Неєдна Маґура і неєден Діл, значыт о прекрасных назвах в Карпатах

В остатнім номері місячника «Дыкє Жытя» («Dzikie Życie») найдете найдолше в істориі паперьового выданя часопису інтервю, і то о ґеографічных назвах на Лемковині! Інтервю Неєдна Маґура і неєден Діл, значыт о прекрасных назвах в Карпатах то бесіда з Войцєхом Крукаром.

Войцєх Крукар то чловек, о котырм бесідує ся, же назвал горы. То доктор наук з обшыри ґеоґрафіі, бескідскій та бєщадскій провідник, член ПТКТ (Польского Туристычно-Крайознавчого Товариства), одзначений Міністром Культуры і Народового Дідицтва выріжніньом Заслужений Діяч Культуры. Єст автором і редактором вельох туристычно-топономастычных мап, туристычных путівників, парудесятьох дописів з обшыри туристыкы, крайознавства, картоґрафіі та ґеоґрафіі. Од парунадцетьох років веде соспільну документацию-реконструкцию традицийного теренового назывництва Бєщадів і Низкого Бескіду.

Почытайе ниже выімок з переведеного інтервю – то фраґмент о тым, як зачало ся называня гір Войцєха Крукара:

«Моє заанґажуваня в тоту тему єст наслідством заінтересуваня горами. Вельо часу єм по них вандрувал. Вчас такых прогульок хоснує ся, очывидно, мапы. Виділ єм вельо порожніх місц, неназваных потоків, верхів… Може напочатку не здогадал єм ся, кілько давнійше тых назв было, але не мал єм сумнівів, же мусіло іх быти більше. Проблем был того рода, же не было ся кого звідати…

Топономастычну документацию, котрой процес продолжат ся до днес, зачал єм в околицях Команчы іщы в студентскых роках. Уж товды знал єм, же єст в тым селі вельох автохтонів, а – як вказало ся дакус пізнійше – сут тіж давны жытелі сусідніх, часом уж неістнуючых сел, напр. Яворника, Прелуків, Ославиці, або заселеных лем осадниками, напр. Должыці, Чыстогорба.

Такы же успіхы, як одтворіня назв зо сел, з котрых – як ся здавало – неє уж ниґде люди, давали мі велику сатисфакцию і чысту радіст, же повело ся дашто сохранити. Міцно мобілізувало ня оне до дальшой роботы. Круг інформаторів ся збільшал. Новы респонденты ділили ся своіма контактами, а діапазон моіх бесід пошырювал ся на пілнічны і західні землі Польщы, Украіну, ачий сігал до ЗША.

Уж в першых роках такых досліджынь навчыл єм ся чысто інакше смотрити на терен. Туристы, котры вчат ся топоґрафіі з мап, выносят пересвідчыня, же называны сут потокы, рікы, верхы… А місцевы люде называли тото, што для них дашто значыло. Называны были предовшыткым поля, поляны, дорогы, лукы, лісы. Очывидно – і горы.

По выселінях спостерігаме процес збільшаня ся давных ґрунтів, полян, лук. Землі декотрых сел часом доцяп заросли лісом, напр. Щербанівкы ци Бальниці. Коли смотриме на тамты назвы, розміщены на мапі сучасной топоґрафіі, то ачий не приходит нам до головы, же вказуют они, як раз, ґрунты і поляны…»

фот. «Dzikie Życie» nr 12-1/258-259 2015/2016 Gru 2015 / Stycz 2016