Новий предстоятель перемышльско-ґорлицкой єпархіі ПАПЦ

Вчера, 25. серпня/авґуста т.р., в Варшаві проходило засіданя Святого Собору Єпископів Полськой Автокефальной Православной Церкви. На засіданю присутны были вшыткы владыкы православной Церкви в Польщы, котры, окрем внутрішніх вопросів, рішыли і справы тыкаючы м.ін. Лемковины.

Святий Собор рішыл покликати по смерти архієпископа Адама на предстоятеля бывшой уж (о чым пониже) перешыльско-новосандецкой єпархіі, котра своім обсягом обнимат Лемковину, єпископа ґорлицкого Паісия. За тым, змінено назву єпархіі на перемышльско-ґорлицку, а сідибу єпархіі перенесено зо Санока до Ґорлиц (ул. св. Максима 2). Дальше в комунікаті чытаме, же інтронізацию нового владыкы вызначено на ден 6. вересня/септембра т.р., а пройде она в катедральній церкви св. Тройці в Ґорлицях. Подія буде получена зо шторічныма святкуванями з нагоды праздника св. Максима Ґорлицкого. Попри тым, Собор оголосил загальномитролитальну збірку грошів на ремонт церкви св. Лукы в Кунковій.

Новий предстоятель перемышльско-ґорлицкой єпархіі народил ся 7. липця/юлия 1969 рока в Щецінку як Петро Мартинюк. По монашым постригу в монастырі св. Онуфрия в Яблочыні в 1989 р., принял діаконьскы свячыня, а пак был рукоположений на священника. В 1998 році скінчыл маґістерскы студиі на Выділі Православной Теолоґіі Пряшівского Університету в Пряшові, а в 2001 році оборонил гын докторску дисертацию. Через пару років был настоятельом декотрых парохій на обшыри Польщы та выкладал в Православній Духовній Семінариі в Варшаві, котрой был тіж проректором. 20. марця 2007 р. был покликаний на пьотрківского єпископа, вікария лодзіньско-познаньской єпархіі, а Його єпископска хіротонізация одбыла ся о місяц в катедральным соборі в Варшаві. Од 10. марця 2009 рока аж дотепер был вікарным єпископом перемышльско-новосандецкой єпархіі, з титулярным званьом «єпископ ґорлицкій», котром – з причыны планного здоровля бл. п. архієпископа Адама – завідувал од кінця 2015 рока.

Перемышльско-ґорлицка єпархія, смотрячы на єй обшыр і історию, є спадкоємцьом давной православной перемышльской (перемышльско-самборской) єпархіі, котра перестала істнувати в 1691 році. Перемышльска єпархія, інакше як другы кінцьом XVI столітя в Річпосполитій, за справом єй товдышнього предстоятеля, єп. Михала Копыстеньского, не приступила в 1596 році до уніі з Римом. Через наступных такой 100 років, паралельно до православных єпископів, были вызначаны і грекокатолицкы владыкы, але не мали реальной власти над том обшырю. До офіцияльной конверсиі духовеньства і вірных на католицкє віроісповіданя дішло аж в 1691 році, коли православний перемышльскій владыка Інокентий Винницкій принял постановы берестийской уніі, хоц – за декотрыма дослідниками – введіня грекокатолицкой юрисдикциі і традициі было тяжко ідучым процесом, а іщы долго по тым вірны не были свідомы даякых змін.

Дальшы подіі церковного жытя на Лемковині сут повязаны уж з грекокатолицком перемышльском єпархійом і єй черговыма владыками, посеред котрых находили ся тіж выдатны представникы русиньскых родів з Лемковины. Треба спомянути на владыків: Тому Поляньского (1796, Бортне – 1869, Перемышль) – діда Клавдиі Алексович, Йосифа Сембратовича (1821, Крениця – 1900, Рим), та Юлияна Пелеша (1843, Смерековец – 1896, Перемышль). Спокій серед Русинів з Лемковины тырвал до початків ХХ ст. і выбуху І Світовой Войны, котра принесла інчий погляд на реліґійны справы і пізнійшу політику єрархів грекокатолицкой Церкви.

