам выводжіня одповідности. А кідь сьме коло оправданя, оправдати бы ся в першім ряді мав директор у Свіднику.

На фотоґрафії: Празьскый метроном, котрый стоїть на місці, де стояв найквешый на світі памятник Сталіна, людми втогды посмішні называный „фронта (шора позн. ред.) на мясо“. Жрідло: Wikipedia.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА