О свободі і силі нашого слова (Выступ Анны Кузмяковой на варштатах Лем.фм в Бардейові)

Дорогы колеґыні, колеґове, своїма пару словами бы єм ся на хотіла  вернути до пореволучных 90-ых років минулого столітя, то значіть до того періоду коли ся ламала і свобода слова.  Мам на мысли ліквідацію тоталітной ідеолоґії і переход з комуністічного до демократічного режіму держав выходной Европы, як Словакії так і Польщі. Повім вам і чом? Зато, же векшына з вас тото не зазнала і жебы сьте собі знали нелем порівнати сучасне з минулым, але головно, жебы сьте собі усвідомили яке велике значіня мать слово і воля чоловіка писати ці говорити одкрыто, без заказу, без цензуры, но а в неостатнім ряді, жебы сьме собі вшыткы цінили тоту нелегко выдоловану свободу слова. В нашім припаді русиньского слова, котре мать тоту чудотворну силу пригваряти ся до нашых людей материньскым языком на писмі в друкованій формі ці через мікрофон говореного слова з радіа, бо тото публічне слово нелем інформує ці забавлять людей, але, што є основне, впливать на їх народне усвідомліня, формує їх погляды а нераз помякшує і  тото найкамяніше сердце такого Русина, котрый уж давно забыв, хто были його предкы, одкы походжать. А не смієме забывати і на такый факт, же тото наше – русиньске слово – його писана ці говорена форма з позізції нас – русиньскых редакторів, є і ясным зеркалом нашой історічной, културно-освітньой, але і языковой злілости. Од нашого  приступу до свого языка барз вельо залежыть. Бо не є основне лем тото, жебы нам люди порозуміли, але ці своїм приступом выкличеме у людей інтерес, сімпатію або докінця і нежелану аверзію до родного слова, бо і таке ся ставать.

Але верну ся іщі маленько до минулости, яка свобода слова была даколи. Моя редакторьска путь зачала на Културнім союзі україньских трудящіх, то є сучасный Союз Русинів-Українців, котрый быв продовженов руков комуністічного Народного фронту. Його шефами і робітниками были головно вірны і слухняны членове Комуністічной партії, а на тых тзв. непартійных позерали як на штось меншецінне, недоконале, котрых треба мати під доглядом – на тото служыло „быстре очко“. Так сьме кликали „ештебака“, члена бывшой Штатной безпекы, котрый мав на старости нашу орґанізацію. Тот  сістематічно навщівляв редакції і іншы одділіня. Із  свого власного досьвіду вам повім, же тогды найвысшы функціонарі не брали до увагы вашы зналости, шыковность, першорядым быв факт, ці сьте членом КП. Я, наприклад, парураз дістала понукы на высшы робочі позіції. Но наконець все наслідовав отрепаный выслов: „Анько, не гнівайтеся, але ви не є членкою партії…“ Ту єм робила найперше у выдавництві неперіодічной пресы, то были Науковы запискы, Репертуарны збірникы ці збірникы співанок. Але можу повісти, же і в тім часі нас было дость такых смілых людей, котры ся не бояли одкрыто писати ці выдавати штось хосенне. Принесла єм вам вказати пару екземпларів з того часу – два співанковы збірникы – єден з Орябины а другый, подля мене днесь уж дорогоцінный співник, котрый вышов під назвов Краю мій рідний. Чом цінный? То суть співанкы і росповіді людей із днесь уж затопленых сел Стариньской долины. В тых співниках, окрем русиньскых фолклорных традіцій є богатство нашых автентічных слов а я в тім находжу і обогачіня нашой лексікы, бо ту є копа позабытых русиньскых понять. Є ту діалект тзв. „пыйдяків“ з Орябины і „пуйдяків“ зо Стариньской долины. Обидва збірникы суть іщі з 1987-го року. Мам ту і два Репертуарны збірникы, котры  таксамо належать меджі цінны документы. В першім суть опублікованы тексты із нотовым записом співанок із двох річників Маковицькой струны з 1987-го року, коли тот популарный конкурз іщі абсолутно нихто не документовав. Другый збірник вышов початком 1989-го року, іщі перед новембровов револуційов. Тот є про мене цінный з трьох причін. Перша є тота, же єм ту на розділ од мойой попереднічкы, дала немалый простор панови М. Мушінкови, котрого многы в тім дореволучнім часі не хотіли публіковати.  Другым фактом суть Мушінковы вступны слова, котры у тім збірнику написав. Інтересны суть з того погляду, же в днешнім демократічнім часі голосить штось інше… Третім вкладом споминаного збірника   суть ту опублікованы автентічны творы Дмитра Вислоцького, знамого під псевдонімом Ваньо Гунянка, а то в прекраснім щавнатім і оріґіналнім лемківскім языку. Творы суть передрукованы з Вислоцького публікації Наша книжка, котру 1945-ім році выдав Лемко-Союз в Юнкерсі.  Ту найдеме такы творы як Лешко Мырна, Марко Богач і цілу драму Петро Павлик.