Траґедия Талергофу, котра зачала ся в 1914 році, міцно вросла в памят Лемків, котрых выдатны представникы потерпіли в австрийскым лаґрі. Іщы до Великой Войны зачали ся конверсиі, або повороты до православя (оба терміны паралельно хоснуваны серед Лемків і ріжні одбераны членами обох конфесий), котрых початкы сігают діяльности і пізнійшой мученичой смерти о. Максима Сандовича (канонізуваного через ПАПЦ в 1994 р. в 80-літя смерти), як і пізнійшой проукраіньской політикы товдышнього грекокатолицкого єпископа Йосафата Коциловского, котрий заказувал хоснувати вчас богослужынь традицийного споминаня всіх вас православных, насильно вводил культ святых (прим. Йосафата Кунцевича), котры были чyжы лемківскій традициі, а священників з Лемковины высылал служыти на краі єпархіі, даючы заміст них на лемківскы парохіі украіньскых священнослужытелів. Ґу тому доходила і латинізация східнього обряду.

Великій рух конверсиі/повороту до православя зачал ся од села Тылява в 1926 році. Од тамтой поры десяткы лемківскых сел одходило од грекокатолицкой Церкви, стаючы ся тым способом православныма вірныма. В деякых селах зачали ся будувати новы храмы і часовні.

Одповідю зо стороны лемківскых грекокатолицкых духовных та діячів русиньской та староруской орієнтаций была ідея покликати незалежну од власти Перемышля єпархію для Русинів Лемковины. Выполнило ся тото в виді Апостольской Адміністрациі Лемковины, котра была основана умовом помедже Апостольском Столицьом і Урядом Польской Республикы в лютым/фебруарі 1934 рока, а єй першым адміністратором остал о. др Василь Масцюх – Лемко родом з Новой Веси.

Такій юрисдикцийний стан, де православны Лемкы спочатку приналежали під варшавску митрополию, пізнійше вчас войны під краківско-лемківску єпархію ПАПЦ, а грекокатолицкы – під Апостольску Адміністрацию Лемковины, утримувал ся до 1947 рока. По выганю остатніх нащадків в рамках Акциі «Вісла», всякы структуры обох конфесий были зліквідуваны. Лемківскы храмы зачал перенимати римокатолицкій Костел.

По 1956 році част Лемків, перебываючых на чужыні – подля думок декотрых з них, лем на хвилю – зачала вертати на рідны землі. Вєдно з тым зачали ся творити наново деякы мінімальны структуры православной церкви на Лемковині. Структуры грекокатолицкой Церкви были зделеґалізуваны комуністичном властю (грекокатолицка перемышльско-варшавска єпархія зачала офіцияльно фунґувати аж в 1996 р.), зато церковне жытя Русинів на Лемковині долго могло ся офіцияльні розвивати такой лем в рамках ПАПЦ, або римокатолицкого Костела. В 1965 році рукоположений владыком Юрийом (Кореністовом) был Лемко родом з Фльоринкы – о. Александер Дубец. Одраз по высвячыню направлений был до душпастырской послугы на Лемковину до села Высова (потім до Кальникова). Од 1966 рока был парохом саноцкой парохіі та деканом саноцкого деканату, а в січни/януарі 1983 р., принимаючы найперше монаше імя Адам, был хіротонізуваний в сан єпископа, а дальше, з дньом 29. вересня/септембра 1983 р. призначений на саноцку катедру реактивуваной по такой 300 роках православной перемышльско-новосандецкой єпархіі.

Днешня православна перемышльско-ґорлицка єпархія чыслит 3 деканаты, 17 парафій, 25 священників і 1 монастыр. Чысло вірных то близко 3.000 люди. Душпастырюваня бл. п. архієпископа Адама принесло Лемковині реставрацию зруйнуваных церкви, будову парох новых храмів, як і загальний розвиток єпархіі.

фот. горі: Миколай Ґрич