Памяти Нестора Репелы, якого голос «одтамале» почули мы як першы

В тых днях припоминали сме округлу, 100. річницю народжыня єдного з лемківскых поетів і прозаіків родом з Лемковины – Нестора Репелы. Чловека, якій вкарал ся нашій культурі такой в осени свого жытя.

Кєд початком двотисячных років познавали сме його творчіст, знали сме, што є то першый так выразный голос нашых Лемків одтамале. З далекых степів, далекого Донбасу. Репела сохранил памят о поневірці і болю выселенців на схід далекой Украіны, о людях, што уж николи не взріли рідной земли.

Доля…

Вродил ся Нестор Репела 18. серпня/авґуста 1923 р. в селі Білцарева на західній Лемковині, де провюл дітячы і першы парібоцкы рокы. Был то час повоєнный, новых реалий, але самособом і втраченого лемківского щестя. Малый Нестор в основній білцарівскій школі трафил під тверду руку украіньского учытеля Михайла Гуцялюка (vel Гуцуляка). В памяти селян не записал ся він добром славом (подібні як і серед Ізбянів, де вчыл молоде поколіня в пізнійшым періоді).

Здає ся, што доля Репелі не была писана так лагідно як інчым. Уж як 16-літнього паробка застала го ІІ світова война і погнала на кругы дорогы. Товды же, примусово был забраный на роботы до Німеччыны, а на остаток не маючы свободy выбрати, руковал як тзв. доброволец до Червеной Арміі.

Коли пришло му вернути до рідного села, його найблизшых уж не было. Осамотненый, пустил ся іх путю та нашол ся на середущій Украіні, на Кіровоградщыні. Репела мриял вернути на Лемковину, але коли спостерюг, же границі уж заперты, доля примусила го до дальшой вандрівкы. Нашол ся остаточно враз з родином на далекым Донбасі в селі Амвросиівка, де остал на все.

Там, де сходит сонце

Нестор Репела остал на все там, де сходит сонце, значыт на далекым Донбасі, де днес проходят найбільшы боі страшной войны. Прото ани не знатя, што днес діє ся з місцевістю, в котрій жыл, де остал похороненый, а і де лишыли ся його рідны.

То далекій схід, о котрым Репела писал в своіх споминах, не был легком ани обіцяном страном світа. То як раз за його справом Лемкы в Польщы (выселенці на західні землі, а і тоты, што повело ся ім вернути Домів) такой першый раз почули міцный і явный голос з далекого Донбасу. Репела представил чутя тых, што уж николи не пішли хоц на хвилю на рідну Лемковину.

Кєд писати о його літературным доробку, як поеты і прозаіка, то в нашым лемківскым світі, так по правді, Нестор Репела был одкрытый не так давно, бо аж в 1998 р., коли то сам навязал контакт з часописом Стоваришыня Лемків «Бесіда» і його шефредактором Петром Трохановскым. При тым была і спільна любов Нестора Репелы і шефредактора часопису до рідного села – Білцаревы. Товды тіж, на сторонах «Бесіды» явили ся першы творы автора, окрем вершів, м.ін. його спомины, гуморескы, ци літературны образкы.

Вершы Репелы напевно треба зачыслити до народной поезиі. Сеса народніст проявлят ся не лем в стилю писаня і в великій філософіі, полученій з любовю до минулого, втраченого лемківского світа. Здає ся, же найвекшым скарбом Репелы єст прекрасне писаня о тузі за рідном земльом з перспективы выгнанця, баніты, оддаленого тисячы кілометрів од рідного Краю.

Документувал, нюс історию до нас

Коли писати зас о його прозі: не годен не підкрислити іщы раз, што был то бодай першый так міцный голос, спомин одтамале, зо світа, до котрого – як то пристало ся бесідувати – люде ішли ґу сходу сонця, де ждала на них нужда, понижаня, голод, а часом і смерт.

Репела внюс гідні споминів до монументальной «Книгы Білцаревы», яку в 2017 р. выдал Петро Трохановскій. Там тіж найти мож приміры його творчости, в тым запискы о жытю Білцарівян на Украіні.

В 2001 році «Бібіотеком Бесіды» была печатана збірка поезиі автроства Нестора Репелы, котру зобрал і приготовил Петро Трохановскій. Выданя «Місце при столі» встиг іщы видіти, але уж такой лем на остаток свого жытя. Нестор Репела вмер 2. листопада 2002 р. на далекым Донбасі – чужыні, в котрій был змушеный прожывати своі несторскы – дозрілы рокы.

Як споминал Петро Трохановскій, внет по навязаню контактів плянували ся одвидіти. Не встигли, але рукописы автора нашли ся в добрых руках. Може іщы даколи послужат добрій справі.