Револучны рокы 1989 – 1990 нас, то значів мене і моїх колеґів – Зозуляка, Плішкову, Мальцовску застигли в редакції Нове життя. Молоды люде набиты револучнов евфорійов і демократічным духом зачали в редакторьскій роботі наповно ужывати свободу слова. Завели сьме нову рубріку Голос Русинів. Но призабыли сьме, же думаня і головы, котры носили на плечах нашы ідеолоґічны шефове, ся змінов назвы орґанізації на СРУС, не змінили. А так пришло громадне пропущаня з роботы. Словацька преса в тім часі выдала довжезну статю і розговоры з нами, де сьме одкрыто бісідовали о причінах нашого одходу – статя вышла під назвов Ґенералы без войска.

У звязку із свободов слова споминам на свою послідню статю, котру єм написала до Нового жьття і котра ниґда не вышла, бо єм собі дозволила крітіковати высокопоставленого функціонаря міністерства школства. Тот пришов до Меджілаборець на Фестівал драмы із добрым посланьом – приніс Похвалны ґрамоты про учітелькы і учітелів, котры уж довгы рокы готовили школярів на декламації ці аматорьскый театер. Но в тых ґрамотах ани єдно єдине мено і прізвіско не было добрі написане, вшыткы были поплутаны. Але на погляд моїх шефів, тото не было основне. Позітвне было, же тот пан пришов на фестівал особно, тото требало оцінити…. Тогдышній заступник шефредактора мою статю передомнов поторгав на дрібны фалаточкы, розметав по підлозі в канцеларні а іщі по них із найвекшов злостьов і поскакав. Я тоты папірчікы позберала, позліпляла і доднесь їх тримлю на памятку послідньой цензуры слова.

Писаня без страху і цензуры ся наповну силу зачало і проявило аж в русиньскых періодіках – в тыжденнику Народны новинкы і културно-хрістіяньскім часописі Русин, кедь ся шефредактором періодічной і неперіодічной пресы РО став Александер Зозуляк а редакчный колектів творили Кузмякова, Мальцовска і Плішкова. Перше чісло Народных новинок вышло 21-го авґуста 1991-го року, точно на 23-тю річніцю, кедь нас навщівили з танками братя Руси.

Наконець іщі пару слов – што до роботы над русиньскым языком, бо тот є про редактора алфов і омеґов. Хоць на Словакії минуло уж 22 років од кодіфікації русиньского языка, я собі думам, же про його здоконаліня і обогачіня ся могло зробити веце. Намісто того, жебы ся выдавали словникы з різнов фаховов термінолоґіов, котры нам хыблять як сіль, выдумують ся новы нормы і выдавають  горы ґраматічной літературы. А притім многы люди собі іщі не встигли освоїти ани тоты першы нормы. Єден мудрый чоловік повів, же хоць на якый добрый ціль ся вжывають планы формы, переставать тот ціль быти добрый. А то є припад нормотворіня русиньского языка на Словакії. Робила єм собі великы надії і очековала позітівны выслідкы, перед двома роками, кідь Інштітут русиньского языка і културы ПУ орґанізовав у Пряшові Меджінародный языковый конґрес. Але на превеликый жаль, окрем меджінародной славы і стрічі людей, тот конґрес про русиньскый язык не приніс нич. Aлe жебы єм не кінчіла своє мудрованя так песімістічно, предці є ту і позітівный крок. По споминанім конґресі інштітут зорґанізовав перше засіданя Языковой рады русиньского языка, на котре были запрошены представителі русиньскых медій, русиньскых інштітуцій, значіть Театру Александра Духновіча ці Музею русиньской културы, представителі обидвох церьквей, просто люде, котры у своїй роботі приходять до контакту з русиньскым языком. Уж тото засіданя указало нелем на дакотры проблемы, але зазвучало ту і много мудрых пропозіцій на выліпшіня і полегшаня дотеперішніх правил русиньского языка. Тото ся мі хотіло повісти лем так на марґо русиньского языка, бо він є про нас русиньскых редакторів тым основным інштрументом.

Дорогы клолеґынькы, колеґове, што єм своїм выступом хотіла повісти? Головно тото, же свобода слова, не была така  іста як небо і сонце, котре видиме штоденно і же тот дар собі треба высоко цінити.

Што до конкретной редакторьской роботы в нашых русиньскых медіах є про мене основна азбука, котру якось молоды редакторы обходять і у векшыні припадів комунікують латиніков. Недостаткы виджу і в штруктурі ці конштрукції речінь, котры ся мі першый погляд видять пословакізованы ці сполонізованы. У своїх текстах забываме на богатство русиньскых пословіць, метафор, проґноз і іншых жанрів літературной творчости. Я собі дотеперь такы поняття записовала і єм вам пару екзрмпларів принесла. Може ся вам зыйдуть при вашій роботі.

Дякую за увагу.

Анна Кузмякова