Най бы тот, котрий нас аґітувал іхати, ниґда з пекла не вышол – Fatamorgana – (шеста част), субота 20.00 год.

Анна Цомпльова з Якубян

…Кєд бы дали, кєд бы дали іщы раз выбрати,

Знала бы я, знала бы я, кому ручку дати…

Але переважні выбераме лем раз. Барз рідко жытя дає нам шансу, як в співанці о маєрані, “іщы раз выбрати”.

Старшы братя Анны выбрали в 1947 році Радяньскій Союз. Вписали ся іхати тайно од родичів. Чом? Зато, же аґітаторы оповідали, же там тілько пшениці, што не знатя, што з ньом робити, і єй высыпуют до воды? Ци зато, же почули, што каждий там годен робити в фабриці? А може зато, же як раз о такых світа скушеных парібках мрияли дівкы в Якубянах? “Не дала бы-м дома хованому, лем бы-м дала світа скушеному, лем бы-м дала хлопцю вандрівному…”. Отец Анці был тіж “вандрівным хлопцьом”, што любил ризикувати, бо з цілом родином пак выіхал на Волынь. Родина там зышла ся докупы, але іх щестя деси ся стратило по дорозі…

Кєд бы дали, кєд бы дали іщы раз выбрати… Дуже было такых, же такой достали другу шансу. Такой вшыткы выбрали товды – в шістдесятых або уж в девятдесятых роках – вертаня на рідну землю. Анні чомси не повело ся вернути. Доднес жыє тій самій хыжы (видите єй на фото в центрі), яку родина Цомплів достала в селі Грушвиця по волыньскых Чехах. Анця Цомпльова, хоц дост невелика, але чымси подібна до той величезной старой вербы при дорозі, яку видите на знимці. Ціле жытя тяжко робила в колхозі на поли, на фермі коло худобы. Аж в Грушвици єй отец, єдинак, сельскый богач зрозуміл, же вербы ту не родят грушок. Але было уж пізно